У Вінниці вперше пересадили донорське серце
Успішно завершилась перша в історії Вінниччини трансплантація серця, здійснена на базі Вінницької обласної лікарні ім. М. Пирогова. Цю операцію, що тривала близько 6 годин, провели столичні та вінницькі хірурги, серед яких співробітники кафедри ендоскопічної та серцево-судинної хірургії Вінницького національного медичного університету та фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова.
«З вінницьких фахівців в організації роботи з трансплантації серця працювали заступники директора «Пироговки» Хребтій Ярослав Віталійович, Мостович Ярослав Вікторович, кардіохірург Сергійчук Олег Леонідович, Буряк Роман Вікторович – кардіохірург з кафедри серцево-судинної хірургії Вінницького національного медичного університету ім. Пирогова. Також було задіяно багато лікарів – анестезіологів, судинних хірургів, лаборантів, медичних і операційних медсестер, молодших медичних сестер», – повідомили на сайті обласної військової адміністрації.
– Трансплантація серця – це складна високотехнологічна операція, для якої потрібно спеціальне операційне обладнання, досвідчені фахівці-трансплантологи та можливість вкластися в короткий часовий проміжок. Оптимально – до трьох годин від моменту вилучення серця до моменту, коли серце запускається. І ми в ці три години вклалися, – розповів кардіохірург із Вінницького медуніверситету Роман Буряк, якого ми детальніше розпитали про цю неординарну подію.
Роман Вікторович – вінничанин, випускник місцевого медичного вишу (тоді Вінницького медінституту). Інтернатуру проходив у дитячій обласній лікарні, потім протягом десяти років був співробітником Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова, рік очолював там відділення трансплантації серця. А з початком повномасштабного російського вторгнення повернувся до рідної Вінниці, працює в медуніверситеті на кафедрі ендоскопічної та серцево-судинної хірургії, яку очолює професор Вікторія Петрушенко.
– До трансплантацій серця ми в Інституті Амосова готувались давно. Активно їздили на стажування в Німеччину, у відповідні європейські клініки, також до Білорусі, яка на той час була прогресивною з трансплантацій. У нас сформувалась команда, з якою ми тренувалися – і на тваринах, і на трупах, адже без цього неможливо, – каже Роман Буряк. – В Інституті Амосова ми зробили 7 пересадок серця, в усіх них я виконував етап експлантації, тобто забору серця від донора. Виїжджав забирати серце і потім брав участь в його імплантації. Хоча сам імплантацію не виконував, тому що, за прийнятими у світі правилами, той, хто серце брав, потім вшивати не повинен. Хоча таке іноді практикується у нас в Україні та в інших країнах, де напрям трансплантації серця перебуває на етапі розвитку.
– Отже, вінницькі хірурги оперували спільно з київськими?
– У таких операціях зазвичай задіяні кілька бригад хірургів, щоб швидше їх виконувати. Для Вінниччини це перша операція. Власне, першу планували робити ще на початку минулого року, але там був дуже складний і ризикований випадок, тому від операції тоді вирішили відмовитись… А на цій операції, оскільки трансплантологічна команда у Вінниці лише формується, я включився й активно ділився досвідом. Окрім хірургів, потрібні ще анестезіологи, перфузіологи (які займаються штучним кровообігом), реаніматологи, що мають досвід ведення таких пацієнтів. Їхня участь – це безпечніше і гарантовано якісний результат. Тому й запросили людей, з якими ми робили попередні трансплантації. Також директор Інституту Амосова академік Василь Лазоришинець активно допомагав у проведенні цієї операції, за що ми йому дуже вдячні.
– Ця операція відбулась у Вінниці ще й завдяки тому, що донор був із Вінниччини?
– Так, донором став 53-річний пацієнт, у якого стався геморагічний інсульт, тобто крововилив у мозок. Він близько тижня перебував у одній із районних лікарень, стан його поступово погіршувався. І коли вже достовірно було підтверджено, що його мозок помер повністю, тоді почався процес підготовки до вилучення донорських органів. Обов’язково треба висловити щирі співчуття родині донора і вдячність за ухвалене рішення, завдяки якому врятовано три життя. Адже, крім серця, для порятунку інших пацієнтів було взято нирку і печінку.
Що стосується пацієнта (реципієнта), то він підбирається за сумісністю групи крові і за важкістю стану. Цей пацієнт був найважчий, тоді як інші ще могли чекати. Він киянин, хворіє з 2016 року. Після пересадки серця він проходив реабілітацію в Інституті Амосова і вже на 11-й день був виписаний додому. Це чудовий результат. Раніше після трансплантації серця виписували як мінімум через три тижні. Пацієнтові підібрано препарати, які пригнічують відторгнення, зроблена біопсія, щоб з’ясувати, чи немає ознак відторгнення. Станом на зараз усе в нормальних показниках.
– Відкрийте трішки завісу, адже цікаво, як відбувається така операція. Що означає «запустили серце»? Чи буває момент, коли одночасно працюють обидва серця – «старе» і донорське?
– Кардіохірургічні операції робляться з використанням апарата штучного кровообігу, який підключається до магістральних судин, аорти, основних венозних судин, які повертають кров до серця. І на момент операції серце зупиняється, також легені, а апарат штучного кровообігу виконує функцію насоса, забезпечує газообмін (забирає вуглекислий газ із крові й насичує її киснем). Видаляється серце реципієнта, і в цей час працює апарат штучного кровообігу. Потім підшивається донорське серце, і воно зразу теж не працює. Адже воно було в нетипових для нього умовах мінімум три години, не скорочувалось. Було законсервоване спеціальним розчином, тому потрібен деякий час, як мінімум дві години, коли основне забезпечення організму йде за рахунок апарату штучного кровообігу, а серце в такому наче розвантаженому режимі починає поступово працювати і включатися в роботу. Коли воно вже активно працює, апарат відключається, і серце далі працює самостійно.
– І традиційне питання про подальші плани. Чи готова вінницька трансплант-команда працювати самостійно?
– На перших порах операції ще будуть проводитися спільно з фахівцями з Інституту Амосова, але, звичайно, є плани вийти на самостійні трансплантації. Для цього потрібен час і підготовка спеціалістів, щоб усі вони були наявні на Вінниччині. Кафедра ендоскопічної та серцево-судинної хірургії ВНМУ навчає студентів з кардіохірургії, і серед них, можливо, будуть випускники, які допомагатимуть розвивати цей напрямок. Віримо, що це тільки початок і буде ще не одна трансплантація. Такі операції – як лакмусовий папірець, який говорить про те, що тут є сильна команда, яка може рятувати важких пацієнтів. Завдяки трансплантації розвиваються інші напрямки – імунологія, лабораторні дослідження тощо. Поступово, з придбанням сучасного обладнання, з проведенням просвітницької роботи, щоб люди були поінформовані про трансплантації, про посмертне донорство органів…
Ця перша трансплантація серця на Вінниччині – великий поштовх для розвитку хірургічної допомоги в області. Відбулась вона саме у Вінниці не спонтанно, не випадково, для цього було зроблено велику роботу і керівництвом обласної лікарні ім. М. Пирогова, і обласною військовою адміністрацією, і Вінницьким національним медичним університетом, нашою кафедрою та в. о. ректора Вікторією Вікторівною Петрушенко, яка теж багато зробила для трансплантації, – зазначив кардіохірург Роман Буряк.
«Неймовірно вдячний за порятунок. Я мав задишку, все думав, що пройде. Потім мені діагностували дилатаційну кардіоміопатію, протезували аортальний клапан, а рік тому встановили дефібрилятор. Себе почував дуже погано. Було важко ходити. Потрібна була тільки трансплантація. Наразі почуваюся чудово». Це цитата з фейсбук-сторінки Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова – слова 47-річного киянина Сергія, у грудях якого тепер б’ється донорське серце, імплантоване у Вінниці.
Спілкувався Юрій СЕГЕДА
