Розтерзаний водогін,
або Чому в Конатківцях люди страждають без води
З-поміж усіх населених пунктів колишнього Шаргородського району село Конатківці єдине в окрузі, де є вапняковий, глиняний і піщаний кар’єри, три ліси, два ставки і гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення – джерело Південне вікно, яке називають Вікниною, що живить річку Устрицю, притоку Дерли. Саме біля нього до жовтневої революції стояв панський пивзавод, продукцію якого поставляли до царського двору, а у наші часи тут намагалися використати воду для потреб громади з відродженням пивоварної справи.
Почали з водогону. У 90-х роках його побудували за кошти місцевого колгоспу, який очолював світлої пам’яті Кирило Слісарчук. Він побачив у цьому соціальну вигоду для селян, тому все зробив для того, щоб люди користувалися водою безкоштовно. Всі витрати взяло на себе господарство, яке «ходило» у міцних середняках.
Тоді було прокладено чавунними поливаними трубами більше двох кілометрів підвідного водогону від джерела до водонапірної башти. Кожна 20-сантиметрова в діаметрі труба мала шість метрів довжини і важила понад три центнери. Водокачку збудували колгоспні будівельники, а спеціалісти одного з вінницьких підприємств, які здійснювали монтаж водогону, гарантували його надійність на сто років експлуатації.
– Про той період життя в селі можна лише з приємністю згадувати, бо згодом наш водогін розтерзали, як і саме господарство, – порозвалювали все, що тільки можна було, – розповідає вчитель місцевої школи Віктор Федишин. – Сумнозвісна льодова стихія на початку двохтисячних років поламала електроопори і пообривала дроти. Знову ж таки силами господарства роботу водогону було відновлено. Та недовго, як кажуть, музика грала. Уже в жовтні 2005 року він остаточно перестав служити людям. Бо на нашу спільну біду в селі визрів такий собі господарник місцевого розливу в особі Григорія Миронюка. З його іменем ми і пов’язуємо багато своїх бід, особливо із знищенням водогону…
Попрацювавши дев’ять місяців, рішенням суду було призначено нові вибори керівника, які він програв, і тоді Григорій Миронюк поїхав до Москви заробляти собі гроші. Там довго не протримався, повернувся в село, і в ньому з новою силою проклюнулася керівнича жилка. Він створив фермерське господарство й взявся ділити колективне майно, тому що не всі пайовики хотіли з ним працювати. Доділилися до того, що майна майже зовсім не залишилось…
Аж тут пан Миронюк вирішив висуватись на посаду сільського голови. По селу пішли його агітатори-прибічники, наобіцяли людям «золоті гори», що буде працювати водогін, до села підведуть газ та ін. Відомо, що наш довірливий народ не раз наступає на ті ж самі граблі і підтримує чергового обіцяльника вухами. Так було і в нашому випадку. У квітні 2006 року Григорія Миронюка обрали сільським головою, людину, яка вміла багато та гарно говорити на тему нездійснених планів. А три місяці до цього водогін було передано на баланс місцевої громади, чим «підписано» вердикт його знищення. І результат не забарився.
Спочатку він продав одну з двох водонапірних башт, яку кинув вітер, пізніше викопав частину чавунних труб, які подавали воду із джерела до башти, що на околиці села, ще пізніше (під кінець своєї каденції) дозволив буріння артезіанської свердловини, про яку жителям села нічого невідомо.
Сьогодні нас турбує питання, хто власник тієї свердловини, яка її глибина, який запас води і чи взагалі вона там є?
Ще раз дозволю собі нагадати, що у жителів Конатковець від обіцянок та дій колишнього вже сільського голови Григорія Миронюка залишились суцільні питання, без жодної відповіді.
За скільки продав башту? Де виручені кошти? За скільки продав демонтовані труби? Скільки коштує свердловина? Яка від неї користь для людей? Чи правда, взагалі, що сільський голова списав водогін з балансу сільради? Яка комісія затвердила акт на списання водогону, знаючи, що він (водогін) мав служити селу сто років? Чому таке важливе для громади питання не виносилось на громадські слухання? Невже в селі живуть люди – справжні вороги собі та своїм нащадкам?
Пізніше на сесії сільської ради пан Миронюк прозвітував перед депутатами, що в нього у сейфі залишилось 50 тисяч гривень, на які він планує підключити свердловину до водонапірної башти, підвести електрику, купити насос…
З того всього нічого не зроблено. Більше того, було знищено-розкрадено майно недобудованого пивзаводу, готовність якого складала дев’яносто відсотків. Вражає те, що якимось дивним чином люди погодилися з думкою голови сільради, мовляв, навіщо нам той завод, бо всі будуть ходити в селі п’яними…
Руйнувати, звісно, легше, аніж будувати. Але то нажива для окремих, а не користь для всіх.
Минув час… Вибори 25.10.2020 року… Відбулось об’єднання громад, сільської ради у Конатківцях уже немає. Григорій Миронюк спокійно дожив до заслуженого відпочинку від «праведних трудів». Ніхто в селі та в районі не зупинив його протиправні дії, не запитав, навіщо він це все робить, а тепер ми пожинаємо результати такої відвертої байдужості. Щоправда, громада по-своєму проводжала свого голову на пенсію, розклеївши на всіх стовпах у селі вірш невідомого автора про нього та його діяльність…
Хтось сміявся, хтось встидався, але пересічному жителю села легше не стало.
– Страшно жити у селі, в якому немає найпотрібнішого, життєво необхідного блага – води, – резюмує Віктор Петрович Федишин. – Люди мучаться: доносять, довозять її кожен собі на свою можливість. Натомість джерельну воду природно-заповідного фонду використовують місцеві орендатори, агрофірми для проведення сільськогосподарських робіт на полях!
Нічого з обіцяного сільський голова не виконав, де поділись отих 50 тисяч гривень – ніхто не знає. Усі питання так і залишились без відповіді. Люди звернулись із заявою до відповідних органів, але, на жаль, результату немає.
Гине село без води, покидає село молодь, ось уже і «дамоклів меч» завис над школою – немає дітей… А чого тут залишатися, якщо немає роботи, і навіть худобу важко утримувати через відсутність води у криницях. У більшості домогосподарств вони попересихали.
У нас ще ледь жевріє надія, що керівництво Шаргородської територіальної громади допоможе жителям відновити роботу водогону, а правоохоронні органи допоможуть розставити крапки над «і» й дати відповіді на питання, які хвилюють людей.
Віктор Зеленюк,
власкор «Вінниччини»
Шаргородська громада
На знімках: руїни Конатковець
Фото автора
