Подільський Версаль у Вищеольчедаєві – через роки у «машині часу»
Я – Скальський Ігор, мій дід і бабуся були вчителями у Станіславчику біля Жмеринки, а по лінії мами я зі старого священницького роду, але до Якова Головацького ми не признаємось, бо москвофіл, а спорідненістю з Богданом Лепким – пишаємся. Живу у Львові. Професія моя – лазерист. Якщо бували на Майданах – ми там весь час зеленими лазерами лозунги писали і фестиваль “Отроків” на Майдані на 1січня проводили. А може, чули про фестиваль “Отроків” 2022 у Варшаві ? Але це інша історія.
А зараз про інтер’єри і скарб садиби цукрового барона Нафтана Когана та як емоції пов’язані з ентропією.
Коли я вперше, в 2022 році, побачив колишній дитячий садок у Вищеольчедаєві, який понад десять років стояв покинутий, то звернув увагу, частина дверей валялася в бур’янах на подвір’ї, інші лежали на підлозі в кімнатах з вирваними на металобрухт завісами. Через це, мабуть, зникли труби і батареї системи опалення, ручки ламп, вимикачі і дверцята грубок, геть усе… Ні одного цілого вікна!
У центральній білій залі, яку через кількість ліпнин називають «тортом», на паркеті був слід від розкладання вогнища. Розповідали, що садок покинули через пожежу, але її слідів не видно. Один кут біля балкона чорний, ліпнина зверху донизу обвалилась, а стіна змережена міткою коренів – з даху проросло двометрове деревце.
У Вищеольчедаєві я познайомився з Іваном Рудніцьким, сусідом садиби Когана, чудовою людиною, майстром на всі руки. У нього знайшлась драбина, то вилізли на дах, розчистили ринву, зрубали дерево. Минуло пів години, і проблема була вирішена. І знаєте, яке отримуєш задоволення, коли зробив добре діло так просто. Дах хороший, добротний і протікав тільки через це деревце.
У мене в Отрокові, на Хмельниччині, в замку бродив привид – привид комунізму. Скомуніздили шифер з даху і вікна, і двері. Щоб все відновити на двох млинах і замку з вежею, складно було точно підрахувати, скільки дерева і скла треба, ось і залишки утворились. Я кажу Івану: “Матеріали в мене є, стоять без діла, може, знаєте доброго столяра, щоб вікна-двері зробити”.
Є, каже, також Іван, добрий майстер в Кошаринцях колишнього Барського району. Відправив я машину дощок, і за місяць повернулись вони вже зовсім іншим рівнем ентропії. Це, якщо хто забув – міра безпорядку. Є похмурий фізичний закон – ентропія неухильно наростає, аж до повного хаосу – кінця світу.
Але це для обмежених, закритих систем, а ми – відкриті до Сонця, і поки воно світить, можемо порядок наводити.
Посклили всі вікна, серце радувалось, думали, вже сніги й дощі не будуть задувати в кімнати, і зовні приміщення змінило вигляд.
Та за пару днів знову посипалось скло у вікнах. А ми їх знову посклили і взялися огорожу відновлювати – підмурували стовпці і прилаштували штахетники. І на диво, перестали бити вікна!
Відеокамери тут не поставиш, немає ні електрики, ані вуличного освітлення. Для громади це зайва витрата коштів на електрифікацію непотрібного майна, тому я прийняв рішення – взяти пам’ятку історії в оренду на 5 років, а там побачимо і придумаємо, як ця садиба має «далі жити», чи буде самодостатньою. Пам’ятка не підлягає приватизації, але на її утримання коштів у бюджеті за останні 12 років не знайшлось. Знаю, що заносили дані в реєстр пам’яток, приймали рішення на місцевому рівні, люди писали петицію Президенту, але 25 тисяч підписів не зібрали… всього лише пару сотень. Навіть не паспортизували. А виготовлення паспорта пам’ятки коштує близько 50 тисяч гривень, мені вдасться це зробити за 35 тисяч гривень.
…Ми ведемо сьогодні війну з імперією зла, щоб захистити нашу історію, нашу самосвідомість від знищення. Війну з силами хаосу і темряви. Ворог зараз наступає з ракетами і гарматами, а раніше отруював нас, сіючи в нас зерна зневіри, патерналізму, безініціативності, зневагу до нашої культури, прищеплював меншовартість і манив своїм удаваним “вєлічієм”, яке насправді було кривим віддзеркалюванням світової культури. Завдяки цьому багато пам’яток було знищено і втрачено, а ті, що залишились, треба підтримувати і розвивати, популяризувати і поширювати та наголошувати їх значення. У більшості пам’яток архітектури в Україні повністю знищені інтер’єри.
Чи не єдиним винятком є садиба цукрозаводчика Когана у Вищеольчедаєві. Це – одна з найцікавіших і найкрасивіших архітектурних пам’яток на Поділлі. Садиба була побудована в кінці XVIII століття та розташовується на лівому березі річки Лядова.
Її інтер’єри складаються з різних за розмірами та функціональними призначеннями кімнат, з яких кожна має свій особливий характер і відрізняється своїм розкішним декором та меблями.
Наприклад, у великому залі, який є найбільшою кімнатою садиби, розміщувалося багато антикварних меблів, дзеркал, картин та інших предметів мистецтва. Стіни оздоблені мальовничими фресками з різноманітними мотивами. У інших кімнатах садиби можна було побачити розкішні меблі, прикрашені різними різьбленими елементами та інкрустаціями.
Цінність інтер’єрів садиби полягає в їх розкішному декорі, досконалому виконанні та високій художній майстерності. Кожен елемент декору має свою власну історію та цінність. Крім того, садиба у Вищеольчедаєві є однією з небагатьох архітектурних пам’яток на території України, яка зберегла свій первісний вигляд та інтер’єри. Це дозволяє відчути атмосферу минулих часів та ознайомитись з історією та культурою Поділля та України в цілому.
Також садиба у Вищеольчедаєві має велику культурну та історичну цінність для України. Вона мала би бути пам’яткою національного значення та одним із символів національної історії та культури. Садиба свідчить про високу культуру та мистецтво, яке розвивалося на території України в XІХ столітті.
Завдяки збереженню інтер’єрів садиби у Вищеольчедаєві відвідувачі можуть отримати унікальну можливість побачити та відчути дух минулих часів, а також дізнатись багато цікавого про історію України та Подільського регіону.
Садиба у Вищеольчедаєві відображає певний стиль того часу, а саме – Український архітектурний модерн. Цей стиль, який розквітав у період з 1890-х до 1920-х років, відображає традиційні українські мотиви, а також елементи класицизму, ренесансу та модернізму.
Збереження та розвиток інтер’єрів садиби у Вищеольчедаєві має важливе значення для збереження культурної спадщини України та розвитку туристичної інфраструктури. Відвідування садиби надасть можливість ознайомитись з унікальними зразками української культурної спадщини та побачити, які були стандарти життя людей того періоду. Це може стати важливим фактором у розумінні історії та культури України, а також у приверненні туристів до країни.
Садиба мала понад 20 кімнат, серед яких були гостьові кімнати, бібліотека, їдальня та інші. У кімнатах використовувалися дорогі матеріали, такі як мармур, кришталеві люстри та стінні світильники, дерев’яні обробки та золоті деталі. Стіни були прикрашені картинами та декоративними рельєфами.
Загалом, інтер’єр садиби був дуже розкішним та представляв собою характерні риси епохи, в яку він був збудований.
Збереження пам’яток архітектури, їх інтер’єрів та меблів минулих епох є важливим не тільки з історичної та культурної точок зору, але й з практичних причин.
Моя мета полягає в тому, щоб зберегти нашу спадщину і втілити мрії у реальність. Ми повинні діяти, щоб зберегти нашу культуру та історію для наступних поколінь. Я намагаюся донести до людей важливість збереження та охорони нашої культурної спадщини, щоб вони могли зрозуміти, наскільки важливо дбати про те, що належить до нашої історії та культури. Наші пам’ятки архітектури – це наша ідентичність, вона визначає нас, наші корені та наше майбутнє. Якщо ми не збережемо їх, ми втратимо нашу історію та культуру, які відіграють важливу роль у формуванні наших національних цінностей. Тому я продовжую діяти в рамках Українського товариства охорони пам’яток історії та культури “УТОПІК”, яке займається збереженням та відновленням нашої культурної спадщини.
Минуле – це те, що визначає нашу ідентичність і допомагає зрозуміти наші корені. Тому важливо зберігати нашу культурну спадщину та передавати її наступним поколінням. Я вірю, що ми можемо зробити це разом, діючи з розумінням та відповідальністю.
Я прагну підвищити свідомість громадськості щодо нашої культурної спадщини та важливості її збереження. Я допомагаю привернути увагу до пам’яток культури та історії через організацію виставок, лекцій та екскурсій. Це допомагає людям побачити і зрозуміти значення нашої спадщини, її важливість та потенціал.
У цій справі дуже важливо співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами, включаючи державні та громадські організації, місцеву владу, бізнес-середовище та громадян. Тільки спільними зусиллями ми можемо забезпечити збереження нашої культурної спадщини та розвиток культурного туризму в Україні.
Я дуже пишаюся тим, що можу бути членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури “УТОПІК”, яке діє вже понад 50 років і працює на благо нашої культурної спадщини. Я вірю, що залучення більшої кількості людей до цієї проблеми допоможе розв’язати її та зберегти наші пам’ятки культури та історії.
Я називаю садибу Когана у Вищеольчедаєві «Подільським Версалем» і раджу туристам: перед тим, як мандрувати до Франції, заїдьте спочатку у Вищеольчедаїв. У «машині часу» через роки ви побачите тут минуле, яке було свідком далекої історії нашого краю.
Я пишаюся тим, що можу робити свій внесок у збереження та розвиток нашої культурної спадщини. Я надіюся, що моя діяльність надихне інших долучатися до цієї важливої справи.
Ігор СКАЛЬСЬКИЙ
м. Львів
Фото Віктора ЗЕЛЕНЮКА
