П’ятеро друзів зі станції «Педінститут»
Для філологічного факультету 1976 рік був дещо незвичним: на перший курс тоді прийшло аж півтора десятка хлопців, та ще й вступила навчатись група людей, які планували пов’язати своє життя суто з літературою і вже мали публікації в центральній періодиці. Саме тут, у Вінницькому педагогічному та в його гуртожитку №2 потоваришували майбутні письменники – два Олександри, Валерій, Віктор і Микола. Цікаво, до речі, що всі п’ятеро вони – як брати – Івановичі.
Книга «Зустріч на перехресній станції» розповідає про багаторічну дружбу п’ятьох однокурсників, які зробили помітний творчий внесок у літературу та журналістику. Ідею спільної збірки друзі виношували давно, але через життєві клопоти все відкладали… І двоє з них, на жаль, не дожили до народження цієї книги.
«…1976 року для нас п’ятьох перехресною станцією життя стало українське відділення філфаку Вінницького педінституту, – пише в передмові до книги Віктор Мельник. – Від розхрестя наші дороги розбіглись, але завжди перебували в полі зору й знову перетинались. Ця книжка – наша спільна спроба розповісти про них».
Олександр Іванович Єрмолаєв приїхав до Вінниці з Кашперівки Тетіївського району на Київщині. Народився він 1958 року. Під час навчання у Вінницькому педінституті був головою літературної студії «Червоні вітрила». Відслужив у війську, завершив навчання, після чого працював у Ямпільській районній газеті «Слово хлібороба», згодом у Тетієві – в будинку піонерів, у райгазеті, у бізнесі. Був заступником редактора інформаційного вісника «Товаровиробники Поділля», редактором газети «Край полянський» і тамтешньої телестудії. Член Національної спілки письменників з 2006 р., автор 9 книжок – гумористичних, ліричних, краєзнавчих та дитячих. Помер 2017 року в Тетієві.
Олександр Іванович Коваленко народився 1959 р. в Прилуках на Чернігівщині. На філфак Вінницького педінституту теж вступив у 1976-му. Згодом перервав навчання, служив у війську, а в 1980 р. вступив на психолого-педагогічний факультет Київського педінституту. Працював у журналі для дітей «Малятко», пізніше – у видавничій сфері. Живе у Вишгороді на Київщині.
Валерій Іванович Лазаренко був найстаршим серед друзів – народився 31 березня 1954 р. в селі Селянщина Житомирської області. Невдовзі родина перебралась на Козятинщину, потім до Вінниці, де він закінчив школу №1. Вчився на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка, але в 1972 р. відрахований за те, що взяв участь у покладанні квітів до пам’ятника в день перепоховання Шевченка. Був призваний до армії, служити довелось у будівельному батальйоні. У столичному вузі його не поновили, тому вступив на філологічний у Вінниці. Наступного року, після народження доньки, перевівся на заочне відділення.
Працював у газетах Вінниччини: «Прапор Перемоги», «Колгоспна зоря», «Комсомольське плем’я», «Вінницькі відомості». Був власкором газети «Голос України», регіональним кореспондентом радіо «Свобода», редактором журналу «Правозахисник». Заслужений журналіст України, автор чотирьох десятків книг – поетичних, публіцистичних, для дітей. Але до Спілки письменників прийняти Валерія Лазаренка не встигли… Помер 2 лютого 2007 р. у Вінниці.
Віктор Іванович Мельник народився 1958 р. у Краснопілці на Черкащині. Після школи вступив на радіотехнічний факультет Вінницького політехнічного інституту, але скоро залишив політех і став студентом філологічного факультету педінституту. Перервав навчання, служив у залізничних військах в районі БАМу, пів року працював у геологорозвідці на Колимі. У 1981-му продовжив учитись заочно.
Працював у школі, будинку піонерів, бібліотеці, на заводі, потім переважно в журналістиці – у газетах «Колгоспна зоря», «Комсомольське плем’я» («Панорама»), «33 канал», «Вінницька газета», «Вінницькі відомості», власкором газет «День» та «Україна молода», заступником редактора «Літературної України», редактором журналу «Згар». Був першим заступником голови Національної спілки письменників України. Автор понад двох десятків книг – поетичних, документальних, літературно-критичних, детективних. Також у перекладі Віктора Мельника вийшли книги іноземних авторів.
Микола Іванович Пасічник народився 1958 року в Нарцизівці Липовецького району. «З нашої п’ятірки з першого забігу дійшов до дипломного фінішу тільки Микола Пасічник», – розповідає про нього Віктор Мельник.
Друкувався в журналі «Перець», після інституту працював у Погребищенській районній газеті «Колос». Відслуживши в армії, був кореспондентом газети «Нове життя» у м. Липовець, заступником редактора «Колосу» в Погребищі, потім заввідділом у газеті «Наддністрянська правда» (Могилів-Подільський). Учителював і був директором школи в Шостці на Сумщині. З 2005 р. Микола Пасічник – заступник редактора райгазети «Липовецькі вісті». Автор п’яти книжок гумору.
У цій новій колективній збірці, упорядкованій Віктором Мельником і Миколою Пасічником, представлено спогади, фото, фрагменти листування друзів, тексти періоду становлення та пізніших часів, коли автори вже досягли фахової майстерності. Згадуються й інші колеги по перу, також викладачі, зокрема ще молоді на той час Михайло Присяжнюк, Михайло Потупейко, Анатолій Подолинний…
Юрій СЕГЕДА
