Слово про Друга

Дивлюся на фото минулої ночі, яке відкрило мені цю звістку. Впізнаю з напівпогляду, але так хочу помилитися!

Не дихаю.

Ні.

Не помилилася.

Фасуляк. Рома.

Той самий Рома, мій друг з 9 класу.

На щиті Рома повернувся додому в рідну Соколівку.

Ти в закритій труні, друже. Але ми пам’ятаємо твоє обличчя. Твою зухвалу родимку над верхньою губою. Твій іскрометний погляд, коли з чимось не згоден. Рухи твоїх рук, коли вони перебирали струни гітари. Твоє почуття гумору і гостре слово.

Пам’ятаємо й тонку натуру, яку ти видавав віршами і речитативом, записаними в товстий зошит.

Ти не з усіма ділився своєю поезією. Але дав почитати вчительці, моїй мамі.

Так я спочатку познайомилася з твоїми віршами та малюнками, і

лише через кілька років – з тобою.

Ти був добрим другом в дитинстві і виріс сміливим чоловіком.

Тобі 31. Час амбіцій і розквіту сил, час для втілення мрій. Ти міг будувати дім, ростити своїх близнят, грати в групі, допомагати батькам, ремонтувати авто, піднімати свій або чийсь бізнес, тиснути руку друзям при зустрічі, гладити ось цього кота, що на фото.

Тільки не лежати в землі у свій 31!!!

Наш воїн і захисник. Таких у козацькі часи називали «Гарячими». Ти не втратив зв’язок крізь століття.

Дух Справедливості змусив одягнути броню.

Легких хмаринок, друже!

Ти назавжди у нашій пам’яті.

Антоніна БАСЕНКО