Патріотизм – державний і місцевий
Здається, саме таке кредо має депутат облради Юрій Василишен, із яким ми розмовляли про його ідеї та конкретні дії заради розвитку України і рідної громади.
Народився він у Крижополі в родині фермерів (його батькові Володимиру Василишену виборці довірили очолити Крижопільську громаду). Працював на посаді доцента, зараз готується до вступу в докторантуру при Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. Обраний депутатом Вінницької обласної ради. У послужному списку Юрія Василишена також підприємницька діяльність – логістичні послуги та агробізнес.
– Працюю як науковець, активно займаюся політикою, хоча сьогодні політики немає, бо у зв’язку з війною повинна бути єдність, згуртованість, вся політика має працювати тільки на перемогу наших Збройних Сил, – розповідає Юрій Володимирович. – В обласній раді я закріплений за Студенянською, Піщанською, Крижопільською та Городківською громадами нинішнього Тульчинського району, співпрацюю з ними. Більше часу приділяю, зрозуміло, Крижопільській громаді, тому що я там народився і виріс.
Після того, як відбулась децентралізація, громади почали розвиватися – хтось активно, хтось менш активно. Одні команди показали професіоналізм, інші – байдужість. Є громади, які хоч і не виконують бюджет, але знаходять кошти (спонсорські, грантові, від місцевих благодійників, а десь, можливо, за рахунок економії) для реалізації соціально-економічних програм. Наприклад, у Городківській громаді бюджет виконаний на 114%, темпи приросту 118%, з кожним роком збільшуються. Але, на жаль, вони не реалізують соціально-економічних проєктів, програм, а те, що я бачу – це просто проїдання бюджету. Якщо порівняємо всі чотири громади, то у цій найбільші заробітні плати. Так, це в межах чинного законодавства. Але ж люди сьогодні хочуть змін, і одні керівники прагнуть змінити свою громаду, покращити її, щодня щось будують, ремонтують, стараються. А інші просто неефективно використовують кошти…
– У чому полягає ваша співпраця з громадами, зокрема з Крижопільською?
– Коли у 2020 р. відбувались місцеві вибори, у нас була написана Стратегія розвитку громади, тобто ми йшли на вибори, знаючи, що ми маємо поетапно робити. Зокрема, що стосується освіти, це мала бути оптимізація, щоб ефективно використовувати кошти і щоб діти отримували якісні знання та були конкурентними в подальшому житті. Ми реалізували цей проєкт – у громаді працює 3 опорних заклади з філіями. Опорні школи вже самі визначають, на що витрачати кошти. Якщо потрібно, покращують матеріально-технічну базу, а з нашого боку – буде відеонагляд в усіх класах, щоб батьки могли бачити, що їхня дитина робить, як навчається. У нас є пілотний проєкт, залучаю і свої кошти, і стараюся знайти фінансування з інших джерел.
Також аби у школах не було корупційної складової, впроваджуємо онлайн-журнали та онлайн-щоденники шкіл – щоб батьки щотижня бачили, що відбувається і як дитина навчається. Тобто це і контроль з боку батьків, і до педагога не буде питань, що в кінці семестру щось не сходиться. Тому що у нас була прикра ситуація, коли директор образив учня. Накричав, вживав нецензурну лексику, приїжджало телебачення… Ми захистили учня, тому що педагог повинен за свої вчинки відповідати. Звісно, відбувся конкурс, там тепер директором інша людина. І щоб надалі не було таких непорозумінь, ми домовилися, що будуть встановлені камери. Також хочемо поставити камери в шкільних автобусах, щоб бачити, в якому стані водій, в якому стані автобус, чи чистий приїхав до дітей, кого підвозить, чи там не їздять сторонні. Бо бувають скарги, домисли. А нам не треба суперечок, нам потрібні суто факти.
– Коли ви кажете «ми», кого саме маєте на увазі?
– Ми – це і я як депутат обласної ради, і керівництво громади, і керівництво школи, і батьки. Я подаю ідею, роблю звернення. Більше буде прозорості – менше буде виникати питань. І ми над цим зараз активно працюємо. Дві школи погодились на встановлення відеонагляду, а інші кажуть: «Може, батьки в класах не захочуть?». Поставимо це питання батькам, і вони вирішать. Бо раптом це педколектив не хоче з якихось причин? Потрібно ці балачки зняти, щоб була відкритість перед громадою.
Загалом є велика проблема в освітній галузі, тому що державна субвенція з кожним роком скорочується і, на жаль, ті громади, які не зробили оптимізацію шкіл, на сьогодні мусять доплачувати зі свого бюджету. Якщо можуть. Знаю, що в одній громаді є кілька мільйонів нестачі, і до нового року це може бути великою проблемою.
– Що ви радите громадам у таких ситуаціях?
– Оптимізувати освітню мережу. Хоча цього року деякі не встигли, бо потрібно було оголошувати громадське слухання. Це не так легко. Реформа освіти наголошувала, що потрібна оптимізація, дехто нехтував цим, відкладали. Кажуть: «Нема школи – нема села». Я з цим готовий сперечатися, тому що це неправдиво. Ми зробили аналітику, і є дослідження, що учні, які перебувають в соціальному середовищі, де більше 30-и дітей, набагато краще складають тести і комфортніше себе почувають в суспільстві, вони більш розкриті. А коли 28 дітей на всю школу… Якість навчання яка? А витрати? Скажімо, 4 з половиною мільйони гривень обходиться утримання школи, навчання однієї дитини обходиться державі 95 тис. грн на рік, але якщо беремо опорну школу, в якій 500 чи 800 дітей, то на одну дитину там витрачається лише 22 тис. грн. І тоді батьки можуть поставити питання про несправедливість, адже на їхню дитину недоотримуються значні кошти.
Ми вчителів намагаємося забезпечити робочими місцями. Але… У деяких громадах є порушення, тому що повинно бути навантаження по 18 годин, а є по 30. Молодим спеціалістам не вистачає ставок. Пенсіонерів не хочу ображати – можуть, хай працюють, проте потрібно поділитися з молодими, заохотити їх, щоб вони не виїхали.
– Звісно, проблем вистачає. Але в яких галузях життя громади відбуваються позитивні зміни?
– Зокрема, повністю оцифровано земельний банк Крижопільської громади. Тепер можемо бачити, що відбувається з землею. Наприклад, оцифрували землі однієї з сільрад і виявили, що там накопичилося кілька мільйонів грн недоплати податків. Є землі державного значення, є підорювання, заорювання, десь хтось дороги може використовувати. Приводимо земельний банк в порядок і бачимо: той підорався, в нього більша площа, отже, повинен сплатити більше податку. А це наповнення місцевого бюджету.
Також громади, які у 2020 р. взяли старт, змагаються між собою, хто кращий, хто новітні послуги впроваджує. От у нас вже 80% підприємців поставили термінали. Приїжджають переселенці, вони більше користуються картками, їм теж зручно. Таким чиномвиводимо з тіні податки, які осідали в когось у кишенях. Так, громаді це подобається, але не подобається тим, чиї схеми ми ламаємо.
Варто сказати і про проєкт «Поліцейський офіцер громади». У його рамках ми придбали один автомобіль, і ще один нам дали в подарунок у рамках гранту від уряду Канади, бо ми були спроможною громадою. Зробили кімнату для поліцейського. Робимо ситуаційний центр громади (такий є у Вінниці). Щоб на камерах поліцейський міг бачити, що відбувається на території громади – щоб менше було крадіжок, щоб більше було комфорту, щоб кожен мешканець був захищений. Ми над цим активно працюєм, довстановлюємо камери. Загалом відбувається цифровізація. У нас майже в усіх селах є інтернет – і кабельний широкосмуговий, і один з мобільних операторів поставив ще кілька веж. Близько 90% території громади покрито якісним інтернетом, що зараз є дуже важливо – це і послуги, і зв’язок, і можливість працювати дистанційно… Також раніше в нашому ЦНАПі не було терміналів, ми встановили, тепер пенсіонер не мусить ходити в банк і сплачувати за послуги банку зайвих 25 грн…
Тобто, є позитивні зміни, але вони не так помітні, як, наприклад, якесь будівництво чи капітальний ремонт. Минулого року зробили капремонт вулиці Гаврилюка «Велике будівництво» – всі бачать, всім подобається. У рамках обласного конкурсу проєктів «Комфортні громади» встановили дитячий майданчик у школі – теж всім подобається.
Люди нам довірили, є професійна команда, яка прагне змін. Я пообіцяв, що всі проєкти будем разом тягнути, щоб змінити нашу громаду в кращий бік, щоб люди відчули європейське майбутнє. Звісно, є і критика. Але якщо йдеться про роботу, то люди, які розуміються, бачать результат. Один у полі не воїн, а з командою долати будь-які перешкоди набагато легше. Тебе підтримають, підстрахують. Адже хочеться, щоб все змінювалося якнайшвидше.
– Не можемо не поговорити й про інші зміни – ті, що настали з початком активної фази війни…
– Звісно, 24 лютого змінило наше життя в іншу сторону. Тому що ми планували ще добудувати мультифункціональний майданчик в Крижопільській громаді, майданчики по громаді в селах – ще плюс шість, в рамках обласних грантів співфінансування. Також планували зробити на ще одній вулиці капітальний ремонт разом із заміною зношених каналізаційних мереж. Ми ж плануємо на декілька років і розуміємо, що спочатку труби, а потім асфальт. Готували цей масштабний проєкт, але у зв’язку з війною довелось відкласти. Це форсмажорні обставини. Але будемо вірити в краще – що скоро війна скінчиться і ми цей проєкт втілимо. Наразі ж громади можуть використовувати кошти тільки на захищені статті бюджету. Значну частину зараз віддаємо на потреби військових.
Благоустрій у громаді стараємося здійснювати своїми силами. Наприклад, Служба автомобільних доріг обслуговує свої дороги із запізненням, теж через форсмажорні обставини. І подекуди на одній дорозі бачимо розмітку, покошену траву, а на інших дорогах такого немає. Доводиться людям пояснювати, що то не дорога громади і громада не може її ремонтувати, бо це буде нецільове використання бюджетних коштів…
– Розкажіть також про волонтерську діяльність, про роботу Гуманітарного штабу.
– Крижопільський гуманітарний штаб ми відкрили вже 25 лютого і почали потихеньку забезпечувати. Була проблема з пальним, у нашій громаді забезпечили фермери – у них були закуплені паливно-мастильні матеріали на посівну, але пішли назустріч і поділились, бо розуміли, що ситуація важка. Підприємці теж допомагали, в біді ніхто нікого не залишив. І жителі громади несли, хто що міг – закрутки, вермішель, картоплю. Потім надійшов перший етап допомоги з Вінницького міжрегіонального гуманітарного штабу, за що ми дуже вдячні. Тому що в нашій громаді з’явилась велика кількість внутрішньо переміщених осіб, понад тисячу в перші тижні. Їх потрібно було і розмістити, і якісно надавати послуги, харчування, засоби гігієни, одяг… Ми також почали співпрацювали з Львівським хабом, шукали контакти, щоб самим могти забезпечувати потреби. Тобто у нас була співпраця з двома великими гуманітарними штабами, яка показала гарний результат. Всі переселенці залишились задоволені, і в них така приємна згадка, що в Крижополі гарно харчують. Бо ми харчували рано, в обід і ввечері, й досі харчуємо тих, які залишились.
Офіційно в Крижопільській громаді стали на облік 2180 внутрішньо переміщених осіб. Хтось живе в родичів чи винаймає житло, а близько 500 переселенців ми на сьогодні утримуємо, бо ще маємо певні запаси… Добре, що хтось знаходить ресурс, хтось підключає волонтерів, але 6-й місяць війни, це величезні кошти, і механізму вирішення проблеми на державному рівні нема. Деякі переселенці розміщені в санаторії, в ліцеях, але скоро розпочнеться навчальний рік… Ми знайшли для них інше місце, але будемо підтримувати їх і надалі, скільки буде потрібно.
– А нещодавно анонсовано наступний етап допомоги від Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу, який очолює депутатка облради Ірина Івасюк. Що це буде за підтримка і для кого?
– Так, у Вінниці працює Міжрегіональний гуманітарний штаб, а в кожній громаді є свій гуманітарний штаб. І ми співпрацюємо, щоб забезпечити всіх, у першу чергу, продуктовими наборами, тому що ситуація в країні важка. І якщо на першому етапі забезпечили внутрішньо переміщених осіб, яких і зараз підтримуємо, то на наступному етапі нам потрібно подумати про місцевих жителів нашої громади – людей поважного віку, малозабезпечених, інвалідів чи тих, хто втратив роботу і теж потребує підтримки. Розуміємо, що не всім зможемо допомогти, а тільки вкрай ураженим категоріям, які справді потребують. Знаємо, що ціни піднялися, пенсії лишаються на низькому рівні, тому ми повинні про таких людей піклуватися. Але, повторю, не відмовляємося від допомоги переселенцям. Стараємося забезпечити всіх усім необхідним. З різних джерел, всі підключаються і працюють на громаду і на перемогу України. У першу чергу ми допомагаємо військовим, хоча занадто це не афішуємо, також у нас в пріоритеті підтримка місцевого населення і внутрішньо переміщених осіб.
– Як нині справи з грантовою діяльністю, із залученням інвестицій?
– Ми активно працюємо у просуванні нашої громади не тільки на всеукраїнському рівні, а й на міжнародному. Зараз розробляємо бренд-бук громади – для потенційних інвесторів, туристів, щоб громада була впізнавана. У громади буде бренд, який буде активно просувати наша молодь, а ідеї, які вони бачать, ми будемо втілювати в реальність. У нас є кадри, які готові якісно написати проєкти, і є команда, яка готова втілити ці проєкти в реальність.
Для створення бренд-бука запросили експерта. Також я долучився, мій колега з університету. Ми це робимо безкоштовно, на волонтерських засадах, кошти з бюджету на це не будуть виділятися. Це суто ідеї та зусилля людей, які хочуть розвивати громаду. Бренд громади можна розміщувати на паперових та інших носіях (листівках, футболках, кепках, чашках тощо). Треба, щоб кожен любив свою громаду і був її патріотом. Скажімо, якщо ми щось будуємо, встановлюємо, то щоб його не ламали, а щоб люди знали і шанували, бо там герб нашої громади, логотип. Це місцевий патріотизм, і його потрібно виховувати. От наша футбольна команда «Крижопільська громада» їде на змагання – гарно одягнені, у формі з логотипом, це для громади презентабельно.
– Кажуть, у Крижопільській громаді вдається працевлаштовувати внутрішньо переміщених осіб, а одна переселенка навіть відкрила кав’ярню.
– Так, якщо людина звертається, розглядаємо такі можливості. Наприклад, дівчина працювала діловодом, подала резюме, і ми можемо працевлаштувати її на відповідну посаду в нашій громаді. Сьогодні потрібно рятувати економіку, допомагати людям, які залишились тут, створювати робочі місця. Розумію, що це важко, але ми не повинні втрачати наш людський потенціал, бо якщо втратимо, відновлення займе сотні років. Адже люди – це найголовніший потенціал країни.
Я висловлюю ідею трохи знизити податкове навантаження на підприємницьку діяльність (місцеві податки, орендну плату тощо), є такі моделі в зарубіжному досвіді… Розуміємо, що сьогодні важко всім, але й коли бюджет не виконується, це теж важко. Завжди наголошую, що в умовах децентралізації головне завдання відповідальних осіб у громадах – не розфітькування грошей наліво і направо, а ефективне і раціональне використання кожної копієчки або правильний перерозподіл коштів і направлення їх туди, де вони вкрай необхідні.
Спілкувався Юрій СЕГЕДА
