«Та, що дивиться у майбутнє…»
Творчий портрет письменниці Валентини Гальянової
Валентина Гальянова – відома українська письменниця та журналістка, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, чий талант однаково успішно реалізується як у поезії, так і в прозі, впевнено завойовуючи вітчизняний книжковий простір. Її творчість, незважаючи на молодий вік авторки, високо оцінена сучасниками.
Для мене особисто творчий шлях Валентини Гальянової – це наполеглива щоденна праця із саморозвитку, вдосконалення численних своїх обдарувань. Крихітне дев’ятилітнє дівчатко майже щодня після уроків зі своєї сільської Луко-Мелешківської школи поспішало до Вінниці на заняття кількох вінницьких мистецьких студій та гуртків, в тому числі літературної студії «Мережка». Дівчинка залюбки писала ліричні вірші, музику на свої слова, чудово співала власні авторські пісні, успішно навчалася у вінницькій Малій академії наук, була справжньою окрасою всіх дитячих заходів. І так – з дня у день, роками! Звісно, таку інтелектуальну і творчу напругу школярка могла витримувати тільки за самовідданої підтримки своєї матусі – Лілії Миколаївни, жінки високоінтелігентної, сильної духом, безмежно відданої таланту своєї доньки.
Нині Валентина Гальянова – лауреат літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2010), Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара (2012) та двічі дипломант Міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» у номінаціях «Пісенна лірика» (2012) та «Романи» (2013). У 2019 році стає переможцем Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея.
Перша збірка віршів «Фортеця мрій» (2001), що привернула увагу критиків і зробила авторку відомою, була видана поетесою у віці 15 років. Далі одна за одною виходять книги «П’ятий вимір» (2003), «Операція дактилем» (2009), «Лівою рукою» (2014), «Побічний ефект» (2019), підтверджуючи непересічний талант авторки. І паралельно вона друкує ряд прозових творів: романи «Ходіння Туди і Назад» (2013), «Ходжа» (2017) та збірку оповідань «Химеросховище» (2019). Аби читачі краще змогли орієнтуватися у жанровій різноманітності її творчості, письменниця у поезії залишається Валентиною Гальяновою, а у прозі бере собі ім’я Тіна Гальянова.
У чому секрет такої шаленої популярності Тіни Гальянової серед молоді? Як на мене, – це її пристрасть до жанру фентезі, одного з піджанрів фантастики. Дія у таких творах відбувається не просто у вигаданому світі, а у світі, де різноманітні чудеса, магія та інші надприродні явища сприймаються як реальність і є звичною справою. Фентезі – це не наукова фантастика і не література жахів, хоча, як стверджують літературознавці, усі ці три жанри мають багато спільного. Зазвичай фентезі відрізняється від інших відсутністю наукових та псевдонаукових вигадок і фантазій, а також відмовою від макабричних тем і мотивів, де наголошується на деталях та символах смерті, похмурій чи жахливій атмосфері.
– У світі фантастичного почуваюся найкомфортніше. Написання фантастичного, містичного, химерного дає можливість відчути, що ти справді ТВОРИШ, а не просто відображаєш життя. Ти вигадуєш неіснуючих істот, описуєш явища, не підвладні законам фізики, навіть більше – ти створюєш цілі світи – власні, альтернативні. Усе це дає мені необмежений простір для роботи уяви. До всього, навіть у нашому повсякденному, реальному житті трапляється чимало речей, які подекуди неможливо пояснити. Ось тоді також у нагоді стає фантастика. Саме вона допомагає письменнику давати відповіді на будь-які питання сьогодення. Нехай навіть часом вони зовсім нелогічні, а іноді взагалі просто шокуючі, несподівані, проте це завжди інтригує, отже буде цікавим не лише для автора, а й для його читача… – каже письменниця.
Аналізуючи творчість Валентини Гальянової, письменники і науковці вбачають її потяг до фентезійного світовідчуття ще з ранньої творчості. Так, наприклад, Ірина Зелененька спостерегла, що «андеграунд почуттів, химерність і межові переживання… об’єднують всі поетичні збірки Валентини Гальянової» і є ознакою герметичності літератури ХХІ століття, а Віктор Крупка зазначає, що уже в найперших поезіях простежується символіка химерного часопростору, а «її лірична героїня нагадує Алісу з Країни Чудес, яка «створила світ із ілюзій» і живе у світі знаків і нерозгаданих символів… і все життя рік за роком, хвилина за хвилиною перебуває у пошуці екзотично-фантастичної сили світовираження…»
– Як на мене, поезія – це, в першу чергу, натхнення. Тож і писати її можна і в дуже юному віці, що я й робила. Поезія – це коли до тебе приходить якесь осяяння, яке не відпускає…. А от проза – це поєднання фантазії і досвіду, який приходить із часом. І ця праця потребує великих зусиль, значного ресурсу знань, умінь, навичок. Особливо це стосується великих прозових творів, романів. Тут сподіватися на саме лиш натхнення не варто. Тому писати свої оповідання й романи та демонструвати їх людям почала вже тоді, коли пройшов довгий час мого становлення як автора. Власне, я навіть свідомо розділила свою творчу сутність на дві – Гальянова-поетка і Гальянова-прозаїк, чому й відповідають два моїх імені, тож і підписую свої збірки віршів як Валентина, а романи й добірки оповідань – Тіна, – посміхається авторка. – Майже всі мої прозові твори, як коротенькі оповідання, так і романи, написані в містично-фантастичній манері. Я вважаю це моєю особливістю як авторки та обрала цей стиль не свідомо, а інтуїтивно, бо саме в світі фантастичного почуваюся найкомфортніше…»
Перший роман молодої авторки «Ходіння Туди і Назад» зразу ж привернув увагу найвибагливіших читачів і критиків. Не сказати б, що в сучасному літературному просторі відчувається нестача фентезійних творів. Але фентезі Тіни Гальянової було особливим, як, до речі, і всі наступні її твори, що вирізняються глибоким психологізмом зображених подій і героїв. Це роман про Нічгород, країну, де зібрані субстанції – натхненники всіх митців, яких тут, на землі, люди називають Музами, бо ж хто пояснить, чому так часто пишеться ніби само собою, ніби під впливом якоїсь потужної позаземної божественної сили, інколи навіть немилосердної до митця, котрий змушений докладати надзусиль для виконання завданої йому програми? Чому одні автори – геніальні, інші ж – графомани-невдахи, що заслуговують лише на співчуття?
У своїх фентезійних творах Тіна Гальянова виявляє неабиякі знання як людської психіки, так і реалістичних подробиць сучасного життя і сучасних наукових тенденцій. За інших обставин, можливо, вона стала б неабияким вченим, адже у свій час, ще навчаючись у вінницькій Малій академії наук, зайняла перше місце в конкурсі-захисті науково-дослідних робіт. Закінчила середню загальноосвітню школу з золотою медаллю, Інститут філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – з відзнакою, отримавши повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література» та здобувши кваліфікацію викладача української мови і літератури, вчителя зарубіжної літератури та українознавства. Не раз брала участь у міжнародних студентських науково-практичних конференціях, друкувалася у поважних фахових виданнях. А працюючи на Вінницькому обласному радіо, стала автором низки науково-просвітницьких та літературно-мистецьких радіопрограм, що відзначалися глибоким знанням висвітлених тем і широкою ерудицією авторки. Ось чому в її творах відчувається вплив добротної світової реалістичної класики та енциклопедичності знань.
– Якщо відкрити мою трудову книжку, то вже лише на її основі можна написати цілий повноцінний роман. З якими тільки галузями мені не доводилося зіштовхуватися – від педагогіки до економіки, від культури до архітектури! – розкриває секрети своєї поетики Валентина. – І всі освоєні професії допомагають мені в головному покликанні мого життя – письменництві. Адже отриманий досвід дозволяє правдиво розповідати історії на сторінках книжок. І хоч я пишу здебільшого фантастично-містичні твори, проте реалістичність зображуваного ніхто не скасовував. Тож коли описую життя, скажімо, лікарів чи держслужбовців, мені у величезній пригоді стають ті знання, які здобула особисто, а не дізналася з Інтернету чи нехай навіть з уст спеціалістів. Те, що відчув і пережив сам, значно легше передати правдиво….
Тому значною мірою можемо відзначити й пізнавальність творів письменниці. Зокрема, тих, що увійшли до збірки оповідань «Химеросховище». І хоча в жанрі так званої «химерної прози» залишили свій неповторний слід визнані українські класики Василь Земляк, Валерій Шевчук, Роман Іваничук, Павло Загребельний, Володимир Яворівський та багато інших, Валентина Гальянова зуміла внести і свої творчі відкриття. За словами літературознавця Віталія Квітки, «Тіна Гальянова по-новому описує нам химеру: це вже не скульптурка та не скульптурне враження, це частинка нашої душі, поведінки, здібностей, характеру, нахилів, а також властиво реалістичних ситуацій, в які мало не щодня потрапляє людина… Педагогічна, мітологічна, феміністична, телепатична, транспортна, індивідуалістична та каліграфічна химери – усе це спроби автора подивитися на світ і його звичні поняття з абсолютно оригінального боку». Особливо ж вражають твори на воєнну тематику, коли авторці вдається переводити, здавалося б, звичайні буденні реалії війни у символічно-вічні психологічні площини. Недаремно ж за оповіданням «Наречена» знято однойменний популярний короткометражний фільм.
Нині Валентина Гальянова продовжує творити нові світи, моделюючи складні психологічні ситуації, у які щоденно потрапляє і які мусить розв’язувати сучасна людина. Покликання письменниці – розширювати можливості людської свідомості. Незабаром зустрінемося з її черговою книгою, яка ще не має назви, але, безперечно, збагатить вітчизняну літературу.
Тетяна ЯКОВЕНКО,
заслужений працівник культури України
Фото з архіву Валентини Гальянової:
