Маю думку
У моїх роздумах про Конституцію є як мінімум два аспекти. Це історичний аспект, і роль Конституції у нашому сучасному житті. Насправді їх розділити важко, оскільки ніщо не існує поза історичним процесом і ніщо не виникає з нічого. Події давнини варто вивчати, тому що це грунт, з якого проросло сьогодення. Тому іноді варто кидати погляд у минуле, аби не блукати наосліп у сучасності. Там таки є багато цікавого. І не завжди, до речі, прийнятного з точки зору сучасності.
Першою конституцією України вважається конституція Пилипа Орлика. Думаю, що не помилюсь, якщо припущу, що кількість співвітчизників, які її читали, асимптотично прямує до нуля. А даремно!
Отже, зазирнемо у 1710 рік – рік появи тексту цього документа. Себто, слова «конституція» там і близько немає. Цей документ має довгу назву: «Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорозьким з повною згодою з обох сторін».
Насправді конституцією ми цей документ вважаємо тому, що там досить детально виписані правила, за якими формуються органи влади держави, яка називалася Військо Запорозьке.
Зараз ми пишаємось тим, що документ, який за своїм змістом є конституцією, був написаний українцем і для українців, хоч там слова Україна теж немає. Але в цьому документі є фрагмент, який вартий того, щоб його українські діти сьогодні в школі вчили напам’ять. Ось він: «Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо».
Відчуваєте, наскільки в нашому сьогоденні не відбувається нічого нового? Це просто пряме попередження нащадкам, яке письмово викладене 312 років тому в офіційному документі. Іноді варто дослухатися до голосів з минулого.
Щодо управління державою в цьому документі досить детально викладені і правила виборів, і правила поточного керування справами, і деякі податкові правила, і багато усілякої цікавої конкретики. Все це виглядає дійсно досить демократично і сучасно, особливо з огляду на те, що це – трьохсотрічна давнина.
Все ніби добре, але є в конституції Пилипа Орлика пункт, який мене глибоко засмучує. Справа в тому, що згідно з текстом Військо Запорозьке мало бути не цілком незалежною державою, а протекторатом Швеції під орудою «його ясновельможної величності» короля Карла Десятого. Мимоволі виникає питання: чи варто виходити з одного поневолення, аби добровільно піти в інше? Чи варто навіть заради поточної політичної доцільності закладати у програмний стратегічний документ таку міну уповільненої дії? Я вже не говорю про те, що наявність цього пункту дає нашим ворогам грунт для просування тези про нашу меншовартість. А це вже створює для нас проблеми цілком відчутні на дотик. Так-так, пригадаємо хоча б путінську маячню про те, що нас не існує.
До чого це я? Це я до того, що історичне минуле має залишатися грунтом і не має стати фактором, що диктує рішення тут і зараз. Це, до речі, відбувається на роSSії, і ми відчуваємо наслідки. А ми маємо бути модерновими. Далі поміркуємо на цю тему.
Я думаю, чи сама по собі наявність Конституції є підставою пишатися цим? І сам собі даю відповідь – аж ніяк.
Справа в тому, як працює Основний Закон, і чи працює він взагалі. Проблема в тому, що закони, написані людьми, не працюють автоматично, на відміну від законів природи. Закон Ома не потребує з боку людей зусиль для його виконання. Більше того, будь-хто, хто не вірить в закон Ома, може пересвідчитись у його дієвості навіть без лабораторного обладнання.
А от закони, що написали люди, автоматично не працюють. І аби ці закони працювали, люди самі мають про це дбати.
Попри те, що Конституція – Основний Закон, тобто головний, фундаментальний, він абсолютно безсилий, якщо громадяни держави не піклуються про його працездатність.
Але ми маємо дуже погану спадковість. Я маю на увазі радянську історію взаємин громадянина і закону.
Протягом довгих десятиліть закон був уособленням канібалізму на державному рівні. Протягом довгих десятиліть закон був гільйотиною для знищення будь-якого громадянина, а не захисною смугою суспільства від несправедливості. І ставлення до закону як до смертельної пастки стало частиною нашої підсвідомості. Закон – це пастка, закон – це небезпека, говорить нам підсвідомість. Сховайся від закону, обдури його, інакше ти ризикуєш здоров’ям, життям, майном тощо.
Таке ставлення до закону – страшна хвороба. Ми навіть не можемо до кінця усвідомити страшенну згубність цієї світоглядної вади. Наше суспільство досі не усвідомлює різниці між поняттями «донос» і «повідомлення про злочин». А між іншим, соціологія давно дослідила зв’язок рівня злочинності зі ставленням суспільства до злочинів. Навіть дрібних злочинів. І цей зв’язок буквально фатальний. Якщо люди допомагають поліції у боротьбі зі злочинністю, то достатньо 195 поліцейських на 100 тисяч населення, і вони легко забезпечують правопорядок. Якщо населення, як на роSSії, ставить підніжку поліцейському, який переслідує злочинця, то потрібно 623 поліцейських на 100 тисяч і вони не здатні забезпечити правопорядок.
Відтак, коли громадянин Німеччини викликає поліцію через порушення сусідом правил паркування, це не донос, це громадянин дбає про дотримання закону.
Донос – це обов’язкова брехня, це наклеп. А якщо ви повідомляєте про злочин – ви на захисті суспільства. Якщо ви платите хабар, ви співучасник злочину, а не жертва злочинності. Яке це має відношення до Конституції? Абсолютно безпосереднє. Якщо для вас Конституція – це абстрактний державний символ, а не наріжний камінь, на якому стоїть наш спільний дім Україна, ви, може й несвідомо, але розвалюєте цей дім.
Так влаштовано світ, що ми потребуємо конституційного ладу, аби бути захищеними, а Конституція потребує нашого захисту, аби нам цей захист надати. Ні, це не означає, що немає інших правових форм для існування держави. Є монархія, є диктатура, є племінні форми устрою суспільства. Але ж ми хочемо бути частиною цивілізації, а цивілізація тисячоліттями шукала найбільш ефективні суспільні форми і зупинилась саме на конституційному устрої.
Перед нами довгий шлях. Нам треба подолати сталінську спадщину глибинного несприйняття закону. Нам треба виплекати в суспільстві колективну небайдужість. І коли нечисті руки брудних політиків тягнуться до Конституції, аби спотворити її сутність, ми маємо ставати на її захист. Ми маємо виходити на мітинги, на протести задля її захисту. Ми маємо використовувати юридичні важелі. Якщо ми дозволимо сплюндрувати Основний Закон, для нас не залишиться жодного закону.
Отже, Основний Закон – це не констатація того факту, що в нашої держави є такий атрибут, як Конституція. Конституція – це інструкція, як нам будувати життя. І від того, як ми будемо дотримуватися інструкції, і залежить, яким буде наше життя. Ми ж хочемо розумного і гарного життя.
Дмитро ДІДКОВСЬКИЙ
