Повелитель заводського велетня
У Вінниці на 45-му заводі діє гігантський прес, аналогів якого в нашій області нема. А от в Україні схожих колись налічувалось всього чотири. Запускав його в дію в далекому 1984 році бригадир-штампувальник ДП «45 ЕМЗ» Олександр Володимирович Кшановський, який 51 рік працює на підприємстві…
На тлі велетенського штампувального станка Олександр Володимирович виглядає зовсім маленьким. І це не лише тому, що сам чоловік має зріст 160 сантиметрів, а тому що прес справді велетенський, заввишки з триповерховий будинок. З ним чоловік працює уже майже сорок років.
– Цей велетенський станок змонтували просто неба, а вже потім навколо нього будували приміщення цеху, – розповідає Олександр Володимирович. – Мені доручили цього гіганта запускати і налагоджувати. Був я тоді бригадиром штампувальної дільниці. Пробний пуск станка ми здійснювали вдвох з інженером з нашого механічного цеху, який контролював роботу механізмів. Введення в дію такого потужного преса, що створює робочий тиск 2,5 тисячі тонн, для заводу стало грандіозною подією. Та й нині цей агрегат є гордістю підприємства, його навіть показують нашим гостям. Отож, на таке важливе дійство зібрались керівники підрозділів майже усього заводу. Всім кортіло подивитись, як ця махина працюватиме. Щойно ми запустили станок, він зробив два робочі ходи і… закляк. Всі присутні з переляку вмить кудись щезли, залишився лише я та інженер-механік. Перевірили вузли і механізми преса, виявилось, що стався перепад тиску масла. Станок ми відлагодили, і він запрацював на повну потужність. До речі, працює й до сьогодні. На ньому ми вибиваємо днище у формі еліпса для великих цистерн. На ньому виконували і велике замовлення для Міністерства оборони Єгипту – понад 200 автоцистерн АЦ-12.
Закінчуючи середню школу в рідному селі Ялтушків Барського району Вінницької області, юний Олександр Кшановський мріяв про професію юриста. Після служби в армії подав документи до Харківської юридичної академії, але, як виявилось, запізно. Аби не втрачати час, за порадою земляка, який у той час працював різальником на 45-му заводі, приїхав до Вінниці і влаштувався на це підприємство робітником. Так тут і залишився, і запевняє, що зовсім не шкодує, що не став юристом, що все своє життя віддав заводу. Бо почувається серед численних креслень, усіляких металевих виробів – як риба в воді.
На підприємстві Олександр почав працювати в рамно-кузовному цеху №6, який відкрився 1968 року. Тут юнак освоїв спеціальність штампувальника. Окрім трудової діяльності, займався спортом, брав участь у зведенні міського палацу мистецтв «Зоря», який будував 45-завод, був громадським активістом.
– Довгі роки був членом парткому заводу, відстоював інтереси робітників, – розповідає Олександр Кшановський. – Характер у мене бойовий, не вмію змовчати, коли справа торкається гострих, болючих тем, захисту прав простих трудівників. Це, звісно, не дуже подобалось начальству, тому після моїх критичних виступів на парткомі неодноразово чув на свою адресу з їхніх вуст: «От йому тільки одному треба…».
На 45-й Олександр Володимирович привів і свою дружину Ольгу Іванівну, яка тут трудилась більше 30 років комірником в інструментальному складі.
Спостерігаючи за роботою Олександра Кшановського, керівники підрозділу помітили його сумлінне, відповідальне ставлення до праці. Тож невдовзі запропонували очолити бригаду. Довіру він виправдав і працював на цій посаді багато років. А згодом отримав нову пропозицію – стати майстром різальної дільниці.
– У 1970-х роках 45-й завод почав активно оновлюватись технологічно, з’явився новий парк обладнання. У цей період були встановлені майже усі станки, які є в нашому цеху, і мені випала честь їх запускати як бригадирові, – розповідає ветеран підприємства.
У середині найтяжчих для заводу 90-х років Олександру Кшановському запропонували перейти на посаду майстра заготівельної дільниці цеху з випуску ємностей, де він і працює досі.
Олександру Володимировичу 73, він уже давно на пенсії, але йти на заслужений відпочинок бажання не має. Розповідає, що коли життєва стрілка показала число «60», йому пропонували залишити 45-й, перейти на легшу роботу, але трудівник відмовився. Каже, що не уявляє свого життя без підприємства, якому віддав півстоліття, буквально живе своєю роботою, своїм цехом, переживає за нього, за своїх підлеглих, про кожного з яких знає: хто, чим і як живе, які має потреби. Дбає, щоб робітники мали заробітну плату, роботу, щоб у них все було гаразд. А вони так само віддячують добрим ставленням і сумлінною працею, і тепло, по-родинному називають його «дядя Саша».
Юлій ВІННИЦЬКИЙ
На фото: «повелитель» преса Олександр Кшановський
Цей агрегат має висоту 3-поверхового будинку
