На війні не буває чужих воїнів
Поїздки з гуманітарним вантажем на фронт – це наше життя, життя нашого волонтерського козачого екіпажу, який твердо переконаний, що воїни на передовій заслуговують на те, щоб їх підтримував надійний тил.
Отож звітую про чергову поїздку, яка пройшла успішно, але з деякими зазубинами. Не все ж буває, як ти хочеш. Насамперед ми щиро вдячні всім благодійникам, а особливо родині підприємців Олені та Володимиру Бойчук з Могилева-Подільського за придбаний автомобіль «Таврія» для ЗСУ. Також колега-волонтер Олександр Склярук із своєю командою довірили нам ще один автомобіль джип «SsangYong Rexton», щоб доставити бійцям на Схід України.
Автомобілі були укомплектовані і смаколиками, і речами за замовленням, і військовими девайсами. А натомість 110-а окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка підписала прапор «Оборона Авдіївки» і передала його для господинь у село Шендерівка. Цю місію ми виконали з великою приємністю. Кожна людина, котра допомагає ЗСУ, вкладає частинку свого серця. Люди з села кажуть так, що якщо ми допоможемо звідси якомусь бійцю, то і нашому сину чи чоловіку також хтось звідкись допоможе. По цей бік фронту на війні не буває чужих воїнів – вони всі свої!
Заїжджали як завжди в багато точок, щоб конкретно доставити все те, що замовлено. Хлопці постійно будують бліндажі, отож їх потреби – це скоби, бліндажна плівка, утеплювач, саморізи, цвяхи, бензопили, лопати, саперні лопатки та інше. Завезли на Авдіївку кабель 2 x 2,5 (дві бухти) та батарейки і все інше за списком. Бійці вдячні пані Іванці з колежанками з Ізраїлю за кошти, а пані Людмилі Лановій та пані Ірині Максимчук дякуємо, що придбали ці необхідні речі вже тут в Україні.
Волонтери з-за кордону постійно допомагають різними девайсами і смаколиками. Отож і цей раз Марія Кучковська та Тетяна Оргєв із Швеції передали грілки, смачні ковбаски і вислали кошти на придбання автомобіля для хлопців. Вже інший автомобіль буде придбано за кошти людей, чиї імена ми напишемо в наступних номерах газети. Без допомоги цих волонтерок і їх закордонних помічників поїздки були б не такі ефективні. Тому ми і наші воїни вдячні всім, хто долучається до волонтерського руху і допомагає. Разом ми величезна сила! Бійці підписали два прапори для волонтерок із Швеції з подяками за їх невтомну роботу.
Неймовірна допомога прийшла звідти, звідки ми й не чекали. Пенсіонери з села Бандишівка наколядували кошти і передали нам для потреб бійців. Хочеться відзначити цих чарівних людей – Ніна Кормін, Людмила Лисенко, Людмила Іванюк та Віктор Зіняк. Скільки ми вже займаємося волонтерством, то від діточок і до людей поважного віку йде поміч нашим захисникам. А це означає, що весь наш народ хоче миру. Дасть Бог, так і буде!
За ремонт автомобілів дякуємо пану Олександру Глушкову, пану Сергію Синюку з міста Могилів-Подільський, пану Володимиру Ліцемирському з села Шендерівка. Процес приведення авто до робочого стану чималий і копіткий. Кожну деталь та механізм потрібно було перевірити. Наприклад, коли Олександр ремонтував «Таврію», то поставив нові задні амортизатори, стакан підварив, водійські двері замінив, перевірив масла і фільтри, поміняв гальмівні колодки на нові, карбюратор відрегулював, налаштував і почистив, поміняв плату на задньому стопі та багато ін.
Та все ж… Коли виїжджали глибокої ночі на Схід, на термометрі було мінус 11, і на велику нашу прикрість, автомобілі не хотіли їхати. Спочатку «Таврія» замерзла і не подавала «ознак життя», а потім по дорозі себе «показувала» – проїде пару кілометрів і глохне… Від нашого міста і до Немирова ми добиралися майже 6 годин! Аж там в автомагазині купили паливний фільтр, грушу, метр шланга, хомути…
Потрібна була СТО. І ми її знайшли. А на дверях читаємо оголошення (подаю дослівно): «До уваги клієнтів СТО!!! У зв’язку з обмежено-ситуаційною можливістю ремонту і т/о автомобілів (крім розвалу-сходження) запис тимчасово припинений! Дякуємо за розуміння!!!» Наші чоловіки-волонтери попросили адміністратора СТО, щоб все-таки прийняли нас, що це женемо авто для ЗСУ. Але нам відповіли, що їхні два працівники служать у ЗСУ, а ще двох за повістками викликали до військкомату. Тож справи кепські – нема кому працювати…
Але ж ми не мали часу на розмови, і Володимир Пунько, Сергій Стангріт і Василь Добрянський самі взялися до роботи та усунули несправність. Дорогоцінні хвилини-години збігали, як вода з решета. І ось нарешті ми знову на трасі…
На фронті почали розвозити замовлення бійців, на що пішов цілий світловий день. На одній позиції воїни запросили нас до своїх «апартаментів», де пригостили гарячими чаєм-кавою з металевих військових кружок і запропонували відпочити. Мені перепало таке комфортне «ліжко» під пічечкою, накрили мене солдатською курткою, і я зморена заснула. Кілька разів прокидалась від вибухів.
Хлопці спали окремо на інших сконструйованих «ліжках», які були збиті між собою, а зверху однією дошкою прикладені. Я навіть не знаю, як вже ті конструкції описувати, бо як не на ящиках захисники сплять, то на голій землі на карематі в спальниках… Їхні речі, рюкзаки, сумки і все, що не втискається в проходи, підвішено до стелі. Така економія місця в землянці. А боєць на ім’я Олег сказав: «Вже у тиші заснути не можу…»
Ця поїздка для мене пам’ятна ще тим, що вперше на передовій мені подарували троянди. Емоції переповнювали, адже такого ніколи не було раніше. Це ж потрібно було виділити час, знайти десь троянди там, де пекло, дочекатися, коли ми приїдемо, і подарувати їх військовій волонтерці! Як приємно, що наші бійці залишаються справжніми чоловіками і на страшній війні! Наші ЗСУ – найкращі! Повага вам, воїни!
Друзі, запрошуємо усіх до співпраці і продовжувати допомагати нашим Котикам, бо вони варті того. Давайте разом зберігатимемо їх життя. Наш екіпаж радий всім!
З любов’ю, Анна ЛАВРИК
м. Могилів-Подільський
