Серце розривається від болю і туги…
Барська громада попрощалася з двома захисниками України.
17 і 19 квітня в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини від рук російських загарбників загинули два офіцери ЗСУ – Віктор Федорович Антонов з Ялтушкова та житель міста Бар Андрій Петрович Токарчук. Віддаючи шану мужнім воїнам, земляки провели їх в останню путь стоячи на колінах, з військовими почестями та під звуки сумної мелодії «Пливе кача».
Старшому лейтенанту Віктору Антонову мало б бути в цьому році 45, він служив в розвідувальному батальйоні. З 2014 року боронив Україну на її східному кордоні. У нього залишилася мама вчителька-пенсіонерка, дружина і син.
На інтернет-сторінці Барської міської ради процитовані слова побратима Віктора Антонова Анатолія Назарова, який був у момент загибелі поряд з ним. «Вітя і його група розвідки мала вивести нас із зони вогню, попереду нього мав бути інший хлопець з його групи, але він сказав стати позаду… Коли ми потрапили в засідку, він отримав поранення, несумісні з життям. Вся група врятувалась завдяки йому, а він героїчно віддав життя за свою країну та побратимів…».
Мужній, сильний, самовідданий патріот рідної землі – таким назавжди залишиться в пам’яті однополчан і односельчан офіцер-розвідник Віктор Антонов. Немає слів, щоб загоїти величезну рану серця, яке розривається від невимовного болю і туги… Низький уклін, глибокі співчуття родині, близьким і знайомим Героя.
За сотні кілометрів від рідної домівки, під мінометними обстрілами в Донецькій області обірвалася нитка життя великого життєлюба, розважливої та порядної людини, хірурга-стоматолога барчанина Андрія Петровича Токарчука.
Сумна звістка про загибель людини, яка за професійним обов’язком сама приймала на себе чужий біль і повертала пацієнтам здоров’я, глибоко сколихнула громаду. 38-річний Андрій Токарчук міг знайти різні причини, аби не йти на фронт, але не той у нього склад патріотичної свідомості – хто, як не я… З перших днів повномасштабної російської навали лейтенант запасу Андрій Токарчук влився в ряди добровольців-захисників України.
Важко писати, важко говорити про людину, яка ще зовсім недавно ходила на роботу в стоматологічну поліклініку, переймалася життєвими буднями і мріяла про майбутнє трьох своїх малолітніх дітей, а сьогодні її вже принесли до вічного спочинку на міському кладовищі…
Кажуть, що час лікує. Ні і сотні разів ні, бо час тільки затягне рани, але вони будуть вічно кровоточити серця рідних людей. Розділяємо болісний смуток батьків, дружини, діток, брата, родини та близьких.
Вічна та світла пам’ять Героям, тепер ангелам, нашим оборонцям!
Слава захисникам України!
Віктор Зеленюк.
