Кримсько-вінницький Антошка ухопив ворожу ложку

(памфлет)

Вітри в Україні у різний час віяли навсібіч, і на вітчизняних водоймах здіймалися такі водокрути й шторми, що на наші береги разом із трісками багато що викидало. Бо багато чого припливало…

Не дивуйтесь, люди добрі, що в лютому 2016-го поліцією нашої області призначили керувати аж цілого… підполковника Антона Шевцова родом із Севастополя і з тамтешнім «досвідом» роботи. Тобто звідтіля, де штормило і плавало всякої всячини, та ще й вороги наші саме там намагались вигравати, як виявилось, надто культуристською «мускулатурою» впродовж усіх років незалежності України. Вищі чини «із внутренніх органов» у кадрових рішеннях йшли вже проторованими манівцями: ще у вересні 2003-го найвище начальство нащось «подарувало» нашій багатостраждальній області Валерія Літвіна – уродженця степового села Первомайське Херсонської області, але теж із «досвідом» служби у все тому ж Криму.

Прославився він у Вінниці хіба що своїми безбожними поборами й окриками на підлеглих. А щоб до безбожників справді не зарахували, вирішив скопіювати з пройденого ним Криму капличку біля УМВС у Вінницькій області. Звісно, того патріархату, що на Москву злочинно зорієнтований, але оманливо у назві нібито «наш у нього патронташ». Обласній еліті той головний міліцейський чин не особливо подобався, але ж він – не «красна дєвіца». Головне – кучмівські «губернатори» Коцемир і Калетнік визнавали за свого.

Щоправда, недовго музики вигравали, недовго фраєр танцював. Помаранчева революція вихлюпнула його, як і багато кого, на узбережжя. Щоправда, лише до горезвісного «янучарського» реваншу в 2010-ому. Відтак генерала реанімували в його рідну область на аналогічну вінницькій посаду й аналогічні дії. Бо побори в часи майбутнього втікача-керманича лише могли посилитись з новим розмахом. Але в 2014-ому – знову узбіччя для Літвіна з відомих усім причин.

На початок повномасштабного вторгнення він обіймав одну з керівних посад в «Херсонобленерго» і керував фракцією блоку вже готового зрадника Сальдо в обласній раді. Але ще в першій половині березня відставний генерал нібито засудив колаборанта і написав керівництву ради, що свою діяльність депутати того блоку продовжать у групі «Підтримка програм Президента України» (І що то було?). Надалі Літвін перебував в окупованому Херсоні і залишив його серед останніх аж 9 листопада. Кажуть херсонці, завантажив себе у бот і поплив через Дніпро. Бо…

Стало відомо, що Валерія Літвіна підозрюють у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. СБУ має факти, що він щедро ділився інформацією із співробітником фсб рф Сініциним щодо осіб, які могли б прислужитися окупантам, особисто схиляв до співпраці з ворогом колишніх колег. За деякими даними, йому загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна.

Що стосується Шевцова, то одного зі своїх попередників він навіть переплюнув. Після окупації Криму виїхав звідтіля, нібито залишившись вірним присязі. Подальший розвиток подій може вказувати на те, що на Донбас він подався чи не за завданням своїх нових хазяїв. Після року служби опинився в Чернігові, де загадково стрімко очолив відділ МВС міста. Ще загадковіше він «прорвався» на посаду очільника щойно народженої поліції у Вінницькій області. Очільниця Національної поліції України Хатія Деконаїдзе сказала прямим текстом: «Шевцов – не мій кандидат… Була якась політична гра». А якщо відбувалась така гра, то одразу ж треба шукати насамперед провладних нардепів, здатних так наколотити, що країна десятиліттями не відшкрябається. Тому я нітрохи не здивувався, коли у колег із сусіднього видання якось промайнули прізвища Березенка й Мельничука, тобто тодішніх фаворитів.

Але як чудово, що наші волонтери у масі своїй не опустились до рівня окремих депутатів! Саме волонтери й розгледіли в Антошці навіть не дуже замаскованого «сепаратюгу». То він в день параду з дідунем колорадськими стрічками обвішався, то з боксером-путіністом Валуєвим мило-любо «фоткався», то профіль його дружини Олени Рябікової (Шевцової) аж «світиться щастям» від здибанки з окупантами, то його дітвора залюбки фотографується на тлі ворожої техніки, і все це вихлюпується в мережі…

– Та то ж було ще в травні 2013-го! – виправдовувався згодом.

Навіть якщо це справді так, то з якою метою ці елементи ворожої реклами оприлюднювались «досвідченим опером» у… жовтні 2014-го? Отже, якщо він прийшов у Вінницю у лютому 2016-го, то вже у березні його вдалося відправити з посади. Потім затримали при спробі виїзду в рф. Майже п’ятирічку судився щодо повернення на посаду, і навіть було, що оголошував себе переможцем, супроводжуючи такими привселюдними заявочками доблесній команді своїх адвокатів (цитую його у перекладі з російської): «Чекаю коментарів від рідної організації… І порахуйте мені вислугу. Там по-моєму і про пенсію можна говорити».

Повернувся до Севастополя, де «сміливо» залишав дітей нібито в оточенні ворогів. А після повномасштабного вторгнення він, уже точно громадянин росії, з новою силою «рвав посторонки», аби нашкодити Україні. СБУ виявила, що Антоша за власною ініціативою не лише сприяв спецслужбі рф у проведенні підривної діяльності, а й розробив цілу «програму» знищення України.

Коли читаєш перехоплені нашою Службою безпеки документи, у голову не вкладається, як могли люди на високих державних посадах цьому на вигляд і, як виявилось, усередині «есесівцю» довіряти керівництво правоохоронцями в одній з прикордонних областей? Він прямим текстом пропонує влаштувати теракти проти мирних жителів України, а потім ще й за допомогою російських ЗМІ вину перекласти на когось з українців (У цьому нічого нового, роками агресивна рф витворяла так на Донбасі, і одурманені її «патріоти» вірили та й продовжують вірити донині, навіть на масову погибель сунуться баранячим стадом). Запропонував в усіх північних містах Криму звільнити слідчі ізолятори для українців із загарбаних територій і зламати їх на співпрацю, а хто відмовляється, засудити за екстремізм. Коротенький сьомий пункт наведу в перекладі повністю: «Почати шантаж представників бізнесу з погрозами знищення бізнес-об’єктів у разі відмови від співпраці і допомоги в тих чи інших заходах (ракета влучила в торговий центр)»…

Як мовиться, скажи, з ким дружиш, і я скажу, хто ти. В одного друг – зрадник Сальдо, в іншого – зрадник колишній нардеп Сівкович. Отакий «слід» залишили в нашій області зокрема і в українській історії в цілому два «південні варяги». І для повної картини ще така історія. Коли керував на Вінниччині один із них, очільника райвідділу, що по дорозі на південь, якось дістало і прорвало. Розповів, що його вже задовбали пошуки всяких гостинців під час поїздок начальства «на побивку».

– Якось виїжджає в дорогу і телефонує, що в нього акумулятор хреНОВИЙ (навіть на слух співзвучно із тре…НОВИЙ). То означає, що перші три букви я маю оперативно «викреслити», встигнувши приготувати акумулятор уже без них… І так в усьому.

Але чому ми дивуємось тим далеким особам із напічканого руснею середовища? Миколу Білоконя не забули? У нас за городами виріс. І на посаді очільника МВС ніби й правильно починав. Навіть «кузькіну мать» з професійного жаргону намагався викоренити. А поїхав услід за «папєрєдніками» Кравченком і Смирновим у Косово відзнаки миротворцям вручати і, сам липовим миротворцем ставши, надалі іншої заспівав. Так, на нараді в УМВС Донецької області у травні 2004 року пообіцяв, що «коли переможемо (мався на увазі успіх кандидата в Президенти зека Януковича) на виборах у першому турі, то три дні будемо пити!».

Передбачалось пияцтво з радості, а в результаті довелося хильнути «з горя» і тікати туди, де хлепчуть алкоголь без міри і лише роздивляються по географічних боках, на кого б це напасти, кого б це пограбувати, зґвалтувати і т. п. Тобто, виходить, і Білоконь, і Літвін, і Антошка у підсумку вхопили ворожі чарки й ложки. Але попереду за таке поповнення ворожої зграї їх рано чи пізно казенний харч чекає.

Микола КАВУН