«Труять» життя?!

Григорій Петрович Лаврук проживає в селі Красному, що поблизу Тиврова, а нині належить до Вінницького району.

– Якщо можете, то допоможіть діду, – починає свою розповідь Григорій Петрович. – Я живу фактично в ямі, поруч маю садок, який межує з полем. Вверху один місцевий тракторист орендує землю: засіває, обробляє і кропить отрутою. І це при тому, що до моїх земельних володінь рукою подати. А за нормами він не має права так близько до чужих угідь застосовувати агресивну хімічну обробку. (Примітка автора: згідно із законодавством за умов наземної обробки відстань від села до території, яку обробляють, має становити не менше 300 м при штанговому окроплюванні, і не менше 500 м – якщо обробка поля здійснюється вентиляторним методом). Воюю я з трактористом Олександром Гроапа вже не перший рік, але раніше я був молодший і спритніший, а тепер здоров’я вже підводить, не можу всього цього витримати…

Пенсію чоловік не отримує, каже, що відмовився від неї, а живе з того, що сам заробить. Тримає худобу та вулики, а мешкає на майже вимерлій вулиці, поруч із ним одинадцять хат, які всі нині стоять пусткою.  Григорій Петрович вже сім років як вдівець. Йому пішов  восьмий десяток, але навіть переживши декілька складних операцій, дідусь сам доглядає господарство, обробляє землю та тримає пасіку.

– У той день я саме порався  на городі, як чую під’їхав трактор, – веде далі Григорій Лаврук. – Думаю собі, що то, певно, орендар земель приїхав кропити свій ячмінь. Я піднявся на горбок і дійсно бачу: стоять два чолов’яги біля ягідного дерева і прилаштовуються бензопилою його зрізати. Тож вирішив вкотре нагадати приїжджим, що кропити так, як вони це роблять,  забороняється, і дерево не їхня власність, тож розпоряджатися чужим майном їм зась. Сказав, що поб’ю бочку сапкою і випущу всю отруту, а він мені: «А тобі голову ніхто не розбивав? То я можу це виправити». Погрожували, що потравлять моїх кіз, якщо не вступлюся. Але я не з лякливих, життя прожив і нікому не боявся правду в очі казати.

Після інциденту дід Григорій поїхав до сусідки, власниці дерева, та старости, Галини Юріївни, шукати підтримки. З влади в селі, після реформи децентралізації, залишилися лише староста та секретар. Сусідка, побачивши обрізану черешню, засмутилася, але обмежилася висловом «Бог їм суддя», а от староста намагалася полюбовно примирити дві давно ворогуючі сторони. Галина Юріївна, в свою чергу, попросила чоловіків прибрати після себе гілляки і не кропити біля вуликів діда Григорія.

На наступний день Григорій Петрович пішов глянути, чи дослухався тракторист до прохань сільської старости. Але виявилося, що пану Олександру «закони не писані»: гілля залишилося неприбраним, а де саме той кропив, ніхто й не бачив. Дідусь каже, що тракторист має свій курс і від нього відступати не думає.

Літній чоловік не знає, де має шукати захисту. Каже, що староста має у цій справі свій інтерес, тракторист нічого і нікого не боїться, а правоохоронним органам чоловік не скаржився, бо не вірить, що ті відстоюватимуть його інтереси безкоштовно.

За роз’ясненнями у цій справі ми вирішили звернутися до безпосереднього спостерігача конфлікту – сільської старости Галини Губарівської, яка зазначила, що погроз, адресованих Григорію Петровичу, вона не чула. А щодо суперечки, яка відбулася того пам’ятного дня, то жінка розповіла, що ягідне дерево вже було старе і сильно розрослося, тож своїм гіллям заважало проїзду сільськогосподарської техніки. Тракторист із помічником його повністю не спилювали, а лише обрізали декілька гілок. За словами пані Галини, власниця дерева претензій не висувала, а що до того має пан Лаврук, вона не розуміє. Жінка також переконує, що у Григорія Петровича застаріла інформація з приводу її землеволодінь. Каже, що немає ділянки на тій території, віддала її давним-давно.

– Там немає території обробки межа в межу, – пояснює Галина Юріївна. –  Відстань до 50 м, і я дійсно просила тракториста відступити ще більше, щоб пан Лаврук не нервувався. Більше того, він живе на вулиці, а його город йде під гору (дуже крутий схил). Поля ж, про які йде мова, знаходяться наверху пагорба. Дивно, що це питання знову актуальне, мені здалося, що того дня сторони розійшлися мирно. Чоловіки пообіцяли не зрізати більше дерево і вивезти залишки гілля та відступити більше під час обробки полів.

Щодо кроплення земель, то староста розповіла, що тракторист, в особистій розмові з нею, зізнався, що не використовує хімотруту, а кропив землі інсектицидами, якими він підживлює те, що посіяв. Пані Галина каже, що не розуміється на препаратах обробки, які нині використовуються в сільському господарстві, але запам’ятала саме так (те й озвучила журналісту редакції). У той час довідник засобів захисту рослин дає нам таке визначення терміну «інсектициди» – хімічні препарати для захисту рослин від шкідливих комах, які діляться на чотири групи: сильнодіючі, високо-, середньо- та малотоксичні.

Ми не могли оминути увагою версію самого Олександра Гроапи. Ось що нам розповів чоловік.

– Непорозуміння з Григорієм Петровичем у мене тривають третій рік, – каже пан Олександр. – Він мені одразу сказав: «Сій такі культури, щоб моя бджола далеко не літала». Засіяв я торік соняшник, бджола носила до діда мед, то він був задоволений. Цього року я засіяв ячмінь, а соняшник так і залишився де-не-де. Він мені заважає, то я й використовую певні засоби, щоб його позбутися. Той, хто розуміється на сільському господарстві, знає, що вносити інсектицид на ячмінь, який піднявся лише на 3 см, немає жодного сенсу. Ним обробляють лише тоді, коли вже зав’язався колосок. Для того, щоб обробляти інсектицидами, за нормами, я маю завчасно попередити людей про те, що кропитиму. Я так і роблю, із зазначенням конкретної дати і часу. Того дня я не кропив хімзасобами, а вносив у ґрунт карбамід (сечовина, висококонцентроване азотне добриво). Він дається в мінімальних дозах. Щодо обрізаного дерева, то питань у його власниці до мене не було. Ми мирно розійшлися, тим паче, що дерево дуже старе і потребувало косметичної обрізки.

Тракторист вважає, що претензії у Григорія Лаврука до нього виникли через те, що кози останнього не мають де пастися. Коли він ще не орендував тут землі, кози пана Григорія мали вільний вигул, а тепер місця їм замало, і вони топчуть його урожай. Саме за це Олександр Гроапа і погрожував потруїти тварин, якщо дідусь їх не стримуватиме.

– Він жодного разу не показав мені, що від моєї роботи подохли його бджоли. Все лише балачки, а де докази. Нехай подає на мене до суду, і там нас розсудять по справедливості, – каже орендар земель. – Дійсно, відстань від мого поля до сусідніх угідь складає лише 50-70 м, але це важливо лише коли я проводжу обробку інсектицидами, а якщо вношу добрива, то це немає жодного значення.

Чи дійдуть сторони конфлікту до спільного знаменника, сказати важко, у кожного своя правда, але покладатимемося на здоровий глузд та толерантність кожного з його учасників.

Вікторія МЕЛЬНИК

Світлини надані Григорієм Лавруком