Перемогли фашизм. Подолаємо і рашизм…

8 і 9 травня в Україні відзначили День пам’яті та примирення і  День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. І хто б міг подумати, що нащадки тих, хто в 1945 році боровся із гітлерівським нацизмом у Європі, через 77 років стануть називатись рашистами і підуть убивати українців?

Широковживаний нині термін «рашизм» виник від поєднання словосполучення «російський фашизм».

Ті, хто у 1945 штурмував Берлін, пам’ятають, як на стінах будинків масово було намальовано патріотичне гасло: «Айн Рейх! Айн Фольк! Айн Фюрер!».

Гадаю, особливого перекладу воно не потребує – і так все зрозуміло. У цій короткій лаконічній фразі, немов в одному флаконі, було сконцентровано всю суть гітлерівського Третього рейху – тоталітарної країни, де фашизм у поєднанні з нацизмом стали офіційною державною ідеологією.

Те, що нині відбувається у путінській росії – один в один змавповано з тогочасної Німеччини.

У них є свій власний «рейх» – мрія про відновлення «великої» росії у кордонах царської імперії, де б скрізь панували «русскій мір» та «праваславная церковь».

Є «фольк» – дуже й дуже багатонаціональний народ, звичайно ж, «богоносець» і «страстотерпець», поєднаний ідеєю «вєлічія рассіі».

І, звичайно ж, «фюрер» – путін, який ось вже 20 років одноосібно керує країною і так за цей час «запудрив» мізки пересічним мешканцям якого-небудь російського мухосранська, що вони вже не мислять свого існування без усього вищезгаданого.

Додайте до цього переліку ідеї «богоізбранності», «вишестоянія русской націі пред другімі народамі», національної нетерпимості та постійного пошуку ворогів – і ось він рашизм у всій красі.

А як згуртувати власний люд так, щоб він закрив очі на внутрішні проблеми? Правильно! Знайти йому ворога (в даному випадку українців), вчепити літеру «Z» (замість свастики) на лоба і змусити піти воювати.

Так що напад росії на Україну був тільки питанням часу. Якби цього не сталось 24 лютого, то трапилось би пізніше. Від таких, із дозволу сказати, сусідів можна чекати чого завгодно.

Судіть самі, вже третій місяць триває війна. За приблизними підрахунками Генштабу ЗСУ, знищено більше 25 тисяч окупантів, величезну кількість бронетехніки, а літаків і гелікоптерів стільки, що у ряді міст навіть були скасовані авіаційні паради до Дня Пабєди. Але 80 відсотків мешканців росії і надалі підтримують свого президента-маразматика, вони «за» війну з Україною і ще більше ненавидять українців, бо ми не схотіли «звільнятись від бандерівців», а почали оборонятись.

Крім цього, до боротьби супроти рашистів почали доєднуватись провідні країни світу, а Президент США Джозеф Байден навіть підписав закон про ленд-ліз.

Це означає, що світ зробив ставку на Україну і не лише сприятиме її військовій перемозі, а й післявоєнній відбудові. Так що після війни на нас очікує економічний бум, подібний тому, який спостерігався у Західній Європі після перемоги над гітлеризмом.

Чи довго нам ще чекати на Перемогу? Все залежить від кількості сучасного озброєння, яке наразі надходить в Україну з боку країн НАТО. Адже на отриманій техніці ще слід навчитись працювати, а це все час. Однак наші військові наразі дуже дивують зарубіжних інструкторів своєю здатністю до навчання. Ще б пак, адже це в нашій країні окупанти знищують міста й села та масово вбивають мирних мешканців.

Але будемо сподіватись, що це триватиме недовго. Адже на Харківщині ЗСУ вже перейшли в контрнаступ, а на решті територій успішно відбивають наступ окупаційних військ. Відтак, всі військові аналітики твердять, що переломний момент у війні настане десь через два-три тижні, коли наші хлопці почнуть масово застосовувати натівську наступальну зброю.

А тим часом вже зрозуміло одне: бліцкригу не вийшло. Україна вистояла і нині накопичує сили та на окремих ділянках завдає ворогові дуже дошкульних ударів.

Так, війна триває. І навіть далекі тилові регіони, зокрема й Вінниччина, зазнають ракетних ударів рашистів. Так що нам всім час від часу доводиться жити й працювати під звуки сирени повітряної тривоги.

Безмежно шкода наших земляків, котрих мало не щодня ховають в тій чи іншій територіальній громаді. І нехай Генштаб ЗСУ не повідомляє точної кількості втрат серед захисників України, однак ми то знаємо, що їх багато, дуже багато.

Але кожного нашого полеглого ми ховаємо як Героя. А росіяни своїх навіть не всіх забирають, аби не виплачувати родинам компенсацію. «Пропав безвісти», – пишуть в офіційних документах.

 Цим ми й різнимось від «них», бо ми боремось за своє, а «вони» принесли нам лишень війну, горе й смерть.

Однак Україна попри все переможе. І в нас буде ще один День Перемоги. А «вони» матимуть ганьбу на багато десятиліть: за масові убивства мирних мешканців, за грабунки, за знущання над військовополоненими, за знищення мирних міст і сіл.

Ми переможемо це зло. Колись саме українці доклались до створення московії. Вони ж її тепер і поховають.

Олег КРИВОНОС