Полковник Андрій Бабкін – патріот, офіцер, професіонал

Офіцер – це перш за все людина,яка є взірцемслужіння й вірності Батьківщині та її народу. Саме бездоганне виконання людиною у погонах посадових інструкцій та її сумлінність є найвищими ознаками поведінки справжнього офіцера. На цьому трималися, тримаються й будуть триматися військо та всі спеціальні служби, принаймні в нашій країні.

Якщо говорити про Службу порятунку Вінниччини, одним зі справжніх, а тому авторитетних офіцерів, безумовно, є полковник служби цивільного захисту Андрій Бабкін. 

Вимогливість до себе, дисциплінованість та сумлінність у рятувальника в крові, адже його батько Володимир Михайлович (на жаль, помер у червні 2022 року) десять років очолював обласний гарнізон державної пожежної охорони – з 1989-го по 1999-й рік.

Надзвичайно багато для виховання Андрія (та його сестри Юлії) зробила мама Світлана Олександрівна, яка в ті часи працювала інженером на 45-му експериментально-механічному заводі Міністерства оборони. Можливо, саме від неньки у дітей з’явилися в подальшому такі риси, як чуйність, гуманність та унікальне почуття гумору.  

А народився Андрій Бабкін 15 травня 1974 року у Вінниці. У 1991 році, після закінчення 30-ї школи, вступив до Черкаського пожежно-технічного училища Міністерства внутрішніх справ України (зараз Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля національного університету цивільного захисту України). У виші, як і взагалі у подальшій професійній діяльності, стали в нагоді захоплення в підлітковому віці легкою атлетикою. Андрій тривалий час займався бігом на короткі дистанції, стрибками в довжину та бігом з бар’єрами.

У 1994 році за розподілом молодий лейтенант прибув у Вінницю для проходження служби інспектором групи державного пожежного нагляду Самостійної воєнізованої пожежної частини №2 з охорони Замостянського району. У цьому підрозділі він прослужив до 1997 року. Обіймав посаду начальника караулу, а згодом був призначений заступником начальника частини.

Протягом наступних семи років А. Бабкін проходив службу помічником, і зрештою, заступником начальника штабу пожежогасіння Управління державної пожежної охорони УМВС України у Вінницькій області. За словами офіцера, це був період набуття колосального досвіду, адже доводилося по кілька разів на день виїжджати на виклики та керувати діями підрозділів обласного центру під час ліквідації складних та масштабних пожеж, адже тоді було значно більше промислових підприємств та заводів.

Йшло реформування системи цивільного захисту, створювалося якісне нове рятувальне відомство. У 2003-му році Андрій Бабкін закінчив Академію пожежної безпеки України. Відтак з 2004 року працював на керівних посадах в «серці» обласного відомства – в оперативно-координаційному центрі Головного управління МНС України у Вінницькій області.

З 2011-го по 2015-ий рік очолював ОКЦ, згодом був призначений начальником відділу реагування на надзвичайні ситуації Головного управління ДСНС України у Вінницькій області.

Андрій Володимирович один із тих, хто дійсно має безцінний і колосальний досвід практичної роботи. Попри ключову посаду (начальник управління реагування на надзвичайні ситуації) в ГУ ДСНС України у Вінницькій області, продовжує особисто вести за собою підлеглих під час ліквідації пожеж та наслідків надзвичайних ситуацій. Відгуки про професіоналізм, рішучість та сміливість офіцера не раз доводилося чути навіть від пересічних вінничан, при цьому сам рятувальник є надзвичайно скромним та не вважає себе видатним. 

А розповісти про звитягу нашого героя за роки спільної служби, звісно, є що.  

У лютому 2005 року через порушення правил пожежної безпеки спалахнув торговельний центр «Шок». Близько дев’ятої ранку до місця надзвичайної події було направлено всі підрозділи Служби порятунку обласного центру. Пожежі було надано третій номер виклику, з вогнем, який охопив автомобільну парковку, боролися 80 чоловік особового складу (19 відділень). Час від часу відбувалися вибухи автомобілів, які знаходилися на підземній стоянці. Ліквідація пожежі ускладнювалася сильним задимленням. Карета екстреної медичної допомоги забрала кількох людей з опіками та отруєнням продуктами горіння. Через технологічні отвори торговельного закладу (ескалатори) їдкий чорний дим швидко поширювався на вищі поверхи споруди. Але завдяки злагодженим діям підрозділів Служби порятунку пожежу тоді вдалося локалізувати достатньо оперативно. Рятувальники запобігли розповсюдженню полум’я на торговельні зали першого поверху. За кілька годин пожежу ліквідували остаточно. Андрій Бабкін тоді особисто очолював найскладніші ділянки боротьби із вогняною стихією.

Полковник Бабкін дуже добре пам’ятає ще одну «резонансну» пожежу. 11 березня 2014 року о 15.23 в оперативно-диспетчерську службу «101» надійшло повідомлення про пожежу на об’єкті корпорації «O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс», розташованому у м. Шаргород на вулиці Леніна. На заводі з виробництва щурячої отрути та ветпрепаратів, спочатку зайнялися складські приміщення та виробничий цех, а згодом вогонь перекинувся на адміністративну будівлю. Висока температура горіння, наявність хімічних сполук у диму та велика площа пожежі значно ускладнювали приборкання полум’я на підприємстві. Наразі тоді було залучено чергові відділення державних пожежно-рятувальних частин Шаргорода, Могилева-Подільського, Тульчина, Жмеринки, Мурованих Курилівців, а також місцеві пожежні команди сіл Мурафа, Джурин та Пеньківка Шаргородського району. Про розмах надзвичайної події говорить кількість сил та засобів, якими довелося керувати офіцеру ДСНС: на місці пожежі працювало 45 чоловік особового складу, було задіяно 14 одиниць техніки.

Цікаво, що, як і його легендарний батько, який у травні 1986-го року очолював зведений загін вінницьких пожежників на ЧАЕС, полковник А. Бабкін у квітні 2020 року (з різницею у 34 роки, – авт.) був удостоєний державної нагороди – за ліквідацію масштабних лісових пожеж у Чорнобильській зоні відчуження. Офіцер отримав медаль з рук Глави держави В. Зеленського безпосередньо у Чорнобилі.

Слід зазначити, що Андрій Володимирович вже протягом десятків років знаходиться на «передовій» боротьби з вогняною стихією. Взяти хоча б ліквідацію цьогоріч масштабних пожеж, спричинених 6 березня та 14 липня ракетними обстрілами російських окупантів. 

Але крім випробувань вогнем, бійцям ДСНС постійно доводиться мати справу й з іншими ситуаціями – не менш ризикованими й резонансними.

Приміром, як звичайний рятувальник, у бойовому одязі та в апараті захисту дихання, не раз і не два спускався на дно глибоких криниць, аби дістати звідти людей.

18 березня 2016 року в с. Наддністрянське колишнього Мурованокуриловецького району на вул. Шкільній під час копання криниці загинуло двоє чоловіків. На місце події одразу прибув черговий караул державної пожежно-рятувальної частини №23 з Мурованих Курилівців. У криниці на глибині близько 17 метрів (шар води близько 20-50 см) знаходилися тіла копачів – 59-річного жителя с.Морозівка та 32-річного жителя с.Наддністрянське Мурованокуриловецького району. З’ясувалося, що перший чоловік, перебуваючи на глибині, знепритомнів, а другий спустився на дно, аби йому допомогти, проте також втратив свідомість. Полковник Бабкін особисто спустився на дно, а о 15.15 загиблих за допомогою спеціального обладнання та апаратів на стисненому повітрі підняли на поверхню. З’ясувалося, що причиною загибелі людей тоді стало удушення сірково-водневим газом. 

Загалом виїжджав ще кілька разів для здійснення аварійно-рятувальних робіт, пов’язаних з криницями та шахтами, що загрожували обвалами порід та будівельних матеріалів.

У червні-липні 2016 року офіцер виконував важливі завдання на Сході країни під час протистояння московському агресору. У складі приданих сил зведеного загону Львівської області брав участь в інженерному укріпленні першої та другої ліній оборони. Зокрема, працювали тоді і у населеному пункті Часів Яр. Грамоти, подяки, медаль…

Але, мабуть, нині чи не найголовніша річ у робочому кабінеті Андрія Володимировича з тих часів – державний прапор з іменами побратимів.

Підбиваючи підсумки цієї розповіді про людину, яка є обличчям пожежно-рятувальної служби Вінниччини (і на якій лежать обов’язок та велика відповідальність), хотілося б побажати Андрію Володимировичу Бабкіну та його родині добробуту та здійснення мрій. І особливо, найголовнішої та найзаповітнішої, яка є у нього (і в усіх справжніх українців). Аби вороги нашої держави згинули усі й якомога швидше – «як роса на сонці».

Олександр КУТОВИЙ