«…Не зраджу в бою Батьківщину»

    (вірші зі збірки «Стоїть іще Київ»)

Анатолій Подолян – мій колега. У недалекому минулому в місті Бар працювали  власкори трьох обласних газет: «Вінниччини» – Віктор Зеленюк, «Подолії» – Анатолій Подолян і «Панорами» – Анатолій Тетянчук. Але не підвладні нам події змінили звичний уклад життя – на плаву залишилася тільки «Вінниччина».

За порадою Михайла Каменюка, журналіст з дипломом Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Подолян став заробляти на прожиття професійною літературною діяльністю. Він автор книг: «Честь мундира» (2003), «Замахи на суддю» (2019), збірок поезій «Холодний онлайн» (2021),  «Полум’я серця» (2021); книг в електронному форматі, виданих літературною платформою «Букнет»: «Спровокувати підозрюваного», «Родичів у бізнесі немає», «Трясовина», збірок поезій «Стоїть іще Київ», «Пророцтво», «Кава в ліжко» тощо.

Анатолій Подолян – лауреат обласної премії «Золоте перо» та ім. Олега Чорногуза. Член Спілки слов’янських письменників України. Він пише багато, гарно, чесно, по совісті і з великим патріотичним натхненням. Свідченням цьому є представлені нижче поезії на болючу тему сьогодення – війна росії проти України.

Віктор ЗЕЛЕНЮК,  м. Бар     

***

Раптом бомба зловісно завиє  –

Вибухає ганьбою століть.

Та, на щастя, стоїть іще Київ

І так само ще Харків стоїть.

Смертоносна поцілить ракета,

Що й не встигнеш сказати – простіть!

Лиш полегшено мовить планета –

Україна, на щастя, стоїть.

Цілу вічність вбирає хвилина.

Закипає відвага на зліт!

І на світ заголосить дитина,

Як на глузд навертає цей світ.

27.02.2022р.

***

Одягнуся в броньовані  лати.

З-під шолома – піт, наче роса.

Не навчився в житті убивати,

А тепер цього вчусь ремесла.

Все виконую, наче закони.

І проходять всі цикли на лад.

Заважає без звички ще бронник

І віддасть ще із болем приклад.

Всі мішені рухливі, як ворог,

Що на землю нахабно проліз.

Я спокійний – сухий в мене порох

І на мушці прицільний проріз.

27.02.2022р.

ПРОЩАННЯ

Я пригорнуся ніжно з тобою,

Уберу тебе в пам’ять свою.

Чи живий я повернуся з бою?

Чи загину в смертельнім бою?

Це дізнаєшся, мабуть, ти скоро.

Якщо кану в глибокій імлі,

Тільки знай, що зі мною і ворог

Теж загинув на нашій землі.

Певна будь і в трагічну хвилину –

Легше стане напевне в журбі –

Так, не зраджу в бою Батьківщину,

Як ні з ким я не зрадив тобі.

28.02.2022р.

МЕСНИК

Він засів з автоматом. Зірниці

Не підказують  кращих ідей.

І згадав, як монгольські ординці

Убивали жінок та дітей.

Повторилась історія давня,

Аж сльозу він із ока зронив.

З літаків убивають в лікарнях

І руйнують будинки вони.

Ось і ворог! Ще раз для порядку

Пригадає воєнний закон –

Начувайся, ординський нащадку,

Він не візьме тебе у полон.

28.02.2022р.

***

На спортивних трибунах Китаю

Під овацій нестримний політ

Путін марив, що так привітає

І його ним підкорений світ.

Тоді зникне геть слово «Свобода»,

Як і все, що у сутності Бог.

Його зватимуть тільки «Володар»,

Може, генієм ще перемог.

Коли перші з’явились руїни,

Все не так, як гадалось, пішло:

Окупантів громить Україна,

А для світу він тільки ху*ло.

22.03.2022р.

. ***

Наготуєм домашні наїдки.

Куди братися щам чи бістро!

Роботящі поможуть сусідки

Голубців наробити з відро.

Ще із м’ясом котлет для гарантій,

Пиріжками доповним об’єм.

На голоднім пайку окупантів

Українським ще салом поб’єм.

Язики хай проковтують сноби,

Нехай лижуть повітря й росу.

А на Пасху ми в наші окопи

Ще домашню спечем ковбасу.

25.02.2022р.

БІЖЕНЦІ

Зір весняна приваблює врода,

Десь за стовбур сховалась весна.

У цей парк я давно не приходив,

Ще з тих пір, як почалась війна.

Сумували берізки без мене,

Бо ж сюди навіть зрідка не йдуть?

Хоча нині дошкульні сирени

Сумувати ніде не дадуть.

Враз донеслась російська говірка. 

Слух навпроти мій погляд повів.

Молода між дерев ішла жінка,

Жмут у чорнім волоссі сивів.

Біля неї дітей іще двійко.

Притулилось до парку село.

Біль ятрився у погляді жінки,

Що й мене в саме серце вколов.

По сусідству чиясь була хата.

Від дерев відділив її рів.

Як ведеться весною, багаття

На городі хазяїн  розвів.

І бадиллю весело горіти,

Клуби диму стовпами стоять.

Закричали, забідкались діти:

«Мама, мама, здєсь тожє бомбят!»

І стривожилась тиша, як з виру.

Ще за мить знов спокійна вона.

Хоч родина втекла ця до миру,

Але й тут здоганяє війна.

29.03.2022р.

Анатолій ПОДОЛЯН