Римсько-готська старовина сіл Клембівка та Писарівка

Я часто проходжу, прямуючи на лекції в університет, повз помешкання нашого найвидатнішого археолога, першовідкривача культури Трипілля Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850-1914). Мало хто знає про скіфсько-сарматські чи римсько-візантійські зацікавлення вченого. Для прикладу, Хвойка співпрацював із Археологічним інститутом Константинополя. Однак не меншу славу Вікентію В’ячеславовичу принесли відкриття пам’яток «нового типу» поблизу сіл Ромашки (Білоцерківський район Київщини) та Черняхів (Обухівський район Київщини). У 1899-1901 рр. Хвойка створив підґрунтя для вивчення так званої «Черняхівської археологічної культури».

Під «археологічною культурою» зазвичай розуміють не етнічну спільність, а передусім єдність пам’яток матеріального побуту. Послідовники Хвойки встановили: «черняхівська» єдність розвивалася з ІІ по IV століття нашої ери. Близько 230 року н. е. «черняхівці» концентрувалися в Буго-Дністровському басейні, охоплювали землі Південної Київщини, Хмельниччини, Тернопільщини, Вінниччини, а також всю майбутню Молдову.

Вчені-славісти стверджують давньослов’янське обличчя «черняхівців», дослідники-германісти вказують на суто готський характер археологічної культури, «синтетики» пробують реконструювати образ «співжиття» давніх слов’ян, готів, сарматів, даків тощо.

Давно працюючи над історією Римської імперії, її карпато-балканського порубіжжя, схиляюся до третьої точки зору. При цьому впевнений у військово-політичній і кількісній перевазі германомовних готів. Після «Скіфських війн» проти римлян (бл. 230-270-х) готи розширили свої володіння на всю територію Дакії (сучасна Румунія). Однак натомість заприсяглися «вірно служити» римським імператорам. У таких історико-культурних умовах тривалий час перебували населені пункти Вінницького Подністров’я. І саме готсько-римські контакти творили обличчя регіону в момент, коли вторгнення азійських кочовиків-гунів 375-376 років активізувало міграційні рухи наших прямих предків – подніпровських слов’ян.

Незважаючи на гостру дискусію, сильний готський вплив на Вінниччині відзначав палкий прихильник слов’янського обличчя черняхівської культури Михайло Брайчевський (1924-2001). На готській «політичній монополії» у межах Поділля II-IV ст. н. е. наголошували німецький археолог Пауль Райнеке (1872-1958) і французький фахівець з Великого переселення народів Люсьєн Мюссе (1922-2004). Їхню точку зору здебільшого підтримує сучасний професор Лондонського університету Пітер Хізер. Особисто мені імпонує твердження провідного археолога Михайла Відейка (2008): «Почала складатися нова спільнота. Вражає не лише її багатонаціональність, але і грамотність. Від Волині до Криму є знахідки кераміки із написами, виконаними латиною, грецьким письмом і навіть готськими рунами. Тут же зустрічаються сарматські тамги. Цілком імовірно, що жителі багатьох, особливо торговельних поселень, володіли чотирма-п’ятьма мовами, навіть вміли писати деякими з них». Важливі елементи такої кераміки віднайдені в селах Клембівка та Писарівка Могилів-Подільського району.

Село Клембівка (польська назва Klębówka), ліквідованого реформою 2020 р. Ямпільського району, славиться своїми митцями. Зокрема, художник і знакова постать народного живопису Віктор Андрійович Наконечний (1947-2015) ще 2000-го здобув премію імені Катерини Білокур, а 2009-го року був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка. Своїми працями видатний маляр популяризував сільські пейзажі області, фокусував увагу на Ямпільщині. Однак картини Віктора Наконечного дозволяють скласти комплексне уявлення і про ландшафт вінницького Подністров’я, і про слов’яно-романські (молдовські) взаємозв’язки. Твори шевченківського лавреата отримали загальнодержавне визнання, оскільки Клембівка славилася ремеслами малярства і вишивки щонайменше з XVI ст.

У 1580 р. «Klębówka» вперше згадана в офіційних документах Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Адміністрація сприяла видобуванню та обробці каменю. Каменотеси Клембівки вважалися найкращими спеціалістами на три «малопольські провінції» – Київську, Брацлавську, Подільську. Існують документи-підтвердження прямого експорту каменотесної продукції в Рим.

Налагодження контактів виявилося можливим після Берестейської унії 1596 р., коли органи держвлади Речі Посполитої відмовилися визнавати Київську православну митрополію Константинопольського патріархату. Громада Клембівки де-юре прийняла бік уніатського духовенства, отримала відповідні преференції від польських магістратів. Для чиновників Брацлавського воєводства, розповсюдження греко-католицизму серед жителів Подністров’я мало принципове значення: неподалік Клембівки та біля самого Ямполя протікав Дністер (кордон між Польським королівством і Молдовським князівством, де-юре інтегрованим у політичну систему Османської імперії).

Тобто громада Клембівки, в період 1596-1648 рр., засвідчила погодження з релігійно-політичною ідеєю возз’єднання римсько-католицького та православного духовенства, заслуживши певні монопольні права. Важлива річ: Польща протистояла Туреччині на всіх фронтах, особливо ідеологічно. Одним із принципових завдань Берестейської унії 1596 р. офіційна Варшава, як і частина українського православного єпископства, вважали вихід Київської митрополії із підпорядкування Константинопольському патріархату, що після завоювання турками Константинополя (1453 р.) де-юре визнавав зверхність султана з династії Османів. Прийняття «головою Церкви» Римського Папи, на противагу підконтрольному ісламській державі патріарху Константинополя чи вороже налаштованій Московській патріархії, постулювалося одним із важливих елементів культурного «руху на Захід».

Каменотеси з Клембівки проходили навчання в окремих містечках тогочасної Італії. Завдяки монополії село розросталося, зайняло обидва береги річки Русава – лівої притоки Дністра, що в’ється колишніми теренами Томашпільщини та Ямпільщини. Ремісники-каменотеси сприяли формуванню в Клембівці ринку міжнародного значення. На ярмарок стікалися купці ісламського віросповідання (турки, татари), піддані Молдови і Волощини. Процвітали народні промисли, зародився феномен клембівської вишивки.

Хмельниччина 1648-1657 рр. звела нанівець потуги клембівської громади. З одного боку, навколишні поселяни і козаки зробили все для ліквідації уніатського (греко-католицького) кліру, налаштованого на діалог із Польщею. З іншого боку, промисли виявилися неможливими внаслідок активних бойових дій, втягнення в сферу конфлікту сусіднього Молдовського князівства. Вважається, нібито село зазнало остаточного руйнування внаслідок атаки польського шляхетського ополчення (1651 р.), але генеральним ударом насправді виявився турецький контроль (тривав з 1672 по 1699). Тоді Клембівка значно зменшилася в розмірах, втратила статус міжнародного ринку.

Я надав загальну історичну характеристику Клембівки, щоб підкреслити її важливе торговельно-економічне значення за доби середньовіччя. Однак видатний французький історик Жак Ле Гофф (1924-2014) свого часу ствердив: усі середньовічні здобутки Християнського Світу походять з античності.

Думка окситанця Ле Гоффа слушна і щодо села Клембівка. Протягом 2001 р. поблизу населеного пункту археолог М. В. Потупчик локалізував і скрупульозно дослідив цілих сім курганів. Йдеться про два курганні комплекси і окремий курган (безпосередньо в межах пункту). Верхній культурний шар демонструє типові залишки матеріального побуту часів Київської Руси-України. Однак візуальне та палеогеографічне обстеження дозволяє припускати більш раннє походження курганних груп поблизу річки Русава.

Хоча можуть бути інші точки зору, особисто я схиляюся до визначення клембівських курганних пам’яток єдиним комплексом (городищем) римсько-готського часу. Глибоке вивчення топографії місцевості дозволяє вбачати можливість облаштування готськими федератами «castellum» біля Русави. Конфігурація курганів чітко відповідає лімесним (прикордонним) укріпленням, які будувалися за часів імператорів Авреліана (270-275), Діоклетіана (284-305), Константина Святого (306-337). На підтвердження думки слугують знахідки гіпотетично готського озброєння.

Залишки кераміки, а також виявлене методами фотодокументації місце торжища дозволяють «зістарити» клембівську промисловість на багато сотень років. Протягом III-V ст. н. е. тут уже функціонував ринок, де комунікували готи та сармати. Не варто забувати: готи, відповідно до юридичних зобов’язань 271 і 332 років, формально позиціонувалися «федератами Римської імперії» (знаходилися на імперській службі). Відтак, ототожнювати гіпотетичні готські пам’ятки з Римською імперією цілком доцільно, особливо, якщо йдеться про копіювання готсько-сарматськими поселенцями римського стилю побудови укріплень («castellum») провінцій «Верхня Дакія» чи «Нижня Дакія».

Клембівка все ще потребує детального археологічного дослідження тамтешньої римсько-готсько-сарматської культурної кооперації. Однак її кургани мають однозначно неслов’янське походження, скопійовані з римських імперських зразків задністровської Бессарабії. 

Безапеляційно римські старожитності відображені знахідками сусіднього села – Писарівки. Стародавній населений пункт знаходиться вище за течією Русави (тобто південніше Клембівки). У селі проживає понад півтори тисячі осіб, якщо вірити формально-статистичним даним. Однак для нас важливий факт: історична його назва звучить як «Писарівка Волоська». Напередодні революційного 1917-го основну частку населення Писарівки складали «moldoveni» (молдовани). Зразки придністровського і молдовського фольклору зберегли згадки про Писарівку як «центр волохів». Пам’ятаймо: етнонім «волохи» – середньовічна історична самоназва «румунів» (подекуди «волохами» титулували і молдован). Поляки навіть італійців іменують етнонімом «włosi»=«волохи». До речі, романомовних жителів Потисся називають «волохами» і теперішні закарпатські українці.

Як Клембівку, так і Писарівку Волоську, фундаментальний румунський історик Ніколае Йорга (1871-1940) зараховував до переліку «центрів давньоримського впливу» вздовж течії р. Русави. При цьому, він вважав, нібито всі русавські села раніше мали латинські назви і піддалися слов’янізації тільки в VI-VII ст.

М. В. Потупчик опрацював у межах колишньої Писарівки Волоської курганний комплекс із двох фортів (можливо готських, у римському стилі), три кургани (можливо сарматські), самостійний курган кочівницького типу. Картографування та обстеження писарівських курганів відбувалося 2001-го, але ще 1995-го року Потупчик відкрив повноцінне городище черняхівської культури. Протягом ІІІ-IV ст. н. е. в Писарівці проживали готи, пов’язані з Римською імперією.

Провідний сучасний археолог Борис Магомедов (2022), базуючись на подвижницькій польовій праці М. В. Потупчика, поділяє черняхівське городище Писарівки Волоської на п’ять окремих поселень. Для прикладу, «Писарівка-1» розташована на схилі лівобережжя Русави. Точні координати: «200 м від приміщення старої ГЕС» (2022). Тут експедиція відшукала не лише традиційні фрагменти гончарної керамічної продукції, але й античну амфору пізньоримського часу. Амфора, швидше за все, походить з Нижньої Мезії (туди входили сучасні українські землі – до самого міста Ольвія в теперішній Миколаївській області).

На правобережній терасі Русави розкинулося готське поселення «Писарівка-2». Хоча залишки унікального пункту знищені технічними приміщеннями сільської птахоферми, «Писарівка-2» прославилася серед археологів автентичним трипільським шаром і, що важливо для дослідників Римської імперії, уламками гончарної кераміки готського походження (мало місце наслідування римських промислів у діяльності тодішніх надрусавських ремісників).

Коли історики чи краєзнавці описують «черняхівське городище» в межах Писарівки, то, швидше за все, говорять про курганно-архітектурний комплекс площею 400х250 м, майже повністю знищений власниками та робітниками сусіднього кар’єру. Окрім готської (можливо давньослов’янської) гончарної кераміки, М. В. Потупчик виявив також елементи ще однієї античної амфори. Знову ж таки, відношу цю амфору до продукції провінції «Нижня Мезія». Деякі ознаки дозволяють говорити про постачання продукції з міста Тіра (тепер Білгород-Дністровський Одеської області) в околиці ямпільського Порусав’я.

Окремий інтерес для істориків пізньої (римської) античності складає «Писарівка-5», розташована, відповідно, поміж селами Писарівка і Добрянка. Античність знову ж таки торкнулася саме правобережжя Русави. Розміри поважні: 250х120 м. Матеріали гончарної кераміки (готської) містять ряд натяків на римські впливи (окремі керамічні уламки очевидно нижньомезійського походження).

Всі матеріали, розкопані М. В. Потупчиком, знаходяться на зберіганні Вінницького обласного краєзнавчого музею. Особисто мене цікавлять насамперед ті історичні скарби, що однозначно продовжують знаходитися в благодатних землях над Русавою. Пропоную краєзнавцям нарешті визнати і взяти на озброєння тезу про копіювання готами (основним населенням Поділля 230-376 рр.) фортифікаційних форм римських укріплень («castellum»). Крім того, якщо готи (представники черняхівської культури) мешкали в пізньоантичних поселеннях у нинішніх Клембівці та Писарівці, то факт їхньої юридичної залежності від Римської імперії (угоди 271 і 332 рр. про «федератський статус») автоматично робить їхні городища складовою частиною «Pax Romana» («Римського Світу»).

P.S. У наступній статті знайдуть висвітлення пам’ятки римської старовини сіл Буша, Миронівка, Михайлівка, Петрашівка, Велика Кісниця. За підтримки редакції «Вінниччини», автор прагне підготувати повноцінний путівник римсько-візантійськими старожитностями Вінницької області. Далі буде!

Віктор МЕЛЬНИК,

кандидат політичних наук, юрист,

викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

член редколегії журналу «Всесвіт»,

лавреат премії Ars Translationis імені Миколи Лукаша за переклади з латини,

член Національної спілки журналістів України