Республіка Молдова – правова мовна колізія?

Останніми тижнями неоднозначною залишалася політична ситуація в Республіці Молдова. Йдеться про два парламентські голосування, підсумком яких виявилася повна юридична заміна словосполучення «молдовська мова» на «румунська мова».

      2 березня поточного року молдовський парламент ухвалив проєкт закону в першому читанні. На превеликий жаль, історичне рішення впроваджувалося всупереч Конституції Республіки Молдова… Хоча зі складу вищого законодавчого органу (101 депутат) перше читання підтримали 56 народних обранців, існує декілька ускладнюючих обставин.

      По-перше, депутати проголосували за «технічні зміни» до молдовської Конституції. Однак офіційний Кишинів запровадив у країні правовий режим надзвичайного стану, що, відповідно до законодавства, забороняє вносити зміни до Основного Закону.

      По-друге, відповідно до тієї ж самої Конституції, для внесення будь-яких змін або правок вимагається голосування двох третин від повного складу молдовського парламенту. Правляча партія, що підтримує діючу президентку, не має змоги зібрати належне число голосів. Голосування меншим складом депутатів є радикальним порушенням норм Основного Закону!

      По-третє, щоб обійти Конституцію (парламентарі прямо вживали дієслово «обійти»!), фракція «PAS» скористалася контроверсійною ухвалою Конституційного Суду від 2017 р., якою дозволяється «обходити» чинну процедуру змін до Основного Закону, якщо мається на меті «внесення не змін, а технічних правок, які реалізують певні попередні судові рішення».

      Згадана постанова Конституційного Суду неодноразово зазнавала критики європейських фахових судових інституцій. Зрештою, все могло би бути не настільки страшно, якби дискусійна постанова Конституційного Суду хоча би «дозволяла» вносити «технічні зміни» під час діючого надзвичайного стану. Однак у цьому і полягає суть – європейська правнича практика та специфічне молдовське законодавство в один голос забороняють чіпати основоположний нормативний акт держави під час обмеження дії прав і свобод громадянина. Тобто «історичне голосування» в першому читанні чомусь здійснювалось із максимальними конституційними порушеннями, що уможливлюють подальше скасування його результатів.

      У четвер, 16 березня, парламент, опираючись на описану правову колізію, здійснив голосування за проєкт закону в другому читанні. Формальний перехід держави-сусідки на «румунську мову» цього разу зайняв усього дві хвилини часу, здобувши підтримку 58 депутатів.

      Перед 16 березня стаття 13 Конституції Молдови стверджувала: «Державною мовою Республіки Молдова є молдовська мова, що функціонує на основі латинської графіки». Після 16.03.23 маємо іншу редакцію: «Державною мовою Республіки Молдова є румунська мова». Крім того, парламент зобов’язав надалі уникати в публічному просторі понять «рідна мова», «молдовська мова». Ба більше, всі чинні нормативно-правові акти та документи на теренах Молдови мають бути уніфіковані – всюди слід використовувати назву «румунська мова».

      З точки зору фахівця з конституційного права, вбачаю очевидне порушення процедури, що матиме негативні результати для прийнятого рішення. Звісно, справа процедури чи найменування державної мовної одиниці – внутрішня справа Республіки.

      Як український юрист і політолог, мушу застерегти. Немалий пакет міждержавних угод, відомчих і галузевих договорів, декларацій та меморандумів містить згадки про «офіційну мову» чи «молдовську мову». Для прикладу, «Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності» взагалі містить згадку про «молдавську мову» (не «молдовську»). Крім того, ще 2021-го МОН України рекомендувало для навчання в закладах середньої освіти підручник «молдовської мови» (!) – «Limba Moldovenească». Скажімо, текст підручника для 8-го класу написали Л. І. Фетеску та В. В. Кьося.

      Чому молдовська дискусія важлива для України?

      Протяжність українсько-молдовського кордону – 1222 км, українсько-румунського – 614 км. У 2001-му молдовани складали понад 5% населення Одеської області, 7,3% населення Чернівеччини. Перепис 2001-го року чітко фіксував молдован і румун  як окремі етнічні групи з окремими мовами. Молдованами себе тоді записали понад 258 тис. українських громадян, румунами визначились 151 тис. Колізія полягає в тому, що українське законодавство, документи і вмотивована історичним досвідом традиція чітко розмежовують поняття «молдовани» і «румуни». Молдовське законодавство теж наразі не проголосило молдован румунами. Тобто, маємо юридичне роздвоєння. Молдовани визнані самостійним народом, окремою етнічною групою внутрішніми нормами Молдови та міжнародним правом. Однак, з точки зору законодавства Республіки Молдова, молдовани спілкуються «літературною румунською мовою» (виникла в 1859-1881).

      Політичний простір Молдови з 1990-х рр. диференційований на «юніоністів» (прихильників приєднання до Румунії) і «молдовеністів» (прихильників самостійного розвитку, прибічників ідеї самостійності молдовської мови та народності). Хоча безліч патріотично налаштованих українських експертів висловили своє вітання молдовським адептам юніонізму, дозволю собі не погодитися з радістю шановних колег.

      По-перше, Україна, що доведено останніми подіями, є основним політичним гравцем сучасної Східної Європи, котрий, безумовно, має свої власні геополітичні інтереси! Наш інтерес – це не тільки повернення законних кордонів (станом на 24.08.1991), але й забезпечення інтересів українських і україномовних громадян в усіх навколишніх державах. Звісно, в межах міжнародного права. Однак, якщо ми говоримо в публічній риториці про українську Кубань (вона ж дійсно українська!), українську Донщину, відібрану в України більшовиками Східну Слобожанщину, Курщину, Стародубщину, згадуємо про суто українську Берестейщину чи Пінщину (нині Білорусь), то чому ми не повинні думати про румунізовані українські райони Мараморощини, Південної Буковини, Добруджі (в Румунії)? Гіркий досвід румунізації зробив тамтешню українську людність, відсоток якої сягав подекуди 90%, заручницею агресивної асиміляції (як і румунських болгар, гагаузів, сербів, хорватів). На території України наші предки відчули гіркий досвід румунської присутності (1941-1944), коли фашистсько-легіонерський Бухарест намагався присвоїти собі Одесу, Миколаїв, Вінниччину до Жмеринки. Подібні мапи і викривлені тлумачення історії «модні» та реально популярні в румунських інтелектуальних колах. Відтак, Україна не може бути зацікавлена в територіальному посиленні Румунії, допоки там процвітають іредентистські чи реваншистські настрої (скажімо, стосовно Буковини чи Одеської Бессарабії).

      По-друге, Україні точно не потрібна ескалація конфлікту в самій Молдові. Звісно, Україна відстоює ідеал її територіальної цілісності, але ця хитка цілісність була вибудована в жорстокі 90-ті завдяки домовленості регіональних еліт про «неформальну федерацію» (суто молдовських районів із визнаним Кишиневом «Автономним Територіальним Утворенням Гагаузія» та невизнаною «Придністровською Молдавською Республікою»). Давайте не забувати: гагаузи дійсно планували виходити зі складу Молдови, їх свого часу втримала обіцянка «не приєднуватися до Румунії». Водночас відповідно до чинного українського законодавства гагаузи так само є корінним народом України, права та свободи котрого ми зобов’язані захищати (хоча б і від насильницької румунізації). Пам’ятаймо і таке: українське населення Молдови (включно з непідконтрольною т. зв. «ПМР») в реальності складає не менше 20% (сюди також слід додати більшість т. зв. «росіян», які насправді презентують русифікованих українців).

      Так чи інакше, Україна досі послуговується терміном «молдовська мова» та розглядає «молдован» окремою етнічною групою. Останнє робить і молдовський уряд, одночасно відкидаючи факт існування «молдовської мови». При цьому факт перейменування «молдовської мови» в «румунську» виглядає історично неоднозначним, оскільки поняття «молдовська мова» декілька разів вживалося в період 1351-1392 років (тоді «молдовська мова» послуговувалася кирилицею, перебуваючи в церковнослов’янському культурному просторі!), а словосполучення «румунська мова» стало «офіційною мовою» лише 1859 року! До 1859 р. мова румунів титулувалася «волоською».

      Можливо, і молдовському, і румунському вищим законодавчим органам, якщо вони відстоюють ідеали історичної справедливості, треба було б повернути оригінальну спільну назву – «волоська мова». Офіційний Бухарест теж може змінити самоназву «румуни» зразка 1859-го року на «молдовани» зразка 1392-го року. Причина очевидна: «молдовани» джерелами фіксуються на декілька століть раніше… Словом, простір для маневрів є. Головне, аби ці маневри були «на руку» Українській державі. За Молдовою ж слід уважно спостерігати. Зазіхає на неї не тільки північно-східний агресивний сусід…

Віктор МЕЛЬНИК,

кандидат політичних наук, юрист, член НСЖУ