Сади серед полів
Розповідати про Валерія Миколайовича Хворостовського – означає вести мову про славне, багатонаціональне велике подільське село Шура-Копіївська та про його людей.
Валерія Миколайовича знають усі люди в цьому краю. І найперше – за смачні соковиті яблука. До всього він причетний – до полів, новобудов, урожаїв, а вони видались цього року на славу, тільки озимої пшениці зібрали по 50 центнерів з гектара, озимого ячменю – по 47.
Його завжди запрошують на весілля та хрестини, які відбуваються в селі. Але і це далеко не все, чим живе директор великого господарства ПраТ «Дружба-ВМ», що неподалік старовинного Тульчина.
Садівництво він любить ще з дитинства, завжди на канікулах у Рахнянській школі допомагав своїй матері Катерині (покійній тепер) поратись у невеличкому саду біля хати. Тому коли закінчив школу, сам, без чиєїсь допомоги, поїхав вступати на плодоовочевий факультет Уманського сільськогосподарського інституту.
Радів, що став студентом. Але швидко пробігли роки навчання. Направили молодого спеціаліста на роботу аж у Хмельницьку область. Довго там не працював, бо призвали в армію, а коли демобілізувався, то Вінницький плодоовочетрест направив його в село Шура-Копіївська.
Не знав ще тоді Валерій Миколайович, що це село стане для нього рідним на все життя. Тут він одружився на гарній дівчині і має тепер дорослого сина та дочку, онуків.
У деяких керівників – рівний і короткий шлях до високого крісла, але довгий і крутий – до людських сердець. У Валерія Миколайовича Хворостовського навпаки: дорога до кабінету голови ПраТ «Дружба-ВМ» пролягла через поле, тік, тракторний стан. А починав він, у той час ще молодий спеціаліст, із простої посади агронома-садівника. Він не любить хвалитися, але те, що є – то тільки його заслуга в селі.
Пройшло багато років, як Валерій Миколайович живе в цьому подільському селі, та земляки вже 26 років поспіль обирають його депутатом Тульчинської районної ради. Йому присвоїли високе звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Його працю відзначено Почесною грамотою Міністерства сільського господарства.
Сміється на це Валерій Миколайович, хіба в грамотах щастя?
– Я працюю на рідне село Шура-Копіївська, на людей, яких полюбив і зріднився з ними.
– А скільки у вас землі є в господарстві?
-1500 га, крім цього маємо 50 га саду.
– А чи думаєте ви садити іще сад, перспективними сортами за новими технологіями?
– Я не відкрию ніякої таємниці, якщо скажу, що найрентабельніша галузь сільського господарства – садівництво. Тому ми постійно садимо нові сади, нові сорти. А купують наші яблука охоче з багатьох міст України.
– А некондиційні яблука де збуваєте?
– Здаємо на сокові заводи. Маємо свою перевалочну базу, територію, техніку, великі холодильні сховища, де зберігаємо яблука до весни. У нас у садку працюють постійні люди, яких щоранку привозимо автомобілем на роботу і ввечері відвозимо. Заробляють люди, як хто працює, по 500 і більше гривень за день. Крім цього, всім безкоштовно в кінці сезону даємо по 100 кг яблук – і люди задоволені.
– Розумію, що вам допомагають у всьому спеціалісти, керівники, то скажіть, на кого у вас опора і надія?
– Я завжди відчуваю підтримку у роботі головного агронома Володимира Михайловича Байди, головного бухгалтера Марії Олександрівни Міськової, вагаря перевалочної бази Олени Миколаївни Собко, заступника директора з реалізації Ігоря Валерійовича Хворостовського, начальника мехзагону Миколи Миколайовича Петруня та багатьох інших людей.
Не та тепер Шура-Копіївська… Сьогодні це не те село, яким було принаймні 30 років тому. Причепурилося, ошатним стало, завдяки невтомній праці людей. Уже не кажучи про те, що привітності йому надає і сама природа. Адже куди не кинь поглядом – затишок садів.
У селі є гарний будинок культури, двоповерховий магазин, всі вулиці заасфальтовані. У селі майже на кожній вулиці є водогін, багато зусиль доклав Хворостовський і до того, щоб провести в село газопровід. А це було нелегко, бо прокладали його аж з сусідньої Горишківки. Але то вже все позаду. Газ з’явився у трубах всіх жителів цього села. І вдячні селяни за це своєму керівникові, депутатові.
– Валерію Миколайовичу, я знаю, що ви багато докладаєте зусиль, щоб допомагати нашим Збройним Силам України.
– Це правда. Наше господарство є найефективнішим у районі щодо забезпечення наших воїнів продуктами харчування. Ми самі виготовляємо м’ясні тушонки, консервацію, даємо чимало яблук. Одним словом, даємо все, чого потребують наші воїни. Крім цього, передали з господарства три автомобілі на фронт, і це робимо постійно із забезпеченням продуктами харчування наших бійців.
Володимир БРЕНДУЛЯК
Тульчинський район
