«Острівець надії, світла і тепла…»

• так називають Тиврівський обласний будинок-інтернат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку

Якими рисами має володіти сучасний керівник? В умовах реалій нашого сьогодення він повинен бути досить багатогранним: і професіоналом у своїй діяльності, і відповідальним працівником, і талановитим організатором, і надійним старшим товаришем для співробітників. У такому керівникові все повинно поєднуватись правильно: він мусить бути у міру вимогливим і до себе, і до інших, у міру – доброзичливим до оточуючих і турботливим для підлеглих. Усе це притаманне директору Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку, заслуженому працівнику соціальної сфери України – Олександру Станіславовичу Колкевичу.

Він завжди діє як сучасний менеджер, що сприяє теплій, дружній атмосфері у закладі, а, отже, і більш старанній і продуктивній роботі усіх працівників закладу, створенню комфортних умов та сімейного затишку для мешканців будинку-інтернату. Високі загальнолюдські якості Олександра Станіславовича поєднуються із його умінням підбирати кадри. Викладач філософських дисциплін за фахом, він, як ніхто інший, відчуває людей на інтуїтивному рівні. Працівники закладу, починаючи від керівників  підрозділів і закінчуючи рядовими співробітниками, працюють на кінцевий результат, на якісне виконання професійних обов’язків. А цьому, звичайно, сприяють і гарний мікроклімат у колективі, і особистий приклад директора.

Про таких, як Олександр Колкевич, кажуть: «Людина на своєму місці!».

      Наприкінці 50-х років минулого століття на мальовничому березі Південного Бугу на околиці Тиврова розпочалося будівництво будинку-інтернату для інвалідів та учасників Другої світової війни та 8-квартирного житлового будинку для обслуговуючого персоналу. Офіційним стартом початку його експлуатації стало 20  вересня 1962 року, коли було прийнято відповідне рішення виконкому Тиврівської районної ради.

Першим директором будинку-інтернату був призначений Петро Семенович Конюшко. З того часу і до серпня 2000 року змінилося одинадцять керівників, а дванадцятим став Олександр Станіславович Колкевич, людина неординарного складу розуму, сучасного мислення, творчого ентузіазму і неспокою, яка надзвичайно багато зробила і робить для реального втілення в дійсність свого професійного кредо – «З любов’ю до людей». На його переконання: «Наш будинок-інтернат, який працює на засадах добра й милосердя, став останньою пристанню для самотніх сердець, є своєрідним пам’ятником тим директорам, яких уже немає серед живих, і стимулом працювати краще для тих, хто сьогодні біля керма, кому держава довірила бути захисником знедолених людей. У цьому плані ми відчуваємо постійну турботу і підтримку з боку департаменту соціальної та молодіжної політики облдержадміністрації…».

Тиврівський обласний будинок-інтернат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку – об’єкт спільної власності територіальних громад області, сучасна комунальна установа соціального захисту для цілодобового тимчасового або постійного проживання та догляду за громадянами похилого віку, особами з інвалідністю, старшими 18 років, в тому числі із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового, медичного обслуговування, соціальних послуг і комплексу реабілітаційних заходів. Установа розрахована на 230 ліжко-місць, в якій на даний час на повному державному забезпеченні проживає 175 підопічних.

В складі будинку-інтернату діє геріатричне відділення для осіб з інвалідністю, розраховане на 200 чоловік, та психоневрологічне відділення на тридцять підопічних.

Тиврівський будинок-інтернат єдиний в області, де на одній території в одній житловій будівлі проживають люди з інвалідністю, люди похилого віку, а також підопічні, які мають стійкі психічні розлади. Як показав досвід роботи 2021 року, таке проживання при дотриманні ряду умов та підвищеній увазі обслуговуючого персоналу можливе, хоча не виключає деяких ризиків, але має ряд значних переваг в соціалізації зазначеного контингенту.

Мешканці будинку-інтернату забезпечені чотириразовим калорійним харчуванням, запашними хлібобулочними виробами своєї міні-пекарні, кваліфікованим обслуговуванням та належним доглядом, який надають 187 працівників.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.08.2019 року будинок-інтернат отримав ліцензію на впровадження господарської діяльності з медичної практики.

У закладі функціонує дев’ять виробничих підрозділів – адміністрація, бухгалтерія, соціально-психологічний,  господарський, харчоблок, пральня, медичне відділення, геріатричне відділення, яке включає відділення інтенсивного догляду та підтримуючого догляду, психоневрологічне відділення.

Працюють три лікарі – терапевт, психіатр, стоматолог та 16 медичних сестер. Всі вони мають вищу кваліфікаційну категорію.

Відповідає всім вимогам сьогодення стоматологічний кабінет. В повному об’ємі підопічні забезпечені медичними препаратами, допоміжними засобами пересування та різними видами ортопедичної допомоги та тренажерами. Для всіх інвалідів, які проживають в будинку-інтернаті, розроблені індивідуальні програми реабілітації, для реалізації яких залучаються лікувально-профілактичні та санаторно-курортні заклади області.

За останні роки проведено капітальний ремонт першого поверху житлового корпусу №2 та новоствореного психоневрологічного відділення.

До послуг підопічних: бібліотека, читальна зала, ігрова кімната, тренажерна зала, кінозал. Бібліотека налічує до трьох тисяч примірників книг. У читальній залі – підшивки понад 20-ти видань періодики. В ігровій кімнаті – шахи, нарди, шашки, більярд. Двічі на рік – навесні та восени – проводяться традиційні змагання із шашок та шахів. Переможців нагороджують грамотами та призами.

В закладі працює Інтернет, що дає змогу мешканцям будинку-інтернату долучатися до всесвітньої мережі і тримати, яка кажуть, руку на пульсі життя.

Щодня о 14-й годині розпочинає роботу «ретрокінозал», де є змога переглядати улюблені кінострічки. Цікаво в будинку-інтернаті проходять культурно-масові заходи до народних свят Івана Купала, Святого Миколая, Різдва і Пасхи.

Зважаючи на те, що переважна більшість підопічних будинку-інтернату – це прикуті до ліжка інваліди, в закладі організували роботу телевізійної студії «Дім на околиці», що дає змогу підопічним, не покидаючи кімнат, на екранах своїх телевізорів переглядати культурно-дозвіллєві заходи, зустрічі, концерти, вечори відпочину, які проходять в актовій залі, та бути свідками подій, що відбуваються на території будинку-інтернату, отримувати поздоровлення у святкові дні та дні народження і не відчувати себе відірваними від повсякденного життя колективу закладу, подій в житті селища.

Двадцять років тому з ініціативи директора Олександра Колкевича була обладнана в будинку-інтернаті  кімната-церква за усіма необхідними церковними вимогами, де щоп’ятниці та на усі релігійні свята проходять богослужіння.

• Окрім вмілих організаторських здібностей, якими наділений наш директор, він є учасником, а інколи і ведучим різних святкових дійств, – говорить культорганізатор будинку-інтернату Оксана Соколовська. – Створений ним із співробітників колективу чоловічий інструментальний ансамбль, в якому він віртуозно грає на ударній установці, завжди є окрасою всіх наших масових заходів… Олександр Станіславович будь-яку справу пропускає через свою душу і серце. У 2002 році він написав і видав книгу під промовистою назвою «Дім на окраїні», у якій в дзеркалі конкретної статистики розповів про роль та місце в нашому житті таких закладів, як будинки-інтернати. Він щиро вболіває за долю кожного підопічного нашого дому на окраїні, по-батьківськи прагне всіх обігріти та підтримати…

І буде привітно горіти світло у вікнах «Дому на околиці», і буде обігріте добром та щирістю серце кожного, для кого на схилі літ, у зв’язку з життєвими обставинами, наш заклад став рідним домом – «острівцем надії, світла і тепла». Саме такими словами розпочинається гімн нашого будинку-інтернату. А любов до ближнього дійсно творить дива. Наші підопічні «оживають» буквально на очах, позбуваються страху самотності, незахищеності, невпевненості у завтрашньому дні і продовжують жити повноцінно у гармонії із собою та довколишнім світом.

– Я місцева, тиврівчанка, – каже Олександра Іванівна Нестеренко, – мене в селищі всі знають, бо ж працювала санітарочкою в пологовому, а потім ще й багато років пошту носила. Та коли після інсульту не змогла себе обходити – попросилася в інтернат. Сумнівів не було, знала, що все буде добре. Тож цей дім уже протягом 16 років мій рідний. Тут мене поставили на ноги, вселили віру у життя. Тут на схилі літ зустріла своє пізнє кохання… Може для когось це звучить дивно, але повірте, що удвох легше долати життєві негаразди.

Анатолій Іванович Лещинський родом з Володіївець Чернівецького району. А познайомив нас «Дім на околиці». Одружилися, отримали окрему кімнату. Усі умови для життя є: і харчування, і лікування, концерт подивитися і на балкончику посидіти, а влітку біля фонтану люблю відпочивати…

Не сподівалась, що потраплю у рай ще при житті, а бачите, як вийшло. Дякую усьому колективу цього дому. Вони усі такі хороші, всіх люблю… У Бога вірю, тому знаю, що це з його поміччю потрапила у цей дім, щоб у добрі та спокої прожити свої «зимові» роки.

• Родом я з Вінницької області, а усе свідоме життя прожила на Дніпропетровщині, працювала медсестрою у лікарні, – ділиться думками Ніна Андріївна Карпінська. – А на схилі літ одна залишилася,  чоловік помер, діток у нас не було, а тут інсульт не забарився… Сестра з родиною до себе кликала віка доживати, та не захотіла я їх турбувати – там діти, онуки, у них своє життя…

Сусідка була у моєї сестри (така бойка жіночка), вона й порадила: «Ніна Андріївна,  а може  вам у престарілий влаштуватися? Ні від кого не будете залежні – сама собі господиня…».

І от їду я у Вінницю в управління соцзахисту населення, взнати, що до чого. І тут, здається, мене сама доля за руку вела, бо підійшла я до обласної Дошки пошани, а там портрети тих, хто отримав звання «Людина року». Дивлюся, а там такий статечний чоловік, з добрими, щирими очима,  і підпис: «Колкевич Олександр Станіславович – директор Тиврівського будинку-інтернату».  Я хвилин десять стояла, як заворожена. Прямо містика якась… А потім сама собі кажу –  от  я і вибрала собі дім. Сіла на автобус уже під вечір та й поїхала подивитися, де ж той Тиврів та той інтернат. Боже, як мене там зустріли! Щирість, серця навстіж, добрі слова… Не помилилася я у виборі, добре, що послухала своє серце. І ось вже   два роки я тут, це вже моя сім’я. Не сиджу склавши руки, допомагаю поратися у теплицях, вазони доглядаю. І тішуся, що тоді  якась невидима сила підвела мене до того портрету і направила у цей дім, де мені подарували затишок та родинне тепло. Дякую, «Дім на околиці!»

• Впродовж минулого року до нашого закладу за  путівками департаменту соціальної та молодіжної політики ОДА направлялись переважно хворі психоневрологічного профілю, а до геріатричного відділення направлено лише дві особи, хоча бажаючі звертаються до нас з проханням про поселення до будинку-інтернату майже щодня, – каже завідуюча медичним відділенням Наталія Володимирівна Лавренчук. – На мою думку, людей похилого віку не направляють до таких установ через певні процеси введеної останніми роками адміністративної реформи.  На даний час моніториться ситуація про можливість розміщення людей з інвалідністю та людей похилого віку в подібних закладах, які знаходяться на балансі ОТГ.

Звісно, окремі громади можуть самі організувати міні-будинки по догляду за старенькими самотніми громадянами. Хоча, за великим рахунком, в обласних комунальних закладах соціального захисту і умови проживання, і догляд, і медичне обслуговування є більш якісними та більш досконалими, у цих закладах роками відпрацьована система заходів  по догляду за даною категорією людей і створено належні умови для цього.

Віктор Зеленюк,

власкор «Вінниччини»

Фото автора та з архіву будинку-інтернату

Від автора. Висловлюю глибоку вдячність Наталії Лавренчук та Оксані Соколовській за допомогу в організації цього матеріалу.