Один день у старостаті

Село Щаслива – це не лише давні «ворота» Липовецького району, а тепер уже громади. Цікаве тим, що найближче в ній до обласного центру, має звідтіля дачників та ще й розкинулось обабіч траси. Тут дещо більше, ніж в інших селах, людей різних національностей. А нас, газетярів, Щаслива та сусідні з нею Білозерівка, Королівка і Підлісне, що складають єдиний старостинський округ, завжди приваблювали великою кількістю неординарних особистостей: коли б тут не зупинився, неодмінно надибаєш багатий фактаж. В усякому разі, мені це вдавалося, починаючи з 1990 року. Що стосується нашої «Вінниччини», то щодо кількості передплатників тут в окремі роки навіть змагались із самим райцентром. Таким чином це село з позитивною назвою звично бачити на шпальтах.

Крайнім тутешнім у нашому виданні було (15 лютого) інтерв’ю з нинішнім жителем села Едуардом Веніаміновичем Черемпеєм «Вінниччина за нинішньої обстановки може і має тимчасово замінити Херсонщину в ролі овочевої опори країни». Публікація мала широкий резонанс, багатьох господарників спонукала до намірів у нинішньому році взятися за вирощування городини. Але перед тим, як зустрітися з цим уродженцем Дніпропетровської області в сільському старостаті, мені випало відчути ту різницю в робочій напрузі, що панувала тут тепер  порівняно з колишніми сільрадами.

Звісно, раніше в будь-якому селі однією з найспокійніших вважалась посада секретаря сільради. Сидить собі, щось там пише… Нині ж по старостатах аналогічні обов’язки в діловода. У Щасливій цю посаду обіймає Надія Григорівна Коблик. Не місцева, але за десятки років роботи і проживання в селі людей уже знає добре. Порівняно з іншими колегами, навантаження у неї більше тому, що округ залишився без старости, тимчасово виконувати його обов’язки керівництво громади направило сюди Струтинського сільського старосту Михайла Васильовича Мікуліна, навантаження в якого (одне село) було меншим, ніж у колег. Тепер же йому довелось поділити дні прийому людей: у понеділок, середу і п’ятницю – в Щасливій, а у вівторок і четвер – у Струтинці.

Я саме приїхав у «струтинський» день керівника. Тому Надія Григорівна не мала коли писати. Вже навіть почала збиратись невеличка черга. Он середніх років жіночка прийшла уточнити, коли комунальники з райцентру збиратимуть сміття, бо начебто у визначений день виставляла його, а вони чомусь не забрали. А ось молодшого віку жіночку цікавило, чи є якийсь рух щодо введення дитсадка. Тим часом один із наших захисників, перебуваючи на передовій, отримав відпустку і посвідчення учасника бойових дій. Тому з дружиною завітав оформити якісь документи.

Тим часом ветеран клубної роботи Іван Вікторович Рижко із бібліотекаркою Інною Володимирівною Ткач готували скриньку для збору по селах пожертвувань на ЗСУ. Того дня я повертався з іншого відрядження, великих купюр уже не мав, але відрахував собі грошей лише на дорогу до міста, тобто до банкомата, а решту вкинув до скриньки. Хотілось бути добрим на початок, і щиро побажав культпрацівникам успіху.

Поцікавився потім в Івана Вікторовича результатами їхньої роботи. Виявилось, близько 20 тисяч гривень. А коли розговорився з ним детальніше, то дізнався про надзвичайно цікаві біографії його предків, які спершу складали військові династії, а потім – культмасові. Відомий початок родоводу – з чеського міста Брно понад два століття тому. Так у моєму блокноті з’явився ще один запис про можливу перспективну розповідь.

А виконувач обов’язків старости того дня в село все-таки приїхав. Померла літня жінка, і він прибув провести її в останню путь. Передобідньої пори старостат спорожнів: похорони в селі – подія особлива, на них вирушають практично всі, хто спроможний ходити. Тому розмову з М. Мікуліним довелося відкласти на пізніше. Отже…

• Михайле Васильовичу, куди подівся ваш попередник у Щасливій?
• Чоловік до того працював інженером у Липівці. Очевидно, він не врахував, що між посадами сільського голови і старости є велика різниця. Одна справа в окремо взятому селі щось собі планувати і робити «у вільному плаванні», а зовсім інша – прямувати лише «фарватером», визначеним керівництвом міськради та її депутатами. Комусь вдалося перелаштуватися, а тому чоловікові, мабуть, доводилось важче. Ось він і згадав про свою колишню посаду з незрівнянно вужчим колом конкретніших обов’язків…
• Яка проблема є найгострішою по ваших селах?
• Нам досі «відкашлюються» недоліки ще радянської системи «пробивання», планування та будівництва соціальних об’єктів. Наприклад, поки задумали, спорудили і ввели школу в Нарцизівці, то там уже й навчатись не було кому. Вийшла така собі непотрібна новобудова. А в перспективній Щасливій запізно за це взялись. Довелося в Білозерівці відкривати одинадцятирічку в пристосованому приміщенні. Із сіл нашого старостату і сусідньої Лозуватої там досі навчається більше сотні дітей.

Але особливо дошкуляє відсутність дитсадка в Щасливій, бо дітей, як для села, тут немало. Споруджено його на відсотків сімдесят. Але завершити роботи за умов воєнного стану неможливо через відсутність фінансування.

• З якими ще бідами йдуть до вас люди?
• Звичайно, є населені пункти й з куди гіршими дорогами, але й у нас у цьому напрямку роботи вистачає, особливо на околицях. Ось і скаржаться люди, та можливості для виправлення ситуації обмежені.
• А криміногенна ситуація, насамперед серед молоді?
• Відповідні служби в громаді працюють належним чином. Але, на жаль, коли брати в ширших масштабах, наша країна так і не навчилася розумно використовувати чималі суми коштів для підтримки багатодітних сімей. Вистачає серед батьків любителів «порозкошувати» на дитячих грошах. Окремі не тільки проїдають ту допомогу, а й пропивають. Так звикли паразитувати на ній, що шукати роботи й не збираються. І це не лише в наших селах, а й повсюди. Мені також доводилось тимчасово виконувати обов’язки старости у Вербівці та Лукашовій – ситуація аналогічна.

Парадокс: відколи в неблагополучні сім’ї стало потрапляти менше тих грошей, менше стали пити, бо немає за що. На мій погляд, уже менше трапляється п’яних «розборок». Але з іншого боку: якщо дитині до шести років кошти надходять, то як тільки вона переступила шкільний поріг, що потребує додаткових витрат, виплати припиняються…

У цілому ж стараємось прислухатися до людей і реагувати на їх запити, виходячи з наявних умов.

Микола КАВУН, власкор «Вінниччини»