Не так страшні московські воші, як українські гниди

Існує думка, що цей вираз належить нібито Симону Петлюрі, хоча доказів цьому немає, адже у жодних офіційних джерелах, пов’язаних з ним, це не встановлено. Але менше з тим, як кажуть у Львові, достатньо того, що цей вираз вживають тоді, коли хочуть підкреслити, що внутрішні вороги подекуди бувають більш підступні й небезпечні, аніж вороги зовнішні. Це й зрозуміло, адже ворог зовнішній – відкритий. Ти його бачиш і можеш підготуватися до удару спереду. Внутрішній ворог ховається за спиною і може нанести несподіваного удару ззаду, на який ти не сподіваєшся. Власне, внутрішній ворог – це і є класична «п’ята колона», котра у будь-який спосіб розхитує суспільний човен, щоб його потопити.

Українська «п’ята колона» почала формуватися ще з перших днів нашої Незалежності у личині затятих комуністів, прибічників цілісності колишнього Радянського Союзу, різного штибу москвофілів, тобто, прихильників Росії і всього того, що називається «руський мір».  Що цікаво, якщо на початку усе це відбувалося здебільшого на особистих переконаннях, то згодом Московія взяла їх на службу, щедро осипаючи грішми. Відтак усе це гадюче кубло почало називати себе опозицією і за будь-якої можливості лізло на трибуни чи екрани телевізорів, пропагуючи і відстоюючи ідеї «руського міра». При цьому сіяло ненависть і розбрат між населенням західних і східних областей України, розділяючи у такий спосіб наше суспільство. Згадаймо для прикладу хоча б лжекомуніста Симоненка чи Табачника, а загалом усю Партію регіонів.

Цікаво, де є зараз і чим допомогли Україні для її перемоги у війні з Росією Тігіпко, Вілкул, Добкін, Колесніков, Рабинович, Шуфрич, Королевська, Н.Вітренко, Бахтєєва, Скорик, Льовочкін, Клюєв, Єфремов, Піскун, Повалій, Лорак-Куєк, Лавринович, Герман, Бондаренко Олена і багато-багато іншої сволоти, котра шаленіла від люті на різних ток-шоу у ненависті до України. Чому їх терпіли тоді і не зачіпають сьогодні? А, може, і для них потрібно було ввести санкції щодо ведення бізнесу і проживання за кордоном. Заблокувати рахунки, арештувати нерухомість. Зробити усе можливе, щоб їхні персональні літаки не могли перетинати повітряний простір європейських країн, США, Канади, Австралії та інших. Бо чим вони кращі від політиків і олігархів російських. Така ж наволоч, що обкрадала нас з вами. Зрештою, повернути в Україну величезні суми награбованих народних грошей.

На третій день війни накивали п’ятами з України брати Суркіси. Зрозуміло, що не без сторонньої допомоги, бо ж вік і відповідне законодавство зобов’язує їх взяти у руки зброю. Хтозна, можливо, долучилися співробітники митної служби та прикордонники. Знову ж таки, потрібно розбиратись.

Захищали Росію, а чкурнули на Захід. А як інакше, через рік-два під дією міжнародних санкцій Росія перетвориться на бананову республіку. Тож щойно запахло смаленим, вони дали драла з країни першими. І не куди-небудь, а на загниваючий і ненависний їм Захід. Туди, де приватні вілли, власні яхти, літаки й гелікоптери, рахунки і розкішне життя. І не дивно, що найбільша кількість серед депутатів-втікачів – це члени проросійської партії ОПЗЖ. Багато хто з них «накивав п’ятами» ще перед початком російсько-української війни. Очевидно, були в курсі, що й до чого.

Вони постійно проклинали Захід і навіть вітали Путіна з днем народження, як от хворий на голову Кива. Свого часу цей виродок сипав компліментами: «Сьогодні я хочу привітати справжнього лідера російського народу і нації та дружнього нам народу Владіміра Владіміровіча Путіна з днем народження», – ліз зі шкіри цей покидьок. Коли ж війна стала очевидною, він серед перших дременув з країни і вже в Росії заявив, що ця війна не його. Уже через кілька днів агресії корпус нардепів не дорахувався 13 членів ОПЗЖ. Зник і їхній лідер Юрій Бойко. Згодом, ще через тиждень,  саме на піку путінської агресії втекли 5 депутатів від «Слуги народу», кілька від «Голосу» та  позафракційних. І хоча Президент Володимир Зеленський звернувся до них з вимогою негайно повернутися в Україну і продовжити роботу у парламенті, жодної реакції з боку втікачів не відбулося. І що це, як не зрада.

Сьогодні Ахметов у Женеві, Пінчук у Лондоні, Фірташ під арештом в Австрії, хрінзна-де Коломойський та інша подібна шушара. Хтось, мабуть, скаже: і добре, що втекли, нехай там і залишаються. Е, ні. У нас до них є дуже багато запитань. Вони повинні відповісти за те, що своїми діями провокували і наближали цю війну. І обов’язково понести заслужене покарання.

Юрій ЧОРНИЙ