«Старість – не радість, але й не вирок»,

-переконана директор  комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Гайсинської міської ради Наталія Станіславівна Тарасюк і разом з колективом доводить це правило на практиці.

Старість – особливий етап у житті кожної людини, який чекає усіх, хто доживе до срібного віку. Ще нікому не вдалося оминути старість чи відкупитися від неї навіть за шалені гроші. Тому дуже важливо  наповнити цей відрізок життя спокоєм, радістю, позитивними емоціями. Згаданий Центр, за оцінками фахівців соціальної сфери, є саме тим ідеальним місцем для літніх людей, щоб провести «захід» життя більш-менш щасливо, комфортно та безпечно. Співробітники установи не тільки надають кваліфіковану допомогу та забезпечують професійний догляд, а й знають, як «розфарбувати» кожен день своїх підопічних найяскравішими фарбами. Завдяки цьому, крім надання соціальних послуг, Центр виконує ще одну важливу функцію – намагається бути взірцем для інших.

Зрозуміло, що першим під час розмови з Наталією Тарасюк було запитання – як їм, жінкам, вдалося вийти на цей рівень визнання?

– Насамперед тому, що усі, хто в нас працює, – надзвичайно працьовиті і сумлінні люди. По-друге, ми завжди мали підтримку від районної влади, принаймні впродовж останніх 5 років, коли я очолюю Центр, – ділиться вона прожитим і пережитим. – А завдячуючи тендерним закупівлям і системі «Прозоро» на кожній закупівлі мали економію коштів. Для прикладу, на зекономлені кошти під час ремонту даху придбали ще й автомобіль, економія на капітальному ремонті приміщень дала змогу придбати меблі. Таким чином за останні 5 років ми зробили капітальний ремонт усіх приміщень. Перекрили дахи, утеплили стіни, що дозволило згодом економити на теплоносіях. До слова, торік ми платили за спожитий газ лише 25 тисяч на місяць, а приміщень у нас досить багато.

Нині наш Центр є комунальною установою і знаходиться у віданні Гайсинської міської ради. Відтак обслуговуємо населення об’єднаної міської ТГ, а також Краснопільської і Кунянської громад. Діє 4 відділення, де працює понад 100 працівників – відділення соціальної допомоги вдома (з початку року надано послуги для 570 одиноких та одиноко проживаючих громадян),  відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги (обслуговуванням було охоплено 706 осіб, натуральну й грошову допомогу надано для 200 чоловік). Також є відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання, де нині мешкає 43 людини, з них – 9 осіб на платній основі (хто має дітей працездатного віку) та відділення соціальної роботи…

Зрозуміло, що за нинішніх реалій міський бюджет не безмежний, але коштами на всі захищені статті, за словами директора, заклад забезпечений. Вже цього року тут облаштували металевий паркан за власні кошти, оскільки Центр надає також платні соціальні послуги і має можливість заробляти. У його розпорядженні три нових сучасних службових автомобілі. В закладі чотириразове збалансоване харчування, цілодобовий догляд, є також ліцензія на надання медичних послуг, що теж свідчить про його високий статус.

-Наскільки відомо, якась частина пенсії підопічних перераховується на Центр?

-Так, 75 відсотків, але треба враховувати, який розмір пенсій мають наші люди, а особливо ті, хто все життя працював у колгоспах. Мабуть, максимум 3 тисячі, а то й менше. Натомість на утримання однієї людини витрачається майже 8 тисяч гривень на місяць. Тому різницю дофінансовує міська рада.

Згодом поцікавився в мережі Інтернет, якою є вартість у приватних будинках для престарілих та одиноких громадян. Ціни різні, але всі «кусючі»: від 10 тис. – до 20 тис. грн на місяць, залежно від умов проживання – одномісна кімната, двомісна чи більше. Хоча, слід визнати, побутові умови у гайсинському Центрі навіть кращі – ремонт приміщень, оформлення інтер’єрів, наявні меблі, спальні кімнати. Це порівняння – з побаченого наяву і з фотографій.

-Звичайно, планів у нас ще багато, але щоб їх реалізувати, Центру не вистачає додаткових площ, маємо перенаселені палати, – продовжує Наталія Станіславівна. – Коли я почала тут працювати, в стаціонарному відділенні проживало лише 18 людей. У той час багато хто залишався тільки на зиму. Сьогодні ситуація кардинально змінилася, оскільки люди виявляють бажання залишатися в центрі постійно, тож нині маємо вже 43 підопічних.

-А яким є механізм, щоб потрапити у стаціонар?

-Для цього передбачено відповідну процедуру. Насамперед здійснюється оцінка потреб людини, у яке з відділень вона може претендувати для соціального обслуговування. Визначається група її вікової активності, проводиться медичне обстеження й надається медичний висновок за показниками. Далі, маючи необхідні документи, звертаємось до управління праці за направленням. Це якщо коротко у кількох словах.

-На вашу думку як керівника, який щодня знаходиться поруч з підопічними, – чи добре їм тут?

-Скажу відверто, в багатьох випадках, навіть коли старша віком людина проживає разом з дітьми, вона не має того переліку соціальних послуг, збалансованого по всіх показниках харчування, а подекуди й комфорту та затишку, які є в нашому Центрі. Що вже казати про цілком самотніх літніх людей, для котрих інколи шматочок хліба з чаєм є сніданком, обідом і вечерею. Про якусь купіль, прання, приготування страв чи прибирання у домівці вже й не кажу. Натомість усе це в нас організовано на найвищому рівні. Крім того, щоранку відбувається обхід, міряється тиск, працівники цікавляться самопочуттям підопічних. Кажу підопічних, бо старенькі справді перебувають під нашою опікою усі 24 години на добу. Чи багато в селі людей старшого віку міряє тиск щодня, має повноцінний раціон харчування, меню, яке щоразу змінюється, дотримується санітарно-гігієнічних норм, бачить теплу воду бодай раз на місяць (у нас обов’язково двічі на тиждень) або спить у чистій постелі в теплі й затишку? У більшості випадків вони самотні, бо спілкуються хіба що із сусідами, і то вряди-годи. А тут є можливість постійно перебувати в оточенні таких же за віком людей, у яких спільні інтереси, теми для розмови, однаковий побут. Вони тут рівні серед рівних, ніхто їм не дорікає, що вони «утриманці» чи зайві. Ми даємо їм можливість доживати віку, скільки кому наміряно, в нормальних умовах і відчувати себе потрібними суспільству.

Крім того, працівники нашого Центру дбають, щоб життя літніх людей було активним, цікавим і змістовним. Цим ми намагаємось довести, що вік – не вирок, що в поважних роках також можна й потрібно залишатись в тонусі, отримувати задоволення від життя. Для цього у нас є літературні години з читанням художніх творів, духовні години, коли підопічні мають можливість поринути у світ віросповідання в присутності священника, так звана арттерапія для розвитку дрібної моторики рук під час ліплення з пластиліну та вирізання аплікацій ножицями, малювання, складання пазлів, перебирання різного насіння. Є час на рукоділля, майстер-класи, співи чи обговорювання значимих подій, перегляд кінофільмів, до кожного державного свята готуються відповідні програми, святковий стіл, ще до пандемії у нас часто бували школярі й аматорські хорові колективи. Наші  бабусі дуже люблять скандинавську ходьбу з паличками, а телевізори є і в кімнатах, і в холах. Так що нудьгувати їм не доводиться. Обов’язково вітаємо підопічних на день народження, усіх пригощаємо солодощами, коли в кого ювілей – торт.  Словом, розпорядок дня розписаний до хвилини, щоб старенькі були постійно у центрі уваги, в міру сил і можливостей перебували в русі, брали активну участь у різноманітних заходах.

-Якого віку найстарший житель Центру?

-Найстаршою є 96-річна бабуся. А довгожителькою у нас є Ганна Олексіївна Ракша, яке мешкає тут з першого дня заснування закладу – з 1995 року.

-Про харчування хворих у лікарнях вже ходять анекдоти. Чим воно відрізняється у вашому Центрі, адже забезпечити 43 особи повноцінним меню чотири рази на день, ще й змінювати його щоразу, мабуть, таки важкувато…

-Щодо харчування, то в закладах такого профілю є відповідні норми, чого й скільки має бути – калорій, вітамінів, білків, жирів чи вуглеводів. У штаті є працівник, який за цим слідкує і відповідає. Тобто, відповідність нормам у нас стовідсоткова, це підтвердила і перевірка Держпродспоживслужби. Але скажу більше, якби ми дотримувались цих норм, наші підопічні були би, напевно, дещо голодними. Тому шукаємо додаткові можливості, щоб виходило бодай трішки понад норму – олію, різноманітні овочі й фрукти, борошно, цукор, крупи. У нас своя випічка, тому борошна потрібно багато. На цей час, завдяки нашим соціальним працівникам у селах, самі заготували для стаціонарного відділення вже 8 тонн картоплі. Для овочів маємо хороше сховище. Загалом матеріально-технічна база у нас досить потужна. У додатковому забезпеченні продуктами хочу уклінно подякувати від щирого серця нашим волонтерам. І в наш скрутний час знаходяться небайдужі до чужих доль люди, які сприяють і продуктами, і вживаними речами, які ми надаємо сім’ям, що перебувають у важких життєвих умовах. Що характерно, люди, які допомагають нам, – вони ще й допомагають нашим захисникам на Сході країни.

Не менш приємні враження від перебування у гайсинському Центрі надання соціальних послуг справляє і благоустрій навколишньої території. Усе навколо зроблено до діла, гарно і з душею. Навіть цієї осінньої пори око милують зелені газони й квітники, клумби, доріжки, невеличкий яблуневий садок, бесідка, лавочки, рукотворна водойма, у якій раніше були навіть рибки. Є навіть своя автономна свердловина, що забезпечує заклад цілющою природною водою. І все це руками працівників без ландшафтних дизайнерів і професійних садівників. Кожен з них вклав у цю оазу свою частку праці й душі. «Вишенькою на торті» є зовнішній підйомник-ліфт, що дає можливість транспортувати на горішні поверхи житлового корпусу підопічних з обмеженими руховими можливостями. Його спорудили завдяки виграному гранту та співфінансуванню з корпорацією МХП, районного й обласного бюджетів.

-Це настільки полегшило нам роботу, що годі й передати, – каже співрозмовниця. – По-перше, є можливість без проблем доставити людину в колясці на землю, аби вона могла побути на свіжому повітрі, а по-друге – підняти їжу на другий поверх, адже харчоблок у нас в окремому приміщенні. Раніше усе це робилося по сходах. Важкувато доводилось нашим працівницям.

Трохи далі в іншому корпусі знаходяться гаражі для трьох автомобілів, соціальна майстерня та пральня. Окремої уваги заслуговує, власне, пральня, де знаходяться сучасні потужні пральні машини й сушарка. Сьогодні тут можна працювати навіть у кімнатних тапках, а раніше без гумових чобіт було не обійтись. Скрізь, де не зазирни – всюди бездоганний порядок, охайність і чистота.

Наталія Тарасюк каже, що їй інколи не віриться, що усе це вони зуміли зробити разом із колективом всього за яких 5 років. Враз чомусь подумалося, що на посади керівників таких соціальних центрів треба призначати тільки жінок. Чоловік хоч і сильніший, проте без упину буде тупцювати навколо проблеми, роздивлятися, чухати потилицю і безкінечно скаржитися на важке життя. А жінка на те й жінка: що задумала – взяла й зробила.

Юрій ЧОРНИЙ

м. Гайсин