Легенда галузі, душа компанії

Ті, кому пощастило з ним працювати, називають Віктора Легуна легендою сільського господарства. І не тому, що слово «легенда» трохи співзвучне з його прізвищем, а тому, що цей чоловік багато створив і багатьох навчив. Нині Віктор Антонович ювіляр і приймає численні вітання.

Вдумливий і людяний керівник, організатор, будівничий, душевна людина і невичерпне джерело досвіду – так про нього відгукуються соратники й молодші колеги.

Віктор Легун із селянського роду. Народився 80 років тому в Новій Ободівці Тростянецького району, де його батько Антон Костянтинович майже три десятиліття очолював колгосп. На честь батька вдячні односельці згодом відкрили меморіальну дошку на будинку культури. А мама Ганна Андріївна, хоч і була «головихою», не цуралася сільської роботи і працювала пташницею.

Після закінчення восьмирічки та Верхівського сільськогосподарського технікуму Віктор не пішов працювати «під крило» батька, а взявся самостійно торувати свій шлях. Був майстром виробничого навчання в Зозівському училищі механізації сільського господарства, згодом закінчив ще й Московську сільськогосподарську академію. Здобувши вищу освіту, був призначений головним інженером Ободівського відділення «Сільгосптехніки», а невдовзі (у 27 років) очолив Жмеринське районне об’єднання «Сільгосптехніка».

Нагадаємо, що «Сільгосптехніка» в ті часи була потужною структурою, яка забезпечувала різноманітні ресурси для роботи аграрної галузі. Як згадують колеги, Віктор Легун на чолі райоб’єднання почав запроваджувати спеціалізацію, ввів у експлуатацію металоливарний цех та втілив чимало інших новацій. І вже за 4 роки Віктору Антоновичу запропонували проявити свій хист керівника на обласному рівні. Тому перейшов на посаду першого заступника голови – головного інженера обласного об’єднання «Сільгосптехніки». А через шість років він очолив це обласне об’єднання.

Про здобутки агропромислового комплексу за часів роботи Віктора Легуна на рівні району, а згодом і на рівні області наша газета розповідала ще тоді, коли мала назву «Вінницька правда». Про потужну виробничу базу в кожному районі, про спеціалізацію ремонтно-технічного обслуговування, про запровадження в області виробництва нових сільгоспмашин та ґрунтообробної техніки; про безцінний кадровий капітал (структура «Облсільгосптехніки» налічувала близько 15 тисяч працівників, 38 відділень та низку обласних організацій); про те, як транспортом цієї структури щороку перевозилося до трьох мільйонів тонн цукрових буряків; про газифікацію віддалених сіл силами обласного агропрому, про зведення шкіл, дитсадків та житла для спеціалістів; про наявність тоді в області майже 1 млн 800 тис. голів великої рогатої худоби (з них шоста частина у державному секторі); про 800 тисяч голів свиней, про модернізацію м’ясопереробного комплексу тощо.

Не лише подільські продукти харчування, а й вироблені на Вінниччині сільськогосподарська техніка та насіннєвий матеріал розлітались тоді по господарствах усього Союзу. Як згадував директор ТОВ «Вінницяагромаш» Олександр Куляс, у 1974 р. підрозділи обласної «Сільгосптехніки» відвідала делегація представників області та всесоюзного міністерства. Побачене справило добре враження, тому на базі Вінниччини вирішили провести Всесоюзний семінар на тему, якою має бути «Сільгосптехніка» майбутнього. Саме Віктор Легун був генератором ідей та локомотивом підготовки до цього семінару.

У 1979 р. Віктор Антонович удостоєний звання «Заслужений інженер сільського господарства Української РСР». «Облсільгосптехніка» Вінниччини на той час була однією з кращих у державі. До речі, був період, коли за обсягами сільськогосподарського виробництва наша область займала друге місце в Союзі після Ростовської…

Із 1987-го відповідальності додалось – Віктора Легуна його призначили першим заступником голови облвиконкому та головою агропромислового комплексу області. Пізніше, на рубежі непростих реформ, працював першим заступником голови облдержадміністрації та начальником обласного управління сільського господарства і продовольства.

– Віктор Антонович Легун є не тільки фахівцем у галузі сільського господарства, а й великим господарником, хорошим організатором, – каже нинішній директор департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів ОДА Микола Ткачук. – Скажімо, наша адмінбудівля, розташована на Соборній, 15-А, була збудована завдяки його організаційним здібностям та правильним підходам до роботи. Тобто були створені належні умови для роботи працівників – на той час облагропрому, на сьогодні департаменту. І ті починання, які запроваджував Віктор Антонович ще в Жмеринському районі та реалізовував на рівні області, сформували потужну структуру агропромислового комплексу Вінниччини. Саме завдячуючи тому, що він у свій час мав змогу формувати напрямки за галузевими ознаками, тобто при облагропромі формувалися «Садвинпром», «Плодоовочпром», «М’ясопром», «Молокопром» та інші структури, які становили локомотив економічного зростання агропромислового комплексу.

Далі проходили реорганізаційні процеси, на базі 717 КСП створилися різні форми господарювання, почалися приватизаційні процеси харчових і переробних підприємств, але модель формування потужного АПК області було започатковано саме Віктором Легуном. І сьогодні результати цих напрацювань ми й надалі можемо бачити та повинні їх продовжувати. Насамперед, щоб сільгоспвиробники мали змогу виробляти якісну сільськогосподарську продукцію і на переробних підприємствах виготовляти якісну готову продукцію з доданою вартістю. Це основи, які закладалися ще тоді.

Микола Ткачук згадує, як вперше зустрівся Віктором Легуном, коли починав свій робочий шлях з управління сільського господарства і продовольства облвиконкому на посаді головного спеціаліста відділу підсобних підприємств і промислів та розвитку селянських, фермерських і особистих господарств. Тоді, каже, від інших почув і сам переконався, що Легун має позитивну харизму вольового керівника, вмілого управлінця і людини, яка може за собою вести колектив. З ним комфортно працювати, від нього можна отримати поради, які є мудрими і дієвими також у сьогоденні.

– Після облагропрому Віктор Легун очолював Раду сільгоспвиробників області. За його каденції формувалися нові форми господарювання, розглядалися питання ефективних власників, – продовжує Микола Ткачук. – Також провідну роль він відіграв у формуванні переробки зернових. Особливо це стосується борошномельного напрямку, насіннєвого фонду, питань доданої вартості, яка вкрай необхідна аграріям. Сьогодні Віктор Антонович очолює наглядову раду борошномельного підприємства «Вінницямлин». І це підприємство ефективно забезпечує хлібопекарську галузь якісним борошном та є стратегічним підприємством, що формує продовольчу безпеку Вінниччини…

Будівничим сучасного агропромислового комплексу області вважає Віктора Легуна і начальник управління організації виробництва продукції рослинництва, технічної політики та розвитку сільських територій обласного «агроекологічного» департаменту Василь Темченко.

– Було створено серйозне об’єднання «Вінницянасіннєпром» для забезпечення насіннєвим матеріалом майже всього колишнього СРСР/СНД. Створено спеціалізоване підприємство з забезпечення матеріально-технічними ресурсами сільськогосподарської техніки, створено «Садвинпром», облагрохім, діяли рибтрести… Це все величезний фундамент, на якому будувалася Вінниччина.

Василь Темченко переконаний, що завдяки цьому, зокрема, область і сьогодні має найкращі результати у сільському господарстві. Каже, що зараз перед нами стоять ті ж пріоритети, яким приділяв увагу Легун. Це забезпечення продуктами харчування і безпека харчування, це відновлення овочівництва, яке тоді підтримувалося, зокрема створенням «Віновочепрому». Також бачимо, що треба відновлювати і розвивати зрошувальні системи, які підтримувалися в той час, проте згодом були занедбані…

– Його добре знав мій покійний тесть Віктор Осипчук, – продовжує В. Темченко. – Він казав, що Віктор Легун – це глиба сільського господарства. І коли я працював агрономом, доводилось виконувати завдання, які ним переді мною ставились. А ставились вони професійно, розумно і в правильному напрямку. Також було серйозне навчання – школа агрономів, яку проводили два рази на рік. Я, завдяки Легуну, проходив цю школу. Нас навчили працювати, дали той правильний фундамент, який ми сьогодні використовуєм у своїй роботі. Навчили мислити і розвиватись. Я йому вдячний за те, що він – справді як легенда – будував цей агропромисловий комплекс Вінниччини, який і сьогодні працює.

Також у департаменті, керівником якого Віктор Легун був із 1987-го по 1993-й та у 1994-1995 роках, розповідають, що Віктор Антонович – це душа компанії, це людина, яка вміє спілкуватися і вести за собою.

– За його пропозицією ми започаткували гарну традицію: напередодні Дня працівника сільського господарства запрошувати всіх аграріїв області, щоб поспілкуватися, обмінятися інформацією, досвідом, гарними побажаннями, в черговий раз подивитися один одному в вічі, бо, в силу різних обставин, не кожному вдається часто бачити своїх колишніх колег, – розповідає директор департаменту Микола Ткачук. – Тобто, Віктор Антонович є таким організатором «зустрічей з легендами», під час яких згадуються хороші історичні моменти: як у свій час зустрічалися в певному господарстві, на ранішній дійці, у південних районах о 5-й ранку – тільки сонце сходить, а аграрії вже на полях… Таке спілкування дає позитив і підтримує в активному життєвому тонусі.

Підтримка, надана у свій час аграрному університетові (очолювана В. А. Легуном «Облсільгосптехніка» збудувала приміщення факультету механізації з майданчиком для техніки і передала закладу комплект тракторів, автомашин та інших агрегатів), розвиток інфраструктури сіл, особисте сприяння у відновленні церков та монастирів… За це, зокрема, йому теж сьогодні вдячні земляки.

Опорою та музою Віктора Легуна є кохана дружина Христина Василівна – художник-модельєр одягу, учителька й талановита вишивальниця. Молодші покоління теж продовжують славні традиції. Син Юрій став знаним істориком, доктором наук, очолює Державний архів у Вінницькій області. Але не можна сказати, що він не продовжує справу батька, бо свої наукові дослідження Юрій Вікторович присвятив історії рідної землі та людей, які на ній працюють. Та ще й викладав кілька років у аграрному університеті.

– Кремезною статурою я в батька, а характером, певно, більше в маму, – каже Юрій Легун. – Батько дуже комунікабельний, для нього спілкування з людьми – це сенс життя. Він не може пів години просидіти, щоб комусь не подзвонити, не поговорити з кимось. І в цьому, певно, його життєвий успіх. Він, до речі, часто повторює фрази: «З людьми, для людей». Хоча були і люди, які щось зле йому зробили, але головна його ідея: треба людям допомагати. Ми, вся сім’я, йому безмежно вдячні. Він наш патріарх, він усіх підтримує, завжди готовий допомогти. У нас нема такого в родині, щоб комусь у чомусь дорікати. Кожен може зробити помилку, але знаємо, що батько, навіть якщо спочатку в емоціях щось «сказоне», завжди підтримає. Це дуже важливо для сімейної атмосфери, для взаєморозуміння.

Також Юрій Легун розповів про шанобливе ставлення в родині до освіти, яке передалось іще від діда Антона.

– У деяких сім’ях іноді казали: «Іди краще по господарству поможи, нема чого ті книжки читати!». У нас такого не було. Також зараз бачимо багато «трудових династій» в лапках – коли батьки тягнуть дітей у ту саму професію, мовляв, «передам посаду у спадок, будеш керівником замість мене…». У батька цього також не було. Він в усіх інших речах підтримує, а щодо професії – людина має бути вільною у своєму виборі й сама торувати свій шлях. Отже, багато мудрих речей, які до мене приходять пізніше, через читання книжок, через психоаналіз, а в батька це було якось органічно. І я дивуюся, звідки у нього, сільського хлопця, така мудрість?..

На таких принципах і в такій же сприятливій сімейній атмосфері зросли три онучки Віктора Антоновича. Певно, що середня Ольга найближча до аграрної сфери, бо стала ветеринаром. Старша онучка Ганна працює в університеті в Німеччині, а найменша Меланка – учениця технічного ліцею.

– Також прикладом він є у стосунках із мамою. Батько ніколи не соромився продемонструвати свою любов, хоча людям його покоління це здебільшого не притаманно. Усі знають, що він Тіну Василівну любить і про це говорить та демонструє. Він людина відкрита. І це у своїй сукупності створює неординарну особистість. Спілкуватися, голосно розмовляти, пісні співати – це він уміє, любить і без цього не може, – посміхається син Юрій.

Нині Віктор Антонович ювіляр і приймає численні вітання. До щирих побажань на його адресу від рідних, друзів та колег приєднується і редакція «Вінниччини».

Юрій СЕГЕДА