Немирівчанин розробив програму врятування наших сіл

Станіслав Коновалов має стаж роботи на виробництві. Також тривалий час працював заступником директора Немирівського будівельного технікуму. Видав понад десяток підручників інженерної тематики. Має низку рацпропозицій і напрацювань у галузі відтворюваної енергетики, органічного виробництва. Був першим заступником голови райдержадміністрації. Нині очолює Немирівський сектор інноваційної освіти Київського національного університету будівництва і архітектури.

2016 року на консультаціях регіонального та національного рівня в країні широко обговорювався проєкт Стратегії сталого розвитку України на період до 2030 року. Серед іншого тоді йшлося про нагальні проблеми в сільській місцевості: надмірне безробіття, посилення міграції, скорочення мережі соціальних закладів, зношеність та застарілість матеріально-технічної бази, а головне – нестачу ресурсів. Поговорили про це доволі активно, але й швидко забули. Але Станіславу Васильовичу ті проблеми не давали спокою. Він вирішив розробити «Стратегію розвитку та збереження села на основі сталого розвитку» і взявся за неї.

Паралельно з цим працював над книгою «Технологія вирощування городніх культур на присадибній ділянці». А коли здійснив обидва свої задуми, організував на базі Сектора ІІНО КНУБА науково-практичну конференцію, в якій, крім тутешніх працівників, узяли участь депутати місцевих рад, представники державної влади і громадськості. Відбулось зацікавлене спілкування, яке час від часу переростало в дискусію. Навколо цих проблем – і розмова нашого кореспондента із Станіславом КОНОВАЛОВИМ.

– Станіславе Васильовичу, що саме стало поштовхом, до цієї непростої вашої роботи?

– Якось із дружиною й онуками поїхав до уманської Софіївки. Запам’яталось, що тамтешні жителі показували паспорти і проходили до знаменитого парку безкоштовно. Нам же із дружиною, як і всім іншим приїжджим, довелось заплатити по 70 гривень. І навіть у черзі постояли. Повертаючись назад селами тоді ще не розшматованого натроє нашого району, задумався над таким. Створити уманського рівня красу нам нереально. Але багато що вже й витворила сама природа. Гляньмо на прибузькі та сусідні з великими лісами села. Переконаний, що більшість їх могла б розвивати зелений туризм. А особливість та перевага його в тому, що він не передбачає значних капіталовкладень, використовуючи наявну інфраструктуру населених пунктів, помешкань сільських господарів.

Ближче до реалізації такого задуму ті села, що вже мають свої належні під’їзні шляхи, фольклорно-етнографічні ансамблі і музеї, ігрові дитячі та спортивні майданчики, коней для катання, місця для риболовлі та збирання грибів і ягід, пасіки з лікувальними вуликами та будиночками, де на грядках вирощують багато вітамінної продукції, а також налагодили переробку продукції тваринництва. Наприклад, чому б не відродити домашнє виробництво грабовецької ковбаси, яку свого часу знали навіть за межами України? А скільки резервів відновлення української народної кухні?

У кожному конкретному випадку можна братися і за сміливіші задуми. Якщо хтось наважиться посіяти жито, вимолотити його ціпом, а потім ще й знайти дідуся, який уміє і здужає поробити сніпки, щоб вшити ними хату, то туди не лише половина Вінниці – пів столиці приїхало б. А до найкращих і з-за кордону прибудуть. Хтось – навчитись варити справжній український борщ, а хтось – вареники…

– Згоден, але як з цього всього матимуть зиск усі жителі села?

– Нині ми знаємо, що молоко в людей подекуди вже закуповують по 6 гривень за літр. А щоб поїхати до міста й продати вигідніше, то дорога обійдеться недешево. Та й дорогий для селянина час змарнується. А якщо налагодити регулярний приїзд туристів, то перед від’їздом вони найактивніше закуповували б у місцевих жителів свіже молоко, сало, м’ясо і вироби з нього, кисломолочний і тверді сири, рибу, гриби, мед, овочі, фрукти і ягоди. Вигода від того – усім.

Звісно, це я так спрощено розповідаю, а сама програма все в деталях передбачає. Наприклад, якщо йдеться про створення побутових умов, то тут і пожежна безпека, і санітарні умови, і стоянки для автомобілів та охорона, і місця реалізації продукції населенням. Звісно, що жителі цієї громади матимуть пріоритет при реалізації даного проєкту, що повинно забезпечити її керівництво.

– І як відреагували на вашу програму учасники конференції?

– Переважно позитивно. Голова Брацлавської ОТГ Микола Кобринчук заявив, що як мінімум в одному з населених пунктів за це візьмуться. Але в якому саме, над цим треба добре подумати. Вже зацікавились моїм доробком і з інших районів. Я твердо вірю, що справа ця дуже перспективна. Переконаний, саме таким способом можна врятувати наші села.

– Ми торкнулися лише коротко загальних рис. Сподіваюсь, «Земля. Садиба. Господар» ще не раз повертатиметься до шляхів реалізації розробленої вами програми.

– Дякую. Я готовий до співпраці.

Спілкувався Микола КАВУН