«Треба поважати ветеранів»

У Піщанці та навколишніх селах Анатолія Івановича Колісника добре знають і старі, і малі. Воно й не дивно, адже чоловік вже понад 15 років очолює місцеву організацію ветеранів. Тут народився, виріс, а після здобуття вищої педагогічної освіти все життя пропрацював вчителем у місцевій школі-інтернаті, де викладав дітям математику та біологію. Коли ж його обрали головою ветеранської організації, то з головою поринув у нові обов’язки: бо ж не про себе дбає, а про стареньких земляків…

Такий характер вже у нього: ніхто й ніколи йому не відмовляє, коли звертається по допомогу до підприємців чи фермерів.

– Зараз у селищній ветеранській організації, –

каже мій співрозмовник, – нараховується 281 учасник бойових дій, 285 учасників війни, 26 – осіб з інвалідністю, 248 – учасників АТО, 88 ветеранів Збройних сил, 47 чорнобильців. А крім цього, 1392 ветерани праці та 93 солдатських вдови. Маємо також кілька «афганців. А всього ветеранів – 3895 осіб. З моєї ініціативи було створено  Раду ветеранів, в яку увійшли освітяни, медики, працівники сільського господарства, правоохоронці. Зібравшись разом, ми склали списки ветеранів праці. По суті, під опікою нашої організації нині всі ветерани, які здебільшого мусять відмовляти собі в найнеобхіднішому, економлять буквально на всьому. А ще літні люди не мають здоров’я і дуже потребують протезування зубів. Але завдяки депутату селищної ради Юрію Грушку, голові Тульчинської райдержадміністрації Олександру Гаврилюку гроші нам все ж таки виділили, і старенькі нині мають змогу здійснювати протезування зубів. Або наведу іще один приклад. Раніше сільради брали під опіку стареньких одиноких людей, складали списки і за їхні ж таки кошти привозили додому дрова на зиму. Тепер цього немає. І старенькі люди в селах збирають різний сухостій попід тини. А як прийде зима, замети, холоди, то що їм бідним робити?

– Мені приємно зазначити, – продовжує мій співрозмовник, – що у нашої ветеранської організації склались добрі, людські стосунки з депутатами селищної  ради, підприємцями, фермерами та особливо з головою селищної ради Олександром Івановичем Крижанівським. Прекрасна людина! Коли його обрали, то спочатку ми з острахом думали: як-то він буде до нас, старих, ставитись? Але наше побоювання виявилось марним. Голова селищної ради не відмовляє у фінансовій підтримці тим стареньким, котрі потребують допомоги на лікування. Або взяти із вітаннями наших ветеранів чи виділенням їм матеріальної допомоги. Ми запровадили гарну традицію: разом із головою селищної ради Олександром Івановичем Крижанівським, депутатами селищної ради вшановувати всіх ветеранів, котрим виповнилось 90 – 95 років. Приходимо всі, вітаємо, вручаємо подарунки, квіти. Ось, наприклад, днями ми привітали з села Городище 90-річних Марію Грубу, Петра Шкарпіцького, Ольгу Залевадну. Трохи раніше привітали близько двох десятків таких стареньких з Піщанки, Трудового, Миролюбівки, Дмитрашківки. Тобто, у нас із владою склались дружні стосунки, і, сподіваюсь, вони залишаться такими ж і надалі.

– У вас вже аж надто поважний вік: як-не-як 83 рік… Чи не важко вам займатись цими щоденними обов’язками?

– Якщо ми кинемо людей напризволяще, які сподіваються ще на владу і нашу Раду ветеранів, то буде біда. Тому й стараюся жити й працювати для таких ветеранів-ровесників. А на здоров’я поки що не скаржусь. Щоденно пішки проходжу до 10 км. Я не сиджу, як більшість, склавши руки і нарікаючи на старість. А весь час серед людей і у постійному процесі духовного й фізичного самовдосконалення, чого завжди бажаю і всім ветеранам. Дружина моя, заслужена вчителька України, відійшла у вічність рік тому після важкої хвороби. Діти живуть у Піщанці своїми родинами. А я самотужки господарюю по обійстю та біля невеличкого городу.

Спілкувався Володимир БРЕНДУЛЯК

Піщанська громада,Тульчинський район