«Ми посіємо вербену, як закінчиться війна…»
Вірші поета Євгена Юхниці
Ми посіємо вербену,
як закінчиться війна.
Витримає й спеку денну,
й ніч, якщо та затяжна.
Березень – на те і місяць
лікарських розсійних трав.
Зійдуть квіти – кличні вісті,
Час для Перемог й пера.
19.02.2023р.
Життя трималося й тримається на жінці.
Її сатинній тепломові, на терпінні.
На підбадьоруючій дружній інтуїції.
Сторукній праці прибиранням і кормлінням.
…Й ще додалося …воювати з блискавицями.
І жінка – воїн, і стрілець, і медикиня.
Солдат, і жовнір, в чоловічій ролі гідній!
Якщо потрібно, стане і до кулемету.
Будь-ким, найкращою, заслоном, амулетом.
18.02.2023р.
В Україні збігаються назви й події.
Назвали «Чернобилем» – так і болить.
В Житомирі – й хлібчик і мирно, дозвілля.
Не спиш у Херсоні – кров п’ють комарі.
…А найменували один місяць – лютим.
І дійсно: зла й люті не зможем забути…
17.02.2023р. (“До Дня повномасшабного російського вторгнення в Україну, 24 лютого”)
На базу, коли з бою,
Її усмішка –
Неначе доньки, мами, вчительки, дружини.
Стрільчину Зою,
Капітан їх дужий,
Поставив на папери необхідні й цінні.
І Зоя вибігає, коли хтось вертається.
І вижившим дарує погляд часу –
Шанований, від батьківщини-щастя.
14.02.2023р.
Який же скарб, в її палкім обличчі,
До чоловічих снів – запарував.
Здало́сь, ти знаєш – що я кличу, кличу,
…Й до мене – вийшла, без надій і прав.
Знаки́ з очей, із постаті, духмяні,
Нас – чарували, баяли обох.
…На мить… спинилась…:
-Ти …не росіянин?
-Ні, ні…
І знов – у жінці зсяяв Бог!
05.12.15 р
Поглянь, поглянь, усюди сонечки і сонечки.
І так радіють, як сприймаєшь їх тепло.
Я вас кохаю, українські амазоночки!
Ковтаю подихи, і позір, і «алло?».
Ось, чоловіче шанування віршем стелиться:
Зайняти вас! Підно́сити! і …цьом.
…Красунями, розумницями, ще́мницями –
За щастя називатись віршуном!
07.03.14 – 16.06.21рр.
Не погляд у неї – поезія!
Брусниця, колядка, наве́снена.
Дарує обіцянку-настрій
І впевненість, золотом, рясно –
Надію свою не залякувати,
Чекати подіями й спалахами.
20.05.21р.
Печуть пиріг для мами діти.
Усі у борошні, чи квітах.
Ваніль, кориця йде у діло.
«Йой, ай… Аби не підгоріло!..»
Батько: «Чуєш, пахне шкварками?»
…Мамця ж, з усмішкою гарною:
«В нас – найкращі кухова́рики!»
05.03.21р.
На барвистій родючій землі, українка,
Де у яблучках – вишеньки і голубинька,
Доглядає красою сади і будинки,
І співає зорею старання і втіхи.
Де не про́йде – віршуються справи і казка,
Де подихає – літо бажань і кохання,
Пригорне́ – і парують річки струменясті,
Поцілує – і гори квітують чабанні.
І чарує,
Чарує,
Чарує!
11.12.15 р.
Із фотокартки усміхається дівчисько,
Якій попереду весілля, й ми в колисці.
Село і місто, і служіння, і ремонти.
Десятиріччями – оглушні гами, ноти.
Підхожу, а волосся зібране сріблясте:
Ще зранку порається мама, очі – ясні
І нестаріючі, неначе з фото класу.
30.04.21р.
З тобою – тільки уві сні,
На жаль. Але тепер – відверто
І донька, і нестримний син,
Обоє, поруч, й без концертів…
Ми ображались. Ти – ще більше.
Тепер – підказуєш: у вірші,
У погляді на щось. У думці.
Але чомусь – у тій же хустці…
05.03.21р.
Євген ЮХНИЦЯ
