Таке цікаве поєднання

Бандуристка й поетеса з Вінниці бавить синочка і пасе козенят у мальовничому селищі на Хмельниччині

Поки що Юлія не знає, чи її сільське життя обмежиться лише періодом декретної відпустки, чи їхня молода родина й надалі житиме серед цієї мальовничої природи. Принаймні клопоти по господарству, за словами моєї співрозмовниці, хоча й трішки важкуваті (бо ж немовля на руках), але дарують різноманітність і позитивні емоції.

Юлія Муржак (дівоче прізвище Григорук) – вінничанка, жила в центрі міста, у шкільні роки відвідувала школу-студію при училищі культури ім. Миколи Леонтовича, гурток журналістики, літературну студію. Вступила до училища мистецтв у Чернівцях, але згодом, через мамину хворобу, перевелась до «рідного» Вінницького училища культури і мистецтв. Її мама Галина за фахом була геологом, дуже підтримувала свою талановиту доню, але, на жаль, передчасно пішла з життя…

Потім Юля здобула диплом магістра у Київському національному університеті культури (спеціальність – народні інструменти, бандура). У творчому активі нашої молодої землячки – виступи на столичних та багатьох інших сценах, численні творчі відзнаки. Загалом вона особистість різностороння – і бандуристка, і викладачка музики в дитсадку, і майстриня з виготовлення кумедних та милих м’яких іграшок. А тепер ще й власниця маленької «козоферми».

– Важко сказати, чи я міська людина, чи сільська, – посміхається Юлія. – Більшість часу провела в місті. Хоча Київ мені якось не дуже прийшовся до смаку. Так, для творчого життя там класно – багато можливостей для розвитку, багато заходів, є перспективи… Але я за натурою флегматик, люблю тишу, спокій. У дитинстві часто бувала в селі Пеньківка тодішнього Літинського району. До речі, там у бабусі були кози, а тепер захотілося кіз і собі. У чоловікової бабусі теж були кози. Хоча він спочатку трохи відмовляв мене їх заводити, але тепер підтримує.

Василь, чоловік Юлії, із селища Сахкамінь, що поблизу Кам’янця-Подільського. Він електромонтажник, працював на залізниці, тепер у підрядній бригаді. Теж творча особистість – грає на гітарі, пише поезію та пісні. Також, як каже Юля, він досить вправний фотограф. А дружина його брата Вероніка професійно займається фотомистецтвом, тому родина Муржаків має багато гарних світлин – і з бандурою та гітарою, і з малятами, і з козенятами, і зроблених під час екскурсій до старовинної Хотинської фортеці…

Та й селище Сахкамінь, у якому мешкає тепер Юлія з родиною, теж досить мальовниче: пагорби, що входять до пасма Подільських Товтр, кар’єр із видобутку вапнякового «цукрового каменю», поля, ліс. Є де прогулятися, є де випасати цю «малу рогату худобу».

– Нещодавно у нас їх було аж п’ятеро – дорослих і малих разом. Але одну кізочку з двома маленькими козликами довелося збути, бо важко з такою оравою справитися, коли ще й дитина маленька. Так, тут є де їх пасти – можна прив’язати, можна взяти маленького Миросика в слінги і гуляти з ними, –  розповідає Юлія Муржак.

Запитую, чи мають іще якихось тварин і чи навчились уже робити свій фірмовий козячий сир. Каже, що з іншої живності лише кіт і кицька, які одразу «активізуються», коли бачать молоко або курячі яйця (курей тримає свекруха). Що стосується сиру, то наразі роблять лише м’який, так званий “творог”, для домашнього вжитку.

– А твердий сир, можливо, спробуємо робити наступного року, коли й інша кізочка буде мати молочко, – каже Юлія. І з цих її слів роблю висновок, що скорочення «козоферми» – лише тимчасовий крок. Хай-но підросте помічник Мирослав!

Можливо, так і житиме надалі ця позитивна творча родина в селищі. Розвиватимуть зелений туризм, робитимуть сир, запрошуватимуть міських жителів на прогулянки і фотосесії з козами та козенятами. А відома бандуристка повертатиметься з кожних гастролей на власне «ранчо»… Життя покаже. Лиш би швидше Перемога та мирне життя в Україні.

Юрій СЕГЕДА