Потреба в городніх «революціях»
Без цього не обійтися. Насамперед – через напад російських фашистів. Вони не лише крадуть українське зерно та олію (за останніми даними, більш як на 600 мільйонів доларів), а й зруйнували десятиліттями встановлену в нашій державі неофіційну заведенцію. Як відомо, картоплю вирощували північні і центральні регіони, а основну частину овочів і баштанні культури – у південних краях. Це коли брати промислові масштаби. Але якщо ж приглянутись до присадибних ділянок, то в нашій області поволі приживається практично все, включаючи й такі вчорашні дивовижі, як арахіс, спаржа, найрізноманітніша листова зелень…
Коли бойові дії точилися лише на Сході держави, усталене продовольче забезпечення мало в чому змінилось. Та після цьогорічного повномасштабного вторгнення окупантів, яким через зрадників вдалося захопити мало не всю Херсонщину і більшу частину Запорізької області, країна почала відчувати нестачу багатьох овочів, а борщовий набір за останній місяць з масовою появою цьогорічного врожаю не подешевшав – навіть подорожчав на 20 гривень.
Ми віримо в те, що ворог отримає заслужену поразку, зокрема, південні області будуть скоро звільнені, але треба бути реалістами. Нинішнього року не уникнути проблем із забезпеченням цибулею, помідорами, перцем, баклажанами, а тим паче – баштанними, що й позначиться на їх ціні.
На цьому тлі не секрет, що за останні роки багато хто серед нас відмовився від використання городів або зменшив їх до мінімуму. Однією з причин стала та, що коли картопля родила погано, то на продаж мало що залишалося, а це один із небагатьох видів доходу наших селян. Коли ж її врожай був високий, то ціна надзвичайно падала. А картоплі в нас і вирощують, і споживають забагато. Тому й напрошується висновок: треба рішуче зменшувати площі під неї і прибавляти під інші культури. Це дозволить, по-перше, розширити асортимент городньої продукції і, відповідно, збагатити меню, а, по-друге, поліпшити сівозміну. Мені, наприклад, вдається «забараболювати» лише третю частину використовуваної ділянки. А це означає, що та культура потрапляє на колишнє місце вирощування не з річною перервою, навіть з дворічною.
Звичайно, запити міських жителів і сільських, які утримують чимале домашнє господарство, відчутно різняться. Селяни в багатьох випадках продовжують частину тієї ж картоплі використовувати для годівлі худоби. Відповідно і мають чим удобрювати город. Там усе зрозуміло. Тому надалі зосередимо основну увагу на тих господарствах, де є город, але зовсім немає тваринництва. А таких у найближчі роки має прибавитись, бо весь світ через дику російську агресію чекає криза, тому активніше використання городів – один із надійних шляхів виживання як окремих громадян, так і відчутно зраненої фашистами країни в цілому. За таких умов кожному необхідно налаштуватись на збільшення свого внеску у продовольче забезпечення держави. То з чого варто почати?
Робити щось для цьогорічного врожаю вже пізно. Хіба що під дощ кинути на звільнені площі городу насіння редиски, кропу, салату чи навіть огірків. Шанси отримати врожай останніх невеликі, але в окремі роки це вдавалося. Вже найбільше все залежатиме від погодних умов.
Що стосується робіт на перспективу, то сьогодні варто закласти компостну купу. Навіть приїжджаючи в село лише на вихідні, можна заготовити достатньо екологічно чистих органічних добрив для городу. Почати з того, що скошена трава, численні пагони розчищеного винограду, висапаний ще молоденьким (щоб не дозріло насіння) на городі бур’ян, опале листя дерев і все сміття, за винятком металу, пластику та гуми, складується і поливається кухонними відходами чи просто водою.
Я вже неодноразово робив інтерв’ю з молодим іллінецьким фахівцем Максимом Лисаком, який, маючи теплиці, також професійно розводить породистих черв’яків. Старатель відомий цим в усій країні. І в нашій області має чимало послідовників, насамперед у Липівці і Вахнівці. Використання тих черв’яків на компостних купах без особливих затрат пришвидшує появу біогумусу і поліпшує його якість. Не забуваймо, що використання міндобрив для організму людини шкідливіше і що ті добрива через рашистські руйнації будуть недоступні. Тому повторюсь: чим раніше займемось компостуванням, тим швидше матимемо від нього ефект.
Ще один момент. Часом можна помітити, що люди люблять робити грядки у звичному місці. Хтось – поближче до хати, щоб недалеко ходити. Хтось – подалі, щоб кури менше клювали. А сівозміна в такому разі відходить на другий план. Тим часом вважаю слушною пропозицію з власного досвіду. Завести негайно зошит і зняти в нього план вашої нинішньої ділянки, який враховуватимете наступного та подальшими роками: де яка культура, де раніші чи пізніші строки посадки і посіву (а це робити обов’язково, щоб максимально розтягнути сезон свіжих овочів). Півтора десятка років так роблю, і це дуже зручно. Якщо зважити, що раз у три роки на третині городу росте картопля, то решту городини можна так щороку тасувати, що певна культура (крім картоплі) може рости на одному й тому ж місці лише раз у десяток років чи навіть рідше. А це не лише краща врожайність, це менша кількість хвороб і шкідників!
Звичайно, будучи одним з авторів «ЗСГ», сам є зацікавленим читачем сторінки, тому вношу постійні корективи із врахуванням, що є кращим попередником для тієї чи іншої культури, які рослини добрі сусіди чи антагоністи і т. д. Під час робіт у селі настільною книгою є подарований директором Іллінецького аграрного фахового коледжу, кандидатом сільськогосподарських наук Василем Пиндусом та його співавторами навчальний посібник «Основи органічного виробництва». Дуже цікаво було не просто працювати, а й проводити певні досліди.
Ще важлива деталь – садіння і посів на зиму. На жаль, тут маю лише певний досвід вирощування часнику, цибулі та моркви. І «зимовий» врожай, як правило, завжди переважає весняний. Може, хтось, особливо з фахівців, має навики вирощування інших культур на зиму? Було б дуже корисно поділитися ними із співвітчизниками на сторінках «ЗСГ».
А в цілому всі ми маємо в цих питаннях налаштуватися максимально оптимістично.
Микола КАВУН
