Слава Славі за наш захист і за жертовність
На жаль… праве око не вдалося зберегти нашому захиснику…
Ось що робить бісова війна… Страшне…
Сьогодні йому видалили одне око. Прооперували… Тепер воїна комісують. Він не зможе нас із вами захищати. Це його друге бойове поранення. Перше осколками пробило ліву руку. Видно шрам від осколка… Але він після першого поранення пішов знову нас захищати.
Якщо “випав” хтось один із ланцюжка захисту, то його заміняють іншим, якому вручили повістку в крамниці, на вулиці або на роботі… А цих, хто став інвалідом, хто загинув, хто зник, то хто їх пам’ятатиме? Хто? Крім рідних? Хто? Виберуть потім пару чоловік, яких носитимуть на “п’єдесталі” і нагороджуватимуть своїми державними нагородами… А сина матері і батьку не повернеш. За це вони думають? Ні! Ми їм байдужі, вони потерпають за свої шкури.
Бійця звати Слава.
Слава ЗСУ!
Слава СЛАВІ за наш захист і за жертовність!
Жоден із депутатів на ці подвиги, які щодня здійснюють наші воїни, то він не здатен, адже вони “типу” недоторкані і їх сини також. Депутати всіх своїх рідних можуть відкупити або переправити за кордон. Ще й законопроєкти деякі депутати “проштовхують” такі, що не допомагають нашим захисникам, а навпаки, шкодять. За що така несправедливість?
А наші чоловіки, сини, брати, батьки, друзі ТАМ, ДЕ ПЕКЛО! Захищають нас і нашу Україну від р@шистської навали.
Кінця краю немає.
Де зброя?
Де закрите небо?
Де діти олігархів? На фронті чи за “бугром” загорають у той час, коли Україна плаче і стогне від втрат, ран, болю і горя…
Де все те?
Хто подумає про наших захисників?
Ніхто, крім нас з вами!
Тому продовжуємо працювати разом і допомагати українській армії!
Вперед! Не за якоюсь надуманою славою та орденами, а за перемогою, миром і волею!
Ми, простий народ, відстоїмо своє!
Не пробачимо ворогу!
Україна понад усе!
З повагою і любов’ю, ваші військові волонтери Анна Лаврик, Володимир Пунько, Сергій Стангріт
