«Не ігноруйте місцеву пресу!..»

З початку розповсюдження в Україні аудіовізуальних засобів комунікаціі від всесвітньої мережі вага друкованого слова почала потроху зменшуватися.

Технічні пристрої, так звані гаджети, склали неабияку конкуренцію  паперовим носіям інформації,і, як показало життя, частина цього новомодного слова, дійсно, відповідає значенню нашого національного словника, бо засмічує мозок різним інформаційним, часто-густо дуже шкідливим непотребом…

А життя, як відомо, потребує певних дій, а не віртуального самонавіювання, як, для прикладу,  земля потребує реального і повсякденного обробітку, а не розмірковування про властивості грунтів.

Тож як відділити зерна від полови, розібратися в хитрощах аналітичних конструкцій і павутинні постправди, хитромудрих фейків і замовних матеріалів?

Приділяти більше уваги місцевим ЗМІ, тому що саме вони пишуть про те, що відбувається тут, зараз і з людьми, яких ми всі добре знаємо.

 Саме місцева преса розповідає про життя громади, нагадує, кого треба привітати, а кому висловити жаль і співчуття,

Змальовує здобутки і проблемні сектори життя саме там, де живе їхній читач, і показує, чим саме він живе.

 Газета для багатьох читачів стає на довгі роки надійним другом і порадником, і він вдячний за це, регулярно передплачує видання, робить можливим у наші скрутні часи хоча би частково планувати діяльність редакційного колективу, будувати плани на майбутнє.

Місцеві ЗМІ органічно вписуються в час і простір реального життя.

Наповнюють фарбами істинний ландшафт буття своєї місцевості – від сьогодення аж до обріїв завтрашнього дня.

Тим більше – це актуально нині, під час ординської навали, завдання інформаційного фронту нищити і розвінчувати ворожі хибні наративи, які мають на меті руйнування нашої національної свідомості, нашої культурної ідентичності, України як такої.

Реформа децентралізації, до якої великих зусиль доклав наш земляк Володимир Гройсман, стала драйвером розвитку територій, на яких утворились нові ТГ(а їх на Вінниччині більше шести десятків).

А це потребує постійних ефективних майданчиків для спілкування і випрацювання ефективних рішень, і однією з таких важливих платформ є локальні ЗМІ (зокрема, й місцеві радіостанції), які виступають не тільки джерелом інформації, а все частіше і ідейним натхненником певних проєктів, заходів, толок тощо. Все це згуртовує громаду, допомагає облаштовувати життя. 

Тому ми не маємо чекати остаточних перемог, ворог наш підступний і непередбачуваний, мусимо вчитися у таких держав, як Ізраїль – творити краще майбутнє вже сьогодні. Ми обов’язково переможемо! Слава Україні!

І саме про це йдеться у цій пісні, яку я присвятив газеті «Вінниччина».

По суті, це перша в Україні пісня про газету.

Рідна газета

Хай справи трохи підождуть,

Хай пише час свої портрети,

Свіженьку зараз принесуть

Мою улюблену газету!

Приспів:

«Вінниччина», «Вінниччина»,

Ти моя уквітчана!

Є для всіх така газета-

Добро і правда її кредо!

Там все про наше про життя,

Про дні народження, весілля…

Про рідних земляків буття

Написано толково й сильно.

І хто пішов у засвіти,

Про тих, про кого добре чули.
Себе знайдем там я і ти,

А ще й про тих, котрі прибули.

Про тих, хто людям помага,

Про доброчинників від Бога,

Завжди героям там хвала,

Що здобувають Перемогу!

Потрібні всі новини є,

Нема часу до Інтернетів,

Кореспондент строку кує,

Зерно дає з полови нетрів.

А хто людське життя псує –

Вугілля літер сипле жаром…

Перо гостриться – бій дає

Брехні ворожій і примарам!

А ти люби свій рідний край,

Пишайся долею своєю.

Майбутнє радо зустрічай

Разом з ранковою зорею!

Ігор-Лев УС СТЕПОВИЙ,

член ініціативної групи

«За підтримку й розвиток

місцевих ЗМІ України»

Від редакції: ми вдячні автору за добрі слова підтримки, сказані на нашу адресу. Тим більше, що досі нам ніхто віршів не присвячував. І коли вірити Ігорю Анатолійовичу, то це справді перший в Україні твір, написаний саме на честь газети.

Звісно, це дуже приємно. Тим більше, що «Вінниччина», якій нинішньої осені виповниться цілих 105 років, варта поем, од, дифірамбів, елегій, похвальних гімнів та решти всіляких урочистих піснеспівів.

Зрозуміло, що я жартую. А якщо серйозно, то з моменту роздержавлення комунальних ЗМІ якось так сталось, що влада почала жити «окремо», а редакційні колективи – «окремо».

І коли до великої\ війни із цим ще можна було якось миритись та економічно виживати, то нині в Україні, та й на Вінниччині зокрема,  призупинили свою діяльність величезна кількість місцевих засобів масової інформації. Бізнес «упав», і разом із ним «упали» рекламні надходження – головне джерело існування місцевих ЗМІ.

Але не треба казати, що «такий час, коли виживають найсильніші».

Адже йдеться не лишень про статті в газетах та сюжети на телебаченні.

Насамперед мова про ідеологічне та культурне виховання споживачів інформаційного продукту.

Україна послухалась «мудрих європейських експертів» і з великого розуму роздержавила свої ЗМІ, віддавши їх на відкуп різним олігархічним групам та кланам. До чого це призвело, видно на прикладі Донбасу.

А от росія чомусь цього не зробила. Навпаки, вкладала й досі вкладає у власні інформаційні продукти, або, радше сказати, «інформаційну агресію», величезні кошти.

А чому? Та тому, що слово – це теж зброя. Непомітна, але сильна, потужна і дуже дієва.

Характерний приклад: нещодавно рашисти взяли Волноваху. То там ще дим над згарищами не розвіявся, а вони вже почали видавати свою окупаційну газетку. Це вам  ні про що не говорить?

Так і я ж про те. Туди, де живуть згуртовані, національно свідомі люди, ніколи не прийде ніякий «рускій мір» чи інша погань. А там, де не народ, а населення, може бути все, що завгодно. Тому не ігноруйте місцеву пресу. Допомагате вижити журналістам у цей нелегкий час. Пам’ятайте, ми також тримаємо свій рубіж оборони. Інформаційний. Так, нас не вбивають в окопах на передовій. Наша праця тиха й непомітна, однак вона теж наближає перемогу.