У старостат – як до церкви
Лише 10 місяців проминуло, відколи старостою в селі Джугастра призначили Людмилу Михайлівну Новоленко. Закінчивши Уманський і Вінницький педагогічні інститути, вона 31 рік пропрацювала в школі вчителем, серцем прихилилась до роботи, дбала, щоб у класах на уроках панував лад, а учні мали глибокі знання. Тож недаремно з часом педколектив довірив їй місце директора. Як нелегко було переборювати всякі труднощі, але жінка уперто не схилялась перед перешкодами. Пильнувала, щоб в усьому панував лад. Тепер ось обіймає посаду сільського старости…
– І як сприйняли люди вас на цій посаді і ваші нововведення щодо благоустрою?
– Спочатку насторожено, а потім почали підтримувати, бо збагнули, що ніхто, крім них самих, за цю роботу не візьметься. Гуртом навесні ми прибрали вулиці, упорядкували кладовище біля пам’ятника полеглим воїнам. Допомогли нам в цьому і підприємці, яким я щиро вдячна за підтримку. Я звернулась у ПК «Поділля», і в селі, і на хуторах, які підпорядковані нам, відремонтували дороги після нещодавньої дощової стихії, коли позносило намулом дороги, поробило рови.
– Хоч нечасто, та все ж і в сільського трудівника трапляється час для дозвілля. Чи має він де його провести?
– Намагаємось організувати якомога більше загальносільських свят. Це День Перемоги, Івана Купала, зараз готуємось широко відзначити День Незалежності. Спільне дозвілля згуртовує людей.
– Що сьогодні найбільше хвилює сільських трударів, з чим вони приходять до вас на особистий прийом як до старости?
– Найболючіші питання – це матеріальна скрута. На неї скаржаться, як правило, люди пенсійного віку, самотні. На щастя, в цьому я знаходжу розуміння з головою нашої Городківської ТГ Оленою Іванівною Резнік, яка завжди надає людям матеріальну допомогу.
– Маєте проблеми з безробіттям?
– Не працюють ті, хто не хоче працювати, бо роботи на селі завжди вистачає. Кожна сім’я має підсобне господарство. Нерідко по дві корови, земельну ділянку. А молоко, м’ясо та овочі – ось найцінніша валюта в селі. Постає проблема з переробкою сільськогосподарської продукції. Тому наше майбутнє бачу у створенні у сільській місцевості приватних переробних підприємств.
– А що вас насторожує у нинішньому повсякденні?
– Що ми ніяк не вийдемо з романтичного періоду. До сьогодні захоплюємось красивою фразою, гучним гаслом, а треба від емоцій вже переходити до глибини професійності.
І хоча часу, відколи Людмилу Михайлівну призначили старостою, проминуло не так і багато, однак вона вже зажила авторитету серед людей своїми добрими справами. До неї тепер люди приходять в старостат, як до церкви. Розповідають про свої проблеми й болі, просто виговорюються, щоб легше було на душі. У приміщенні старостату зроблено ремонт. На вікнах та на подвір’ї – квіти. Скрізь чистенько та охайно.
– Працівники старостату постійно здійснюють подвірне обстеження матеріально-побутових умов ветеранів, самотніх непрацездатних громадян, – зазначає співрозмовниця. – Виявляємо їхні потреби і що можемо, робимо своїми силами.
А крім того, Людмила Михайлівна разом з чоловіком утримують чимале домашнє господарство, яке і забирає весь вільний час та вихідні дні. А в понеділок вранці вона знову йде на роботу і знову з головою поринає в турботи про громаду. Старається, щоб її земляки жили у спокої та достатку, щоб не дурили їх всілякі нувориші, котрих чимало «прилипає» там, де земля і де трудящі люди.
Володимир БРЕНДУЛЯК
Городківська громада
Тульчинський район
На світлині: староста Джугастри Людмила Новоленко
