Про партизанську славу і… брехню
В Іллінецькому аграрному фаховому коледжі у День партизанської слави відбувся доволі цікавий захід. Його організаторка викладачка історії Олександра Письменна запросила на зустріч із студентством дослідницю партизанського руху на сході області, відому краєзнавчиню Ольгу Рудник та Євгена Таранюка – члена Національної спілки письменників України, автора понад десятка книг, зокрема, «Іду на ви» – про легендарного партизана Івана Калашника, який започаткував боротьбу в тилу фашистів.
На цьому заході, спираючись на дослідження вінницького історика Миколи Мудраченка, чи не вперше отримали ґрунтовну відповідь на таке запитання. Чому ще з дитинства старше покоління змушене було розгадувати дивні ребуси: про тих же партизанів офіційна інформація стверджувала одне, а батьки й бабусі з дідусями розповідали часто-густо зовсім інше? Чому вже навіть у часи Незалежності України нерідко доводилось чути заяложені фрази про керівну роль партії у партизанському русі, хоча вона однозначно переоцінена й викривлена?
У той же час націоналістичний визвольний рух залишався загубленим і майже забутим, ніби й не існувало такого. А він був, та ще й дуже близько. Як розповіла Ольга Григорівна, влітку 1943 року через масові арешти обласний Провід ОУН перебрався з Вінниці в Немирівський район, а коли й там почалися переслідування, то опинився в селах Хрінівка, Сорока, Жадани, що неподалік Іллінець. Обласний провідник Євген Алетіяно-Попівський приймав присягу в місцевого поповнення, де ключовими були слова «Здобути Україну або загинути за неї».
У той же час колишній Іллінецький район завжди був і залишається партизанською столицею Вінниччини з іншої причини. Бо саме тут, на межі нинішніх Дашівської й Іллінецької територіальних громад, дислокувалась Друга партизанська бригада, яка була найбільшим підрозділом радянських партизан на теренах області. Тобто з оунівцями вони були доволі близькими сусідами, а стосунки в них ставали все ворожішими, нерідко траплялися й перестрілки.
Олександра Письменна із залученням своїх вихованців проаналізувала діяльність спротиву фашистам у минулій війні, зокрема, розповіла про спровоковані радянськими партизанами спалення цілих вулиць у селах Криштопівка, Чортория, Василівка, Талалаївка, Пархомівка, Червоне та розстрілів заручників, що приносило більше шкоди, ніж користі в боротьбі. У той же час організатори заходу зробили надзвичайно актуальну справу, розповівши про нинішніх партизанів, які на сході і півдні України воюють проти російсько-фашистських загарбників. Ясна річ, поки що інформації тут мало. Про своїх героїв у тилу ворога країна більше дізнається вже після Перемоги над ним.
Микола КАВУН
