На зустріч з далеким минулим
приходять відвідувачі в музей старожитностей Романа Марецького та Олени Косінської
Цей ошатний будинок на одній з центральних вулиць Мурованих Куриловець став з недавнього часу візиткою місцевої громади. У жовтні позаминулого року подружжя Романа Марецького та Олени Косінської облаштувало у своїй літній кухні музей старожитностей. Дорослі та діти приходять сюди на екскурсії. Як і того дня, коли п’ятикласники ліцею №1 Таня Цикалюк, Софія Свиріпа, Марія Скляр і Андрій Гордійчук, вибравши вільну між уроками хвилину, разом з учителькою етики Світланою Баланюк завітали в музей на «зустріч з далеким минулим». Їх радо зустріла господиня Олена Косінська.
У дітей очі розбігалися
Треба було бачити захоплення дітей, з яким вони роздивлялися експонати, їм все було цікаво: а це що? а це як? а це для чого? Питання сипалися одне за одним, а потім Олена Миколаївна перевела спілкування у розмову-діалог.
– А ви знаєте, звідки береться одяг?
– Звісно, знаємо, йдемо з мамою в магазин і купуємо.
– Так воно зараз, а років сто назад люди все виготовляли своїми руками, і одяг також. Навіть для тоненької нитки треба було посіяти насіння коноплі, щоб виросли рослини, потім її вимочити, висушити… і так цілий процес пройти аж до тканини, з якої вже шили, скажімо, таку сорочку, яка ось перед вами. Те саме стосувалося всього, що оточувало людину в її побуті – глиняний посуд, вироби з дерева, ковані речі…
– Ой, а скільки багато грошей! Де ви їх взяли?
– Це спадок від діда мого чоловіка Івана Васильовича Марецького та його дружини Марії Іллівни, які жили в селі Жван. Вони теж були поціновувачами старовини і зберігали вдома багато цінних речей минулих років. Серед них і оці гроші – найстарші паперові купюри випуску 1909 року і монети 1877. З цього скарбу, власне, і зародився наш музей.
«Малюй, не гаси у собі Божу іскру…»
Викладач образотворчого мистецтва художнього класу Мурованокуриловецької мистецької школи Олена Косінська та її чоловік Роман Марецький почали збирати старовинні речі сім років тому, коли натрапили на автентичні прикраси, одяг, вишиті сорочки та старі гроші, знайдені в хаті діда Івана та баби Марії. Перевезли їх з Жвана до себе додому, склали в одній із кімнат літньої кухні, а згодом вирішили облаштувати там родинний музей.
Олена Косінська родом з Хмельниччини, у Мурованих Куриливцях мешкає з 2016 року. Свого часу закінчила Кам’янець-Подільський коледж культури та Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка і стала фаховим художником-мистецтвознавцем. Була учасницею багатьох всеукраїнських науково-практичних семінарів та симпозіумів, міжнародних пленерів та виставок. Має звідти дипломи і грамоти.
– У нас із Ромою двоє дітей – восьмирічна Марійка і трирічний Володя. Я дуже рада, що чоловік підтримує моє творче захоплення. Ми з ним, як кажуть, на одній хвилі. Був період, коли після народження доньки я перестала малювати, а він мене спонукав до повернення у мистецьку стихію. «Не переймайся домашніми клопотами, я і вчорашнього борщу часом з’їм, а ти не гаси у собі Божу іскру…». Це було вище всіх слів похвали! Так просто і так необхідно в той момент. Отак і живемо. Зараз у будинку затіяли великий капітальний ремонт, але попри хатній розгардіяш я продовжую писати картини. Знаходжу зручне для мольберта місце і працюю, а щоб трохи перепочити, займаюся реєстрацією експонатів музею у спеціальному журналі з описом, кому вони належали і з якого населеного пункту привезені.
Дарують і передають предмети старовини
Тут треба зробити уточнення, що не всі експонати цього музею належать родичам Романа Марецького. Коли місцеві жителі, друзі й знайомі дізналися про захоплення подружжя, то почали приносити їм свої старовинні знахідки.
Скажімо, жителька Мурованих Куриловець Катерина Павленко передала сувій домотканого полотна, що належав сім’ї Сауляків з Галайковець, а подружжя Штефанюків Костянтин і Людмила презентувало фрагмент вишивки чоловічої сорочки прадіда Людмили Сергія Олександровича Голдинського, який служив кучером у поміщика Чихачова. Барильце, гарнец (мірка для зерна, видовбана з дерева) та куфер (невеличка скриня для речей), обклеєна зсередини кольоровими обгортками від чаю, папіросним папером та вирізками з перекидного календаря на старослов’янській, польській та французькій мовах за 1881-1882 років подарував житель Мурованих Куриловець Віктор Бриндак. Ці речі належали комусь з його родичів із Виноградного, як і спідниця та великі ночви з того ж села, подаровані Ганною Іллівною Липовецькою (Дерен).
Відомий краєзнавець і письменник зі Сніткова Володимир Ревуцький передав у музей прядку, маслобійку та кушку (дерев’яний футляр, у якому косарі тримають гострильний брусок). Завдяки йому з’явилися тут і найдавніші предмети старовини – фрагменти трипільської кераміки, знайдені під час експедиції на лівий берег Дністра в урочище Діл неподалік села Наддністрянське.
– Музейна справа – це дуже копітка робота, – каже Олена Косінська. – Одяг і кожухи влітку треба просушувати, щоб міль не поїла. За іншими експонатами теж потрібен догляд, але я не скаржуся, це у мене таке хобі. Мені це подобається. І оскільки місцевий краєзнавчий музей імені Федора Коновалюка не має досі експозиційного приміщення, приємно, що хоч таким чином є місце, де можна людям побачити і доторкнутися до нашої історії.
Щоб популяризувати культурне надбання рідного краю і представити його широкому загалу, Олена Косінська один раз влаштувала фотосесію у жіночому вбранні, що є у колекції їхнього музею. А дітей, запрошених на екскурсію, переодягнула у нове вбрання, пошите за старими зразками. Замовляла у Києві, це недешево, але тільки так можна правильно зберегти і продовжити життя старому.
Вона звертається до земляків, якщо такі цінності є у скринях ваших бабусь, дуже прошу віднести їх до музею чи хоча б сфотографувати, або створити власну колекцію старожитностей. Це допоможе зберегти автентичні цінності і заохотити людей до збереження і відновлення української культури. Було б добре не викидати, а збирати докупи старі речі дідів-прадідів.
Картини на ящиках від боєприпасів
Є в Олени Косінської ще одне творче захоплення – створення картин на дереві. Тепер це найулюбленіше її заняття, а писати на дошках почала після народження доньки Марійки.
– Якось на обійсті свекрухи Надії Федорівни в селі Дружба я знайшла дерев’яні дощечки, – згадує художниця. – Коли їх довго розглядаєш, відчуваєш їх фактуру, вони самі підказують образи, що на них малювати. Так з’явилася перша моя робота «Половинки», яку, до речі, дуже швидко продали в крамниці на Андріївському узвозі.
А потім була пам’ятна точка відштовхування – всеукраїнський проєкт «Військово-польовий АРТ-2018». 160 народних умільців представили понад триста неповторних та унікальних експонатів, вдихнувши нове життя у воєнні артефакти, просочені болем Сходу України, які зібрав та руками вмілих майстрів увіковічив в українських символах організатор заходу знаменитий сержант Національної поліції Павло Ротар. Тоді Олена намалювала свої перші картини на ящиках від боєприпасів.
– До повномасштабної війни росії проти України залишалося ще чотири роки, і вже тоді окупанти сіяли смерть, де ступала їхня нога, а митці із використаних гільз, ящиків з-під боєприпасів, старого військового камуфляжу показали народження нового життя, – каже Олена. – У цьому був весь сенс проєкту, який захопив мою душу, тримає і не відпускає до цього часу. Я продовжую творити на дереві, тепер уже на ящиках від боєприпасів, привезених мені волонтерами Сергієм Дзюбаком, Віталієм Шумилом, Олександром Кирилюком із сином Олександром із бойових дій на Херсонському напрямку. Малюю картини на них, не обробляючи фактуру, зберігаючи полотно з пошкодженнями від куль та осколків снарядів, рубці від цвяхів теж не затираю, навіть темно-зелений фон залишаю, бо ці деталі дуже промовисті.
Роботи “Настя” і “Сорочка мамина у рай” з проєкту «Військово-польовий АРТ-2018» побували на виставках в усіх областях України. Остання картина була створена на реальних подіях.
– Знайома журналістка з Кам’янця-Подільського розповіла мені історію про загиблого бійця. Його привезли в закритій труні, а мати прийшла з вишитою сорочкою і хотіла покласти її всередину. Важка історія: мама сину вишивала сорочку на свято, а поклала у труну. Я дивилася на кришку від ящика і побачила в тріщинах зморшки згорьованої матері, її очі. Так і назвала роботу– «Сорочка мамина у рай», де зображена мама, яка пригортає сорочку, що вишила для своєї дитини.
Минулого року творчий доробок Олени Косінської поповнився двома дуже яскравими і промовистими картинами «За живе» і «Вдома». Недавно вона закінчила працювати над полотном «Юстина», а зараз вся її увага направлена на картину «Не журись. Максим».
З кожної проданої картини художниця частину коштів вкладає у нашу перемогу над окупантами.
Віктор ЗЕЛЕНЮК,
власкор «Вінниччини»
Муровані Курилівці
Фото автора та з домашнього архіву Олени Косінської
