У Ситківцях створили театр
Благодійні вистави допомагають зібрати кошти на підтримку ЗСУ і благоустрій будинку культури, також трохи відволікають глядачів та акторів від непростого сьогодення.
– Від початку війни ми займалися благодійністю (і продовжуємо займатися), робили благодійні концерти, майстер-класи… Але мені дуже хотілося поставити виставу на сімейну тематику, – розповідає Валентина Рибак, художній керівник Ситковецького будинку культури, що в Райгородській громаді. – Знайшла я таку виставу – це п’єса під назвою «Вареники, або Вісімнадцята гризота» авторки з Тернопільщини Раїси Обшарської, надрукована в журналі «Дніпро» ще за 2009 рік. Вистава невелика, для першого разу чудово нам підійшла. І з весни ми почали працювати над її постановкою. Знайшла однодумців. Усі ми не професійні актори, а любителі, аматори. Ще ми не досягли такого успіху, щоб про нас в газеті розказувати… Прем’єра вистави відбулася 9 листопада, до Дня працівників культури і Дня української писемності та мови. Дуже переживали, бо ж перший раз!
За словами Валентини Олексіївни, вистава благодійна, тобто вхід вільний, але є скринька для пожертв, і глядачі можуть зробити доброчинний внесок. Частину коштів спрямовують на допомогу Збройним Силам України, іншу частину – на благоустрій будинку культури.
– Ми вже три рази показували виставу – двічі в Ситківцях і один раз в Райгороді, – продовжує пані Валентина. – Коштів збираємо небагато, до трьох тисяч гривень. Закуповуємо, наприклад, шкарпетки для захисників, також частину шкарпеток самі плетемо і відправляємо хлопцям…
Про що ж ця перша вистава Ситковецького аматорського театру? У ній сцени з життя сучасної сім’ї, дія відбувається в неділю. Головна героїня – вчителька пані Галина, родом з Поділля, а в Західній Україні у невістках. Вона місцева поетеса, романтична душа. А її чоловік пан Богдан – людина більш приземлена, підприємець, продає автозапчастини. У подружжя не лише різні професії, а й різні погляди.
Вона хоче романтики, кохання, а чоловік практичний, дбає про прибуток, не відходить від своїх «залізяк». Не розуміє він Галину з її віршами і вічними педрадами… Дружина каже, що синові треба одружуватися з коханою дівчиною, а чоловік: «Яке кохання? Де багатство – там любов!»… Отже, класична суперечність між «красивим» і «корисним», непорозуміння між «фізиками» і «ліриками» в одній родині.
Серед дійових осіб також бабуся – старенька, але жвава, яка дівувала ще за часів Сталіна. Цікаво розказує про минуле, дає поради… А наймолодше покоління – син пана Богдана і пані Галини Денис та його дівчина Надійка.
Загалом семеро персонажів, ролі виконують жителі селища, які не є професійними акторами. Головну героїню грає Валентина Малько, її чоловіка – Сергій Цибуляк. Син Денис (студент) – Михайло Деркач. Його дівчина Надійка – Альона Усаченко. Дівчина в чорному (готеса, однокурсниця Дениса) – Олена Марчук. Роль бабці Дарини грає Оксана Ціпотун; сусіда, колишнього військового – Анатолій Дорожинський. Музичне оформлення – Володимир Рибак. Меценатом виступило фермерське господарство «Щуровецьке», яке допомогло створити якісні театральні декорації. А Валентина Рибак – режисер-постановник, яка також говорить вступне і заключне слово.
– Вистава вдалася, дякувати Богу, – каже самодіяльна режисерка. – І дякувати нашим людям, що пішли на цю «авантюру». Приймають глядачі нас добре. Люди і сміються, і плачуть під час перегляду, знаходять у цій виставі те, що відгукується в їхній душі. І відпочивають, хоч на пару годин відволікаються від того, що відбувається і що зараз у кожного в думках…
На питання, чи плануються вистави і надалі, Валентина Олексіївна відповідає: «Обов’язково!». А ще ентузіасти сценічної творчості зізналися «по секрету», що думають і над створенням у Ситківцях лялькового театру.
Юрій СЕГЕДА
