Найвищий бал за душевну теплоту…
У серпні 2008 року для Каришкова це була новина номер один – Надія Година і Володимир Соколенко створили прийомну сім’ю. У селі неоднозначно сприйняли цю подію – одні захоплювалися їхнім вчинком, інші заздрили, а то й співчували, мовляв, чи надовго вистачить терпіння «возитися» з трьома чужими дітьми, тим більше, що двоє своїх синів підростають. Та попри всі перестороги, подружжя й донині продовжує складати непростий іспит на звання батьків-вихователів. Життя їм виставляє найвищий бал…
Першими, кому Надія Миколаївна та Володимир Олександрович замінили маму-тата, були Олена Савчук з того ж Каришкова та Юля і Володя Житкевичі з Погребищенського району. Вони мали тільки по дванадцять-чотирнадцять років від роду, але встигли вже пройти митарствами позбавлення батьківського піклування. І невідомо, як би склалася доля дітей, якби їм на життєвій дорозі не зустрілися такі дбайливі й добропорядні люди, які зігріли душевним теплом і зміцнили крила для лету…
Уже наступного квітня 2009 року родина поповнилася ще п’ятьма дітками. В сім’ю влилися Віталій Загузін, Марина Вовк, Віталій, Станіслав і Олександр Драченки. Щоправда, на братів Драченків і всю велику рідню чекало ще одне велике горе – раптово помер Станіслав. Душевна рана затягнулася, але не загоїлася…
– Перші наші вихованці давно вже вилетіли з родинного гнізда, створили свої сім’ї і радують бабусю й дідуся дванадцятьма онуками, – каже Надія Миколаївна. – Ми у Каришкові купили чотири хати, де поселилися наші діти. Уже разом із своїми нащадками вони часто навідуються до нас в гості і без гостинців ніколи не йдуть додому. Ми навчилися з хлопчиками-дівчатками випікати домашній хліб та багато здоби, і на осінь-весну нам потрібно двадцять п’ять мішків борошна. Не економимо, але й не заглядаємо зайвий раз у комору – робимо так, щоб всього і всім вистачало. От тільки проблема у нас з’явилася торік дуже серйозна – серед шести криниць на вулиці Першотравневій пересохла і наша, тому воду змушені возити мотоблоком з-під Перепільчинець. Роль водовоза виконує син Микола. Копати нову криницю не будемо, бо це зайва трата коштів, централізованого водогону ніхто в селі не проведе, тому мусимо зібрати, як мінімум, сто тисяч гривень на свердловину. А до того хочемо купити нову корову, двісті курчат-бройлерів і півсотні індиків. Ця птиця завжди у нас на підхваті – чи якась оказія, чи хтось в гості прийшов, а загалом, діти дуже смакують домашньою тушонкою, виготовленою в печі…
Зараз в дитячому будинку сімейного типу Години-Соколенко десятеро дітей. Олена Белінська навчається на другому курсі Барського гуманітарно-педагогічного коледжу, Юрій Боднар і Ганна Гарматюк ходять в одинадцятий клас, Марія Холява – в дев’ятий, Оксана Чорна – у восьмий, Вікторія Холява і Олександр Юрков – у шостий, Ілля Юрков – у п’ятий, Юля Чорна і Андрій Белінський – у четвертий. На всіх дітей вдома один комп’ютер, один ноутбук і в кожного є сучасний мобільний телефон.
– Ця родина – мої колишні підопічні, але я продовжую захоплюватися жертовним трудом в ім’я сімейного благополуччя Надії Миколаївни та Володимира Олександровича, – каже головний спеціаліст служби у справах дітей Барської міської ради Людмила Саєнко. – Це люди з великим серцем і відкритою душею, які всю свою любов вкладають у дітей. У них ніколи не було поділу вихованців на біологічних дітей та прийомних. І за це мають велику Божу благодать, безмежну вдячність хлопчиків і дівчаток та повагу від громади.
Віктор Зеленюк
Копайгородська громада
