Поселенка зі столиці власноруч трусила сажу…
Чим менші й віддаленіші села, тим швидше вони стають малолюдними. Лугова – не виняток, хоча й розміщена на всесвітньо відомому кратері та й до Іллінець звідсіля недалеко. Постійних жителів тут залишилося вже дещо менше п’ятдесяти. Але, схоже, вони історію Лугової розділять на два періоди: до поселення тут Олени Семенової і після.
Про цей факт довідався від працівників Іллінецької міської ради. Цікаво, що покликало загадкову поселенку сюди? Ніколи не упускаю нагоди у черговий раз побувати в селі з цілющою водою і незбагненно позитивною енергетикою, тому й домовився про зустріч. І ось проїжджаю одну з вулиць, де вже видніються не лише будівельні матеріали, а й гарні малюнки на стінах.
Семенови є в Іллінцях, тому думалось, що вона має до них якийсь стосунок. Виявилось, що з цим прізвищем прибула сюди після навчання в столичному університеті, до якого приїхала з рідного Івано-Франківська. Таке прізвище мали її дідусь із бабусею, які фахівцями у газово-нафтовій сфері перебрались сюди з Росії. Що стосується матері, то вона викладачка музики, працює досі, хоча вже й пенсіонерка. Свого часу дуже хотіла спрямувати у світ музики й доньку, але він її не цікавив.
– Спершу, як і багато хто, я хотіла бути космонавткою, – усміхається Олена. – Потім дещо «приземленіше» мріяла про фах астронома. А далі взагалі опустилася на грішну землю і вирішила себе готувати на географа. Навчаючись у школі з посиленим вивченням англійської мови, 2003 року на обласній олімпіаді з географії здобула перше місце, а в Україні – третє. Наступного ж року вже і в Україні була першою, що відкрило простір на відповідний факультет провідного навчального закладу країни.
Коли вже здобула фах, дійшла висновку, що багатьох із тих, хто починав трудовий шлях вчителюванням у сільській школі, чекали гарні перспективи. Тому й вирішила піти цим шляхом, опинившись у недалекій від Іллінець Борисівці вчителькою географії. Але то тривало недовго, бо цю малокомплектну школу «оптимізували». Після того мені пригодилося захоплення польською мовою, яку я почала викладати в Іллінецькій загальноосвітній школі №1 і там попрацювала п’ять років. Вирішила у Дрогобичі заочно закінчити польську філологію, захопилась розвитком туризму в тій країні. Згодом навіть виграла польський грант «Визначні місця України». А загалом встигла побувати у 14 країнах світу.
Історією східного Поділля цікавилась ще з першого року проживання тут, зокрема дослідженнями відомих краєзнавців Ольги Рудник та Олександра Рогового, а що стосується Лугової, то мене вона захопила давно. Як уродженці міста дуже хотілося мати затишну хатину в селі. Тим паче вони тут недорогі. Та ще й моя подруга Альона Руденко разом із матір’ю, пані Людмилою, виявила таке ж бажання, придбавши помешкання поруч. Тепер нам разом і веселіше, і безпечніше, і спільні плани складаємо. Наприклад, вирощувати органічну продукцію й готувати українські національні страви, бо Альона любить кухарство. Багато є і лікарських рослин. Намічаємо тут на перспективу і кемпінг відкрити. А в тому, що Лугова згодом стане відомим туристичним центром, жодного сумніву немає.
– Бачу, ви вже багато що встигли впорядкувати. Самі старались чи наймали когось?
– Звичайно, для складніших робіт наймала. Але багато що мені було цікаво зробити самотужки. Ясна річ, я ніколи в житті, наприклад, не трусила сажу, але хотілося спробувати, тому детально розпитувала місцевих жителів, як це робиться. Здається, справилась непогано. Все це цікаво. До речі, нас сприйняли належно. Кажуть, що після нашого поселення навіть ціни на хати тут дещо зросли. Чула про ваші пропозиції у «Вінниччині» сполучити надійною дорогою Лугову з Іваньками колишнього Липовецького району і цілком підтримую таку ідею. Люблю вивчати місцеву географію. Приїжджаючи до Липівця, виходила з рюкзаком і селами йшла до Лугової. Відстань чимала, але люблю ходити.
– Крім упорядкування своєї «астросадиби», чим ще нині займаєтесь?
– О-о, занять вистачає – лише встигай! Очолюю громадську організацію «Асоціація польських гідів, полоністів і спортсменів», проводжу екскурсії для поляків по Києву, викладаю польську мову, є едикатором освітніх проєктів, адміністратором групи у Facebook, кореспондентом одного з польських видань… І це далеко не повний перелік. Тому нудьгувати ніколи, попереду – багато цікавих справ, у тому числі – і в Луговій, з якою вже встигла поріднитись.
Микола КАВУН
Фото автора
