Профанація демократії,
або Як у Бершадській громаді директорами шкіл «тасували»
Ви уявляєте собі конкурс, коли прості тестові завдання перевіряються аж три дні, протягом яких письмові відповіді «зберігаються» поза конкурсною комісією й не видаються на руки? Ви уявляєте собі конкурс, у якому бланки відповідей на однакове для усіх творче завдання заздалегідь поіменовуються, що унеможливлює об’єктивне і неупереджене оцінювання? Ви уявляєте собі конкурс, на якому власну презентацію плану дій обмежують десятьма хвилинами, після чого конкурсантів переривають й, не читаючи далі, наприклад, паперового варіанту презентації, щось «оцінюють»? Ви уявляєте собі конкурс, після якого суми кількох оцінок конкурсна комісія зводить протягом двох діб, замість того, щоби оголосити результати одразу?
І як підсумок – не всім претендентам на «директорську булаву» вдалося протиснутися крізь сито такого «шоу-балагану». Декого з них комісія визнала повними профанами, не здатними ні на що й не достойними слів подяки за ті роки, які вони віддали освіті. За «випадковим» збігом обставин це стосується тих навчальних закладів, що знаходяться в рейтингу перспективніших щодо їхнього майбутнього фінансування.
Таку кадрову перетасовку затіяли в Бершадській громаді на основі розпорядження міського голови Віталія Драгана, якому двічі довелося змінювати склад конкурсної комісії. Як стверджує учасниця конкурсу, депутат міської ради, директор Бершадської ЗЗСО І-ІІІ ст. №3, педагог із 42-річним стажем роботи (з них тридцять – на керівних посадах) Тетяна Гончарук, найбільше її «обурення і здивування викликала кандидатура голови комісії Віктора Маланчука, який у міськраді очолює постійну комісію з питань освіти, культури, туризму, фізичної культури та спорту, роботи з молоддю, духовного відродження. А з другого боку це людина, яка ні одного дня не працювала в школі та має сумнівне минуле… І його наділили правом розпоряджатися нашими долями. Те, що відбулося у нас, схоже більше на розправу над «неблагонадійними», на завчасно сплановану акцію приниження мене як людини, знищення і усунення з посади. І мета конкурсу – не визначення кращого фахівця, керівника, менеджера, а розчистка місця для «своїх» (це стосується Бершадських ЗЗСО І-ІІІ ст. №1 і №3). Можете уявити важливість моменту, коли ще конкурс не відбувся, а в місті вже називали прізвища переможців і причини, чому саме вони мають стати новими директорами…».
До участі в конкурсі було допущено 16 претендентів. Тільки в трьох з тринадцяти навчальних закладів наперед «планувалася» заміна директорів – у двох школах Бершаді та в Яланці. Конкурсні перегони розтягнулися на два дні. При кожній нагоді начальник відділу освіти міської ради Оксана Тартачна запевняла, що «все буде прозоро, відкрито і об’єктивно». Та в реальності вийшло далеко не так…
За два тижні до початку конкурсу більше сімдесяти працівників школи №3 зверталися в департамент освіти облдержадміністрації, в державну службу якості освіти з проханням посприяти в проведенні оцінювання знань кандидатів у правовому полі.
Сьогодні ситуація в освітній галузі України неординарна. З одного боку, не вистачає учителів, тому що молодь після закінчення вузів не йде в школи через низькі зарплати, а їде за кордон, де за місяць можна заробити молодому спеціалісту стільки, скільки в нашій країні за декілька. З іншого – відносно вчителів пенсійного віку прийнято антиконституційний та дискримінаційний закон, яким переведено їх на так звані «строкові договори».
Ще гірша справа з керівниками навчальних закладів. Незважаючи на те, чи ти активний, успішний керівник, чи ні, мусиш пройти конкурс, довести, що ти «не відпрацьований матеріал», а зі своїм досвідом, бажанням і можливостями ще можеш трудитися не гірше за молодих.
Цікава позиція наших можновладців: державним службовцям вони продовжили вік працездатності до сімдесяти років, а якщо вчитель, то йому, як вирок – тільки шістдесят…
І скільки завгодно можна говорити про необхідність оновлення керівництва, про залучення молоді у школи громади, і все це буде правильно. Та тільки в тому випадку, якщо зберігатиметься достойний рівень нового менеджменту, а не підмінюватиметься все тим розгулом непрофесійної клоунади, який, на жаль, накриває сьогоднішню Україну.
А тепер знову повернемося до бершадського конкурсу. Його учасники проходили три випробування.
Перше – тести в письмовій формі по Законах України «Про освіту» і «Про повну загальну середню освіту». Кожен учасник готувався, звісно, добросовісно і старанно, бо ж всі люди солідні. Комісія за закритими дверима в присутності спостерігачів перевірила письмові відповіді, але результатів не оголошувала. Через годину всі письмово вирішували психологічне завдання. А потім – перерва до 18 години.
– Дивно було, що десь поділася обіцяна пані Тартачною та «прозорість і відкритість», – каже Тетяна Гончарук. – Перше розчарування прийшло, коли нам письмово вручили оцінки за тести і за вирішення ситуацій. Бали за тести були низькими. Як з’ясувалося пізніше, організатори конкурсу неправильно підготували відповіді до тестів, а конкурсна комісія, відповідно, неправильно перевірила роботи. Розробники програми відбулися поясненням, що причина помилки – технічна…
Останній етап – презентація перспективного плану розвитку навчального закладу. Кожен член комісії виставив свою суб’єктивну оцінку. А так, як «установка зверху» мала конкретну спрямованість, то й оцінювання було відповідним. Що в кінцевому підсумку породило другу причину необ’єктивності, неправдивості і незаконності при визначенні переможців конкурсу.
– Цікаво, що керівництво громади на все знайде зараз відповіді, мовляв, ми конкурсом не займалися, положення про конкурс приймали міські депутати, а конкурсна комісія створена із депутатів, освітян і представників від Гайсина, – розмірковує вчитель історії Яланецької школи, депутат міської ради Мирослав Щербина. – Неозброєним оком видно, що положення про конкурс прописано рамково, не зовсім детально, із розрахунком на гідність і доброчесність організаторів. Тому й маємо у кінцевому результаті чистої води профанацію демократії… І сумно це констатувати, але децентралізація назагал посилила безконтрольність, безкарність, примітивізм та феодалізацію України на місцях. На мій погляд – найкращий спосіб обрання керівника закладу, що виконує важливу соціальну функцію – це вибори.
Звичайно, спочатку компетентним органам необхідно перевірити претендентів на відповідну кваліфікацію та інші вимоги законодавства. Потім кандидати могли би оприлюднити свої презентації-програми розвитку закладу. А далі всіх чекала би чітко розписана та проведена на прикладі депутатських виборів виборча процедура, в якій змогли би взяти участь колектив закладу та люди, що отримують від цього закладу відповідну соціальну послугу.
При цьому не можна допустити жодного втручання зовні, чи то з боку держави, чи то з боку місцевих голів-отаманів, які ніби як колишні секретарі райкомів краще за нас знають, що нам потрібно й хто нам потрібен, беруть нас за руку через коліно й ведуть у «світле майбутнє».
Зараз уся Бершадь гуде через цей фарс, який тут лицемірно називають конкурсом. Причому нові керівники за рівнем професійності зовсім не кращі за інших та нічим особливим не виділяються від Григорія Погончика і Тетяни Гончарук.
Особливо обурений колектив школи №1, який надіслав конкурсній комісії лист на підтримку Григорія Погончика із 75 підписами, але «судді» не взяли його до уваги і винесли свій знущальний вердикт людині, яка за 33 роки перебування на посаді директора навчального закладу зробила його одним із кращих у районі. Він жив і живе школою, практично не ходив у відпустки, видав майже 20 книг, одна з яких переведена на англійську мову.
У Бершаді кажуть, що Григорій Погончик міг успішно працювати й далі, але переважив фактор кумівства… Для чого було робити екзекуцію людині, чий педагогічний стаж більший, аніж вік його опонента, який відверто зізнався Григорію Олексійовичу, що претендує на його місце заради кар’єрного росту…
– За своє крісло я ніколи не тримався і зараз не тримаюся, хоча все життя присвятив школі й дітям, – ділиться думками Григорій Погончик. – Неодноразово влада пропонувала мені обійняти посаду районного та вищого рівнів, але я на це не спокусився. Я щасливий, що Бог дав мені можливість працювати там, де був найбільше потрібний людям. Вважаю, що свою роботу виконую чесно й добросовісно. Про це можуть більше сказати мої випускники, їхні батьки та працівники колективу.
Щодо конкурсу на посаду директора, то він має право на існування. Це спонукає кожного конкурсанта більше займатися самоосвітою, йти в ногу з сучасними вимогами освітянської галузі.
А наш конкурс показав, що для його проведення влада зобов’язана була б створити незалежну компетентну комісію, куди повинні ввійти авторитетні та чесні люди, не пов’язані кумівством, родинними, партійними та ще якимись незрозумілими зв’язками. Хотів би, щоб у комісії обов’язково були представники з державної служби якості освіти. Можливо, сюди варто було б ще включити батьків здобувачів освіти, працівників колективу відповідного закладу. Оце й було б по-справжньому демократично…
Щодо керівників-пенсіонерів, то їх не треба гонити й принижувати. Вони чесно й добросовісно працювали й працюють. Якщо потрібно поступитися своїм місцем, вони без особливих вагань дадуть дорогу молодим спеціалістам…
Сьогодні випускники педагогічних вузів не хочуть йти працювати в школу, це чомусь стало непрестижно… Якщо так і надалі буде, то на посаду керівника закладу будуть шукати особу в «Червоній книзі».
Віктор Зеленюк, власкор «Вінниччини»
Бершадська громада
