Рятувальниками не народжуються…

Слово «герой» має кілька тлумачень. «Вільна енциклопедія» («Вікіпедія») так описує основне значення: «Він (герой – авт.) бере на себе підвищені обов’язки і більшу відповідальність, ніж люди, які керуються загальноприйнятими нормами поведінки». Як на мене, досить цікаве формулювання…

У перший день воєнного стану всі бійці ДСНС Вінниччини були переведені на посилений варіант несення служби. Не буду деталізувати, що це означає, але рятувальники включилися у вир страшних подій миттєво.

Спочатку потрібно було обробити справжню лавину дзвінків, яка хлинула на Оперативно-координаційний центр та телефоністів пожежно-рятувальних частин, адже екстрені номери ряду інших служб не відповідали, тому що їхні диспетчери оперативно евакуювалися в сховища.

Виведені з рівноваги люди потребували відповіді на прості запитання: «що буде далі», «чи небезпечно лишатися у місті», «чи буде ходити через затори на дорогах громадський транспорт», «де шукати захисту від повітряних атак ворога». Рятувальники пояснювали все це, надавали потрібну інформацію громадянам, органам влади, підприємствам, установам та організаціям.

У першу чергу постало завдання запобігти загальній паніці та хаосу. Водночас довелося реагувати і на надзвичайні події, характерні для особливого періоду.

Одними з перших приборкували наслідки атаки з повітря на Калинівському арсеналі чергові караули Державної пожежно-рятувальної частини №1, розташованої на вулиці 600-річчя.

Оперативне реагування на ворожий виклик, мужність і відвага військових пожежників, рятувальних підрозділів обласного центру і Калинівки (загалом від ДСНС було задіяно 46 чоловік особового складу та 9 одиниць техніки) дали змогу запобігти поширенню вогню прилеглою до артилерійських складів територією та виникненню нової масштабної трагедії.

Одним із згаданих вище героїв є і молодший сержант Максим Федорцов. 25-річний пожежник-рятувальник 2-го караулу ДПРЧ-1 пліч-о-пліч із товаришами боровся тоді з вогнем, реально ризикуючи власним життям.

«Надзвичайник» згадує колосальну напругу та шалений ритм, які тоді були щодня в підрозділах ДСНС. Рідко вдавалося спокійно відпочити – хоча б у вільний від несення служби час. А в один із таких моментів життя неочікувано підкинуло додаткове випробування, яке «не при виконанні» вимагало від рятувальника «відповідальності, більшої за інших».

У с. Широка Гребля Вінницького району (звідки родом Максим Васильович) він якраз ішов ввечері повз місцевий магазин, коли раптом зателефонував товариш. Односельчанин знервовано прокричав у мобільник: «У Мишка хата горить!». І скинув виклик. Розуміючи, що це не жарт, молодий рятувальник миттю здолав 250 метрів, які відділяли його від місця пожежі…

Дим повільно клубився з-під даху сільської хати. Старовинні двері були зсередини зачинені на засув. Той, хто хоч раз у житті відмикав подібний архаїчний механізм зовні, знає точно, що це завдання буває інколи складнішим, ніж здолати сучасний мультизамок. Рахунок тим часом йшов на секунди. Почав гупати в усі двері та вікна. А коли вже зібрався вибивати шибки, недбалий 40-річний господар якимось дивом оговтався – в напівнепритомному стані спромігся дістатися дверей та нарешті відчинив їх.

У кімнатах було надзвичайно багато диму. Максим швидко зняв із себе футболку, намочив її у відрі з водою та обгорнув для захисту обличчя.

Відкритого горіння в приміщеннях не було, а от коли драбиною піднявся на дах, то побачив, що полум’я біля комину вже охопило складене впритул до лежака сіно. Ще б доля секунди, і шар висушеної трави (завтовшки 30 сантиметрів) спалахнув би миттєво, як порох. Рішення прийшло само: вхопив вила, відгріб у бік вціліле від полум’ям сіно і вибив кілька черепиць із покрівлі, щоб дим знайшов собі вихід.

У цей час вже надбігли односельчани, почали відрами носити воду з криниці, розташованої за сімдесят метрів від хати. Ще раніше хтось викликав Службу порятунку «101». Пожежу невдовзі ліквідували остаточно, натомість погорілець Михайло (якому, до речі, дуже пощастило) від госпіталізації відмовився.

Максим Федорцов прийшов на службу в ДСНС відносно нещодавно – у вересні 2020 року. Після «дев’ятирічки» у Широкій Греблі та «десятирічки» у сусідньому селі Некрасово поступив до Браїлівського професійного училища (нині ліцей), де оволодів спеціальністю «слюсар-монтажник».

У 2016 році був призваний до лав ЗСУ. Проходив службу на посаді гранатометника в Президентському полку в столиці України. Брав участь у військовому параді на Хрещатику. Але, як зізнається сам Максим, мрія його життя – стати рятувальником – здійснилася тоді, як невдовзі після завершення служби його зарахували в один із найкращих підрозділів Служби порятунку Вінниччини – Державну пожежно-рятувальну частину №1.

Для нього це велика честь, а ще й чимала відповідальність. За два роки, протягом яких молодший сержант Федорцов разом із побратимами боронить життя, здоров’я та добробут людей від вогню і стихій, найголовнішим для нього є не підвести колег та командирів.

Ліквідацію спричиненої ракетами рашистів пожежі на складі паливно-мастильних матеріалів аеропорту «Вінниця» біля Гавришівки пригадує, як найскладніше завдання. На щастя, тоді вдалося запобігти вибуху великої сили, від якого могли постраждати навіть найближчі житлові будинки обласного центру.

У підрозділі його дисциплінованість і ставлення до служби помітили з перших днів. Караул, в якому несе службу, віддячує гарним настроєм, повагою та підтримкою.

У першу чергу особовий склад ДПРЧ-1 цінує сміливість, рішучість та відданість рятувальній справі свого молодого колеги, адже взаємовиручка та злагодженість колективу – основа основ у справі захисту людей від пожеж і надзвичайних ситуацій.

До слова, молодший сержант Федорцов героєм себе не вважає. Мабуть, тому, що поряд із ним дні і ночі на службі знаходяться люди із такими ж, як у нього, «підвищеними обов’язками і більшою за інших відповідальністю».

Натомість батьки Василь Миколайович та Тетяна Василівна, а також старші сестри Людмила та Галина пишаються своїм Максимом. Родина вірить, що всі мрії найдорожчого їм рятувальника здійсняться, зокрема і в особистому житті.

Олександр КУТОВИЙ