Наче з коріння місцевого…

Їду в село Серебринець до свого тезки Віктора Зеленюка. Ми з ним випадково познайомилися в кінці минулого року. До 21 жовтня я й не здогадувався, що зовсім недалеко, в сусідньому районі, за півсотні кілометрів,  проживає мій однофамілець, та ще й тезка. Щоправда, імена батьків наших різні. У нього тато називався Сергієм, а мій – Іваном. Обох, на жаль, уже немає в живих…

Звів нас випадок, що трапився під час оформлення документів на автомобілі. У черзі на отримання техпаспорта і номерних знаків стояло кілька відвідувачів-клієнтів. Коли працівник сервісного центру зачитав прізвище «Зеленюк», то відгукнулися одразу двоє – я та ще один молодий, але сивий чоловік… Він отримав документи першим і  вже чекав мене у дворі…

Розговорилися, й з’ясувалося, що звати його Роман, а батько у нього Віктор, і проживають вони у Серебринці Могилів-Подільського району… Обмінялися телефонами…

Перше наше «живе» спілкування відбулося торік, а цього разу я спеціально їхав до своїх нових знайомих зафіксувати в історії їхньої родини онуків-двійнят Матвія і Тимофія, які йдуть у перший клас…

Щасливі й веселі хлопчики зраділи нашій новій зустрічі, залюбки погодилися пройти «фотосесію»… і тягнули за руки перед об’єктив то тата з мамою, то дідуся з бабусею, то сестричок Віку й Олесю… Їм дуже до лиця пасували обновки – біленькі вишиванки, червоні шаровари, широкі пояси, а за плечима шкільні ранці… Тато Роман і мама Світлана постаралися, щоб синочки виглядали нарядними… Це ж бо пам’ятна подія – перший раз у перший клас!

З приємним задоволенням спостерігали за внуками Віктор Сергійович і Тамара Миколаївна. Їх у них десятеро, є ще двоє правнуків. Віктор – з двійнят, і бабуся невістки Світлани теж із двійнят…

Зеленюки у Серебринці не місцеві. 20 серпня 1990 року вони переїхали сюди з Молдови. Проживали у великому багатонаціональному селі Мічурін Дрокіївського району, а як почалися у тих краях заворушення, то змушені були шукати безпечнішого місця…

• Вжилися, вписалися в сільську громаду Зеленюки, наче вони з давнього глибокого коріння серебринецького, – каже директор місцевого ліцею Оксана Анатоліївна Сірант. – У нашому навчальному закладі навчалися їхні діти й онуки, а тепер дійшла черга й до найменших представників цієї великої та порядної сім’ї… В добрий час, в добру путь, Матвійчику і Тимофійчику! Зичу їм та всім дітям добра, здоров’я та мирного неба над головою…

До речі, Серебринецький ліцей – один із найкращих у Могилів-Подільському районі за комфортними умовами та матеріальним забезпеченням сучасним навчальним обладнанням, придбаним за рахунок участі в багатьох грантових конкурсах різних рівнів.

Віктор Зеленюк,

власкор «Вінниччини»

Фото автора.