Лицарі честі і відваги
Пам’ять
У садах духмяніють абрикоси, на крутосхилах і у присадибних альтанках визріває виноград, на полях гуркочуть комбайни, збираючи нехай не дорідний через спеку, а все ж урожай зернових.
Здавалося б, звична для нашої Ямпільщини картина початку серпня, а з ним – завершення літа, збирання всього вирощеного.
Та на серці – тривога й неспокій, бо протистояння Добра і Зла продовжується – гинуть кращі сини нашого краю. Чорні звістки, мов крики крука над кожним новим днем…
Тільки в липні Ямпільщина провела в останню путь чотирьох своїх Героїв, котрі не вагаючись ні на мить, віддали життя за честь і незалежність Батьківщини, рідного краю.
Так, 28 червня всю Качківську громаду сколихнула страшна звістка – у боях за «Азовсталь» у Маріуполі загинув Пантелеймон Собко, який був у Збройних Силах України з серпня 2015 року. Закінчив нацуніверситет «Одеська морська академія», служив на посаді штурмана – головного корабельного старшини. Всього 23 роки відміряла йому доля, залишивши з невигойним горем у серцях дружину Юлію, маленького сина Микиту, батьків Лесю Олександрівну і Юрія Івановича, котрі, провівши на фронт двох синів, почали організовувати земляків на допомогу фронту, задля наближення Перемоги…
10 липня Писарівська громада провела в останню путь свого земляка Юрія Миколайовича Щербака, котрий героїчно загинув, захищаючи Миколаїв. В нього була наймирніша професія – тракториста-хлібороба. Любив своє село, любив людей. Прожив всього 42 роки, залишивши у довічній жалобі батьків: Галину Максимівну та Миколу Михайловича, дружину Аллу, дітей Дарію і Максима…
І знову страшна звістка обпекла болем серця всіх жителів громади – 14 липня в районі населеного пункту Новолуганська на Донеччині загинув Максим Швець, якому було неповних 23 роки.
Максим – уродженець В.Кісниці, закінчив Довжоцьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, не вагаючись, обрав для себе професію військового.
В званні лейтенанта, закінчивши Академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, з 20 червня 2020 року захищав рідну землю в зоні АТО. У квітні 2022 року командир інженерно-саперного взводу старший лейтенант Максим Швець був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Відповідальний, справедливий і товариський – таким він залишиться в пам’яті своїх однокласників, фронтових побратимів. Він був завжди втіхою і розрадою для матері – єдиний син.
Ще не зав’яли квіти пам’яті на могилі Максима Швеця, як нова трагічна звістка прийшла у нашу громаду: 18 липня під Краматорськом на Донеччині загинув Юрій Іванович Кайнар, уродженець і житель Гальжбіївки. Народився він у 1968 році у багатодітній родині. З юних літ подобалася професія водія, яку й обрав на все життя.
Останніми роками працював шофером у місцевому господарстві. Коли розпочалась АТО на Сході країни, Юрій Кайнар був призваний на службу в зону бойових дій – був водієм стоматологічного кабінету при мобільному військовому шпиталі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ на територію нашої держави – Юрій Іванович знову пішов боронити рідну землю оператором протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки окремого батальйону ТРО.
Ворожий артилерійський обстріл забрав життя ще одного патріота-українця 18 липня 2022 року.
Непоправна втрата для всієї громади, всіх рідних, близьких, односельців. Осиротіла родина – пішов за обрій вічності турботливий і люблячий чоловік, батько, дідусь.
Нам із міським головою Сергієм Івановичем Гаджуком, бойовими побратимами, представниками військкомату довелося бути на тих траурних мітингах, коли земляки прощалися зі своїми захисниками-Героями.
Важко знаходити слова розради для рідних, близьких, бо це одвічні рани для всіх нас, для всього Ямпільського краю.
Дорога вгору завжди дається нелегко, крутизна тисне на людину своєю недосяжністю, але ж є люди, здатні відважитися на перший крок, навіть якщо він – у вічність…
Якось мені вдалося переглянути в архіві матеріали про наших Героїв Другої світової війни. З маленького села Репляшинці (тоді Тростянецької сільської ради) був призваний на фронт тракторист Антон Ковальський. Він мріяв стати машиністом, працювати на залізниці. Та його мрії, як і більшості ровесників, перекреслила війна.
Хлопець із сільської глибинки став професійним сапером-мотористом буксирного катера. Він наводив понтонні переправи при форсуванні Прута, Західного Бугу.
Найзапеклішими були бої за оволодіння Сандомирським плацдармом – потрібно було форсувати швидкоплинну Віслу. Під шквальним вогнем противника на катері, в якому вцілів тільки руль і з п’яти чоловік залишився живим тільки наш земляк. Вже помираючи від ран, він зумів з’єднати останній понтон – і танки пішли, завдаючи вирішального удару.
Похований Антон Пилипович Ковальський на території Польщі. 23 вересня 1944 року йому було присвоєно звання Героя. Посмертно…
І сьогодні ця естафета мужності, доблесті, звитяги продовжується онуками, правнуками. Допоки наші матері, наша подільська земля народжуватимуть таких синів – наш багатостраждальний народ був і буде непереможним.
З вірою, надією і вдячністю всім нашим захисникам –
Вадим Семенюк,
секретар Ямпільської міської ради
