Мандрівка із «неправильним» кермом
Пару днів тому зголосився я перегнати для ЗСУ «Міцубісі L200» зі Львова до Вінниці. Все б добре, але цей «самурай» з «правим» кермом, ну як і належить «японцю». Поділюсь досвідом, як воно їздити з «правим» кермом, бо раптом ще комусь доведеться в такій пригоді взяти участь…
Є такий анекдот часів перебудови. Новітній крутелик з’їздив у Британію і розповідає враження: «Найгостріше враження було, коли мене непритомно п’яного загрузили у таксі і відправили до готелю. Приходжу до тями посеред дороги і розумію, що я у краденій машині, в чужій країні в дупу п’яний мчу за кермом по зустрічній смузі, а керма нема!!!»
То в мене все так само, тільки навпаки. Я у власній країні їду по своїй смузі, тверезий, на пасажирському місці, але чомусь за кермом.
Враження, дійсно, незабутнє. Кожного разу, коли потрібно перемкнути передачу, маєш у голові переадресувати завдання з перемикання з правої руки на ліву, уявити схему перемикання передач і знайти потрібну лівою рукою. Насправді це не набагато легше, ніж лівою рукою писати.
Виявилась цікава особливість щодо оцінки розташування автомобіля на дорозі. Я все життя думав, що я оцінюю саме розташування на дорозі автомобіля. Виявилось, що це працює абсолютно в інший спосіб. На практиці з’ясувалось, що ти оцінюєш СВОЄ розташування на дорозі, а досвід у мозку «малює» навколо тебе автомобіль. І коли твій розум останніх сорок років «малював» автомобіль праворуч від тебе, переключитися на дзеркальну схему – завдання зовсім не просте. На мить забув, що ти у «задзеркаллі», і ось тобі вже перелякано блимають фарами зустрічні машини.
Звісно, абсолютно інша тактика обгону на трасі. Ти не можеш під’їхати впритул до машини, яку хочеш обігнати, висунутись і подивитись, чи їде хтось назустріч. Бо перш ніж ти висунеш пику, на зустрічній смузі буде вся твоя машина. Завчасно дивишся даааалеко вперед і розраховуєш обгін з урахуванням того факту, що тобі треба ще дістатися до того, кого хочеш обігнати. А прямих ділянок такої довжини на Заході України зовсім не так багато.
Так чи інакше, із екзаменом на дзеркальне керування я впорався. Машинка вже на службі.
Але головне враження у цій мандрівці було пов’язане зовсім не з труднощами керування. Головне враження на мене вчергове справили українці. Так-так, звичайні українці, що мене оточували.
На околиці Львова в мене спустило колесо. І тут – прикре відкриття – ані запаски, ані інструменту в машині немає. Ті, хто не жив у радянські часи, навіть уявити собі не можуть, якою халепою було колесо, що спустило за таких умов. Ніяких шиномонтажів не існувало, ніяких евакуаторів не було. Якщо в тебе в багажнику немає власного шиномонтажного інструменту, ти «приїхав» остаточно. На щастя, часи інші. І у Львові є не просто шиномонтаж, а навіть мобільний шиномонтаж. Бус зі всім необхідним обладнанням і навіть із запасною шиною приїхав через тридцять хвилин, а ще через п’ятнадцять хвилин я був готовий їхати.
Але за цих тридцять хвилин, що я чекав на шиномонтаж, біля мене зупинилися три автомобілі і запропонували допомогу. Мені пропонували компресор, інструмент, пропонували допомогти зняти колесо, відвезти на ремонт і привезти назад.
Так влаштоване життя, допоки не трапилася якась проблема, ми навіть не усвідомлюємо, серед якого чудового народу ми живемо. Давайте будемо про це пам’ятати.
Українці абсолютно неймовірні!
Перемога буде за нами.
Дмитро ДІДКОВСЬКИЙ
