Невідомі факти про Українську Галицьку Армію на Тиврівщині

Нещодавно був неабияк приємно здивований та одночасно засмучений деякими подіями, що відбуваються у Тиврові. Це збіглося з бажанням написати про деякі власні дослідження та думки, дотичні до історії Тиврова та мого рідного міста Гнівань. 

Отж, по порядку…

Не так давно на офіційній сторінці Тиврівської територіальної громади прочитав рішення депутатів селищної ради про перейменування (згідно з законами України) деяких назв вулиць на території громади. Справа потрібна, і у нинішній час навіть уже досить буденна.

Однак пропонована назва однієї з вулиць викликала цікавість та, повторюсь, приємне здивування. Мова йде про вулицю Некрасова, яку пропонується перейменувати на вулицю Галицької Армії.

Таким чином Тиврів – перший та єдиний населений пункт в Україні, де з’явилася вулиця з таким іменем! 

Скажу чесно – займаючись кілька років дослідженнями про перебування воїнів Української Галицької Армії у Тиврівському районі, пересвідчився у тому, що подвиг її воїнів  навіть не те щоб недооцінений, а й часто навіть невідомий широкому загалу мешканців. Власне через це і відбуваються події, про які я напишу пізніше.

Українська Галицька Армія (УГА) –  унікальне  поєднання любові до України, самопожертви, стійкості та навіть самозреченості в ім’я вищої цілі.

Нагадаю, а декому, можливо, відкрию, коротку історію боротьби та бойового шляху УГА.

У жовтні 1918 року, внаслідок поразки у Першій світовій війні, розпадається Австро–Угорська імперія. На її території постає декілька нових держав. Українці Галичини та Буковини теж не втрачають нагоди для самовизначення і у жовтні 1918 року скликають Українську Національну Раду, яка 19 жовтня приймає Прокламацію Української Національної Ради, у якій йшлося про утворення Української держави на українських етнічних землях у складі Австро-Угорщини. Однак австрійський намісник відмовився передавати владу представникам Ради, натомість готуючись передати її 1 листопада 1918 року у Львові представникам відроджуваної Польскої держави.

Час ішов на хвилини.

І в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українські бійці захоплюють львівські адміністративні будівлі, телефон, телеграф, вокзали… Над містом піднято жовто-блакитний прапор. Австрійський намісник у таких умовах вимушений був передати владу Українській Національній Раді, яка оголосила про створення Української держави – Західноукраїнської Народної Республіки. Ці події відомі нині в історії як «Листопадовий зрив». Однак із цим не змирилися поляки, і фактично відразу 1 листопада розпочалася польсько–українська війна.

Для захисту нової Української держави було проведено мобілізацію і утворено Українську Галицьку Армію, що мала в основі формування етнічних українців з колишньої Австро-Угорщини.

У боях з чисельно переважаючою та підтримуваною фінансово та технічно з боку західних держав польською армією УГА стійко боролась дев’ять місяців, потерпаючи від браку боєприпасів та спорядження, і навіть у таких умовах проводячи блискучі воєнні операції. Тим не менш, притиснута польськими військами до прикордонної річки Збруч, у липні 1919-го УГА переходить на територію УНР, де, об’єднавшись з армією Української Народної Республіки, одразу включається у боротьбу з більшовицькою навалою та бере участь у поході об’єднаних армій на Київ і здобуває його.

Однак пізніше, через недолуге керівництво верхівки УНР, армія залишає Київ і відходить переважно на терени Поділля. Район перебування УГА пізніше буде названо “Чотирикутником  смерті”.

Оточена з заходу польською армією, з півночі та сходу – більшовицькою червоною армією та з півдня – армією Денікіна, УГА стійко трималась, аж поки не з’явився новий, фатальний ворог.

Саме тут, на Поділлі, від осені 1919 до лютого 1920-го розігрується справжня трагедія, яка практично знищила Українську Галицьку Армію та відіграла надзвичайно важливу роль у втраті державності Української Народної Республіки.

Ім’я трагедії – тиф. 

За короткий час майже вся УГА  перетворилась на один великий шпиталь. За різними даними, тільки у Вінниці та околицях епідемія тифу забрала життя близько 18-20 тисяч солдатів. І у квітні 1920-го Українська Галицька Армія практично припинила своє існування.

У Тиврові знаходилась польова лічниця 2-ї бригади УГА. Протягом листопада 1919-го і до січня 1920-го на старому кладовищі Тиврова з’явилося поховання воїнів, що загинули від страшної хвороби. Точне число похованих солдат достеменно поки що невідоме,пошукові роботи тривають. На цей момент із багатьох похованих відомі імена лише трьох воїнів: Осип Трембецький, бунчужний, Іван Мартинець, поручник, Крушельницький, четар.

Ці імена збереглися, оскільки старші офіцери були в окремому списку. Набагато більший список рядових стрільців поки що не віднайдено, однак надія не втрачається.

Приміром, довга дослідницька робота із встановлення осіб загиблих у Гнівані дала імена уже 194 воїнів, похованих на чотирьох місцях поховання.

Слід сказати, що УГА була злагодженою, дисциплінованою армією, яка не займалась мародерством та не брала участі в погромах. Більш того, маючи в складі багато освічених вояків, організовувала своїми силами навчальні гуртки для дітей та дорослих, а у Вінниці навіть ставлячи вистави українською мовою у місцевому театрі. Через форму австро-угорської армії, яка залишилася у вояків, населення часто називало галичан «австрійцями». Деякі зі  спогадів старожилів про «австрійців» у Тиврові довелося чути і мені. Окремі стрільці після одужання залишилися проживати у Тиврові, Кліщеві, Шершнях.

На рідкісних світлинах до допису – воїни 2-ї  Коломийської бригади УГА, зокрема 2-го куреня,що дислокувався в Тиврові.

Українська Галицька Армія – без сумніву, видатний приклад прагнення до боротьби за свою державу. Боротися без надії, з переважаючим у чисельності та оснащені ворогом, зберегти честь воїна та не опуститися до грабежів та мародерств у лихі часи, покинути власний дім та пройти тисячі кілометрів у боях заради ідеї єдиної України і припинити боротьбу лише не встоявши перед смертельною пошестю. 

Чи заслуговує це хоча б  на пам’ять? Питання ніби риторичне. Звісно, так!

Однак, на моє здивування, деякими жителями Тиврова уже подана скарга на зміну назви вулиці. Аргументи – не хочемо Галицької Армії, хочемо Козацьку.

Складається абсурдна ситуація – не підходять людям Герої! Краще Герої звичні, загальні, ніж Герої конкретні, які билися тут, віддали життя та поховані саме в Тиврові. 

І в голові крутиться питання: ЧИ ПОТРІБНІ БУДУТЬ НАМ ГЕРОЇ НИНІШНІ, ЯКЩО НАМ НЕ ПОТРІБНІ ГЕРОЇ МИНУВШІ?

Володимир ВЛАД