Фахівці з реабілітації будуть дуже потрібні

Про систему реабілітації пацієнтів, про важливість такої спеціальності та про плани підготовки фахівців із реабілітації у Вінниці розмовляємо з професором Вадимом Жебелем, завідувачем кафедри внутрішньої медицини медичного факультету №2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, та з доцентом кафедри фізичної і реабілітаційної медицини ВНМУ Ростиславом Кравцем.

Як пояснив професор Вадим Жебель, реабілітація є однією з галузей охорони здоров’я (поруч із громадським здоров’ям, медициною та фармацією). І ця галузь тісно пов’язана саме з медициною, тому логічною та ефективною буде підготовка фахівців із реабілітації на базі медичного вузу.

– Раніше реабілітація розглядалась як один із підрозділів медицини, хоча насправді це більш широке і комплексне поняття, – розповідає професор. – Реабілітація – це відновлення людини після тяжкої травми чи хвороби, і вона передбачає не тільки фізичне відновлення, а й психологічне, а за потреби і професійне та соціальне, також не менш важливим є відновлення мовлення. Існує загальноприйнята біопсихосоціальна модель реабілітації, якої ми повинні дотримуватися, готуючи фахівців з реабілітації в Україні. Наприклад, я як лікар, спілкуючись зі спеціалістом з реабілітації, повідомляю, що пацієнт переніс, скажімо, інсульт, і йому треба відновити функціональність та можливість робити якісь тонкі рухи. Далі лікар фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ) розробляє спеціальну програму реабілітації, індивідуальну для пацієнта, і за цією програмою спільно працює велика мультидисциплінарна команда.

Так, у людини, яка перенесла інсульт, є підвищений тиск, отже, нею повинен займатись кардіолог, але ж треба ще й покращити мозкові функції, рухливість, точність рухів, здатність працювати та бути включеним у соціум тощо. Тому має бути запрошений і фізичний терапевт. Також є робота ерготерапевта, який у рамках покращення функцій буде вчити людину заново брати ложку, ручку, писати, говорити, водити автомобіль, а для відновлення здатності спілкуватись працюватиме терапевт мови та мовлення. Запрошується і невропатолог, бо якщо й знизили рівень тиску, команда працює над покращенням функціювання мозку, але постає питання, чи покращується в пацієнта мислення. Якщо ні, то фізичний терапевт розглядає, як це зробити, також ерготерапевт – якими способами покращити мислення, крім застосування медикаментів.

Власне, систему реабілітації я бачу у формі двох інтегрованих поверхів: перший – це безпосередньо мультидисциплінарна команда, і над ним консультативний поверх, тобто лікарі. І лікар ФРМ запрошує для консультацій, якщо потрібно, лікарів суміжних спеціальностей – кардіолога, ревматолога, пульмонолога, педіатра, нейрохірурга, ортопеда-травматолога…

– Лікар фізичної реабілітаційної медицини, який має вищу медичну освіту, очолює цю команду, також у ній можуть працювати фізичний терапевт, ерготерапевт, їх асистенти, терапевт мови та мовлення, реабілітаційні медсестри, ортезит-протезист (іноді при інсульті пацієнт з ортезом ходить, а без ортеза чіпляється стопою і не може ходити), – долучається до розмови доцент Ростислав Кравець. – Команда спільно визначає цілі реабілітації, які для кожного пацієнта можуть бути різними. Наприклад, людина не може відновити функції руки, але треба робити елементарну гігієну пахвової ділянки – робляться ортези або ботулінотерапія, щоб можна було руку підняти і провести гігієнічні процедури… В ідеалі у команді має бути і соціальний працівник, і медичний психолог, інколи терапевт мови й мовлення, якщо йдеться про порушення жування, ковтання і мовлення тощо. Також реабілітація може починатися не після лікування, а паралельно з ним, одразу в перші години, ще у відділенні інтенсивної терапії і реанімації.

Також мої співрозмовники зауважили, що реабілітаційні послуги можуть надаватись не лише в медичних закладах, а й у соціальних, спортивних, педагогічних. Та й фахівців-реабілітологів подекуди готують не лише в медичних вузах. Інша справа, в яких навчальних закладах ця підготовка буде більш ефективною…

– Ключовим поняттям системи реабілітації є її біопсихосоціальна модель, тобто ми повинні відновлювати функціональні можливості людини не тільки з точки зору тіла, – продовжує Ростислав Кравець. – Діє система реабілітації в країнах Заходу, до якої ми йдемо вже не перший рік і яка потребувала змін до вітчизняного законодавства – не було закону про реабілітацію, він з’явився кілька років тому, доопрацьовуються стандарти вищої освіти… Ми на кафедрі фізичної та реабілітаційної медицини ВНМУ займаємося навчанням студентів, навчанням лікарів на курсах первинної спеціалізації, також у нас є інтернатура з фізичної та реабілітаційної медицини, закінчивши її, лікар отримує міжнародний сертифікат спеціаліста PRM (Physical Rehabilitation and Medicine).

Однією з важливих клінічних баз для набуття цих знань професор Вадим Жебель називає Вінницький обласний спеціалізований клінічний центр реабілітації ветеранів війни і радіаційного захисту населення (так званий «чорнобильський диспансер»), у якому розташовується очолювана ним кафедра.

– Тут працює кілька мультидисциплінарних команд, а починалось усе з реабілітації ліквідаторів та постраждалих від аварії на ЧАЕС, цим займались з 1996 р., від створення цієї лікарні. Потім прийшов ковід, і цей заклад першим в Україні було перекваліфіковано в реабілітаційну післяковідну лікарню. Сюди направлялись люди, які тривалий час були на кисневій підтримці. Бувало, у відділенні працювало одночасно понад 40 концентраторів кисню, тому що надходили люди з реанімації. І ми здійснювали реабілітаційні заходи, щоб людей відучити від концентратора, щоб вони могли самі дихати, самі рухатись. Крім того, на базі лікарні незабаром буде відкрито найсучасніший реабілітаційний центр, який створюється на благодійні кошти.

Тобто досвід реабілітаційних заходів у нас є. А в сучасних умовах нашій країні потрібно буде дуже багато спеціалістів з реабілітації. Підготовку їх має на меті запровадження нової спеціальності в нашому університеті, – ділиться планами Вадим Миколайович. – Будемо готувати фахівців першого рівня вищої освіти – бакалаврів. Нова назва цієї спеціальності – «Терапія і реабілітація». І особливо цінним є те, що вони будуть здобувати інформацію щодо організму людини на рівні медика, хоча формально і не будуть медиками. Але будуть вчитися в медуніверситеті й отримувати всю первинну інформацію від високопрофесійних викладачів, які викладають майбутнім лікарям.

Реабілітація потребує цілісного підходу і хорошої базисної освіти. Наш медичний університет може це забезпечити. Тому після проходження ліцензування буде оголошено набір на цю спеціальність. Ще однією перевагою нашого університету буде підготовка зі спеціального напрямку реабілітації дітей, а не тільки дорослих. Також родзинкою навчальної програми є те, що викладання буде проводитись на базі лікарень, які вже мають досвід надання реабілітаційних послуг, мають реабілітаційні відділення або створюють їх.

Які ще переваги навчання реабілітологів саме в нашому вузі? По-перше, це досвід і традиції (нашому вузу вже 100 років!) та професіонали, які чітко розуміються на медичних аспектах реабілітації. Друге – ми бачимо майбутній розвиток професії, тобто навчання не тільки на бакалаврському, а згодом і на магістерському рівні (бакалавр – це асистент фізичного терапевта-ерготерапевта, наступним кроком буде підготовка магістрів, тобто безпосередньо фізичних терапевтів-ерготерапевтів). Третє – пропонуєм одразу вчити людей більш широко, дати їм медичні знання і практику, адже у нас для цього є клінічні бази і є можливості.

Зараз активно готуємо викладацькі кадри. До викладання, в першу чергу, будуть залучені спеціалісти, які знають і вміють це робити. Це кафедра фізичної і реабілітаційної медицини ВНМУ, яку очолює професор Петро Федорович Колісник, один із провідних в Україні спеціалістів з клінічної вертебрології (лікування хребта). Активно готуються кадри для викладання спеціалізованих дисциплін. Загалом буде задіяно 27 кафедр медуніверситету, які очолюють та на яких працюють провідні фахівці своїх галузей. Будуть надаватися знання не тільки з фізіології, а й кінезіології (вивчає рух організму), біохімії рухової активності.

– Коли наша кафедра почала розробляти питання реабілітації, для нас певним взірцем став досвід країн Балтії – Латвії та Литви, – каже доцент Ростислав Кравець. – Були поїздки, дивились, як там це організовано. Вони проходили цей етап років 20 тому. Зараз у них при закінченні магістратури є три субспеціальності – фізична терапія, ерготерапія та терапія мови і мовлення.

Отже, як зазначають науковці медуніверситету Вадим Жебель та Ростислав Кравець, можливість готувати реабілітологів у Вінниці є, а зростаюча потреба спонукає активно це робити. Говоримо, зокрема, про те, що після Другої світової війни поранені, в яких були ампутовані ноги та ще й рука або обидві руки, через кілька років, як правило, помирали. Тепер же є можливість рятувати таких людей і навіть повертати їх до активного життя. При цьому постає потреба реабілітації пацієнтів, які користуються сучасними біонічними протезами.

– Звичайно, потреба значно зросла у зв’язку з війною, – констатує професор Вадим Жебель. – У нас є договір, що однією з клінічних баз для підготовки буде військовий госпіталь (Військово-медичний клінічний центр). Але реабілітація – це такий розділ громадського здоров’я, який не менше потрібен і в мирний час. Тому що понад 40% дорослого населення страждає від підвищеного артеріального тиску, з них лише 20% це відчувають. І проявами підвищеного тиску можуть бути інсульти, інфаркти… З цим ми входили в ситуацію війни, в якій зараз перебуває наша країна. А війна спонукає, щоб ми підготувались до її переможного завершення. І ми розуміємо, що в багатьох людей можуть бути важкі поранення та їх наслідки, тому дуже будуть потрібні добре підготовлені спеціалісти з реабілітації.

Що стосується біонічних протезів, то це ж не просто треба їх зробити, а ще й навчити ними користуватися. От ми й будемо готувати спеціалістів, які зможуть цим займатися. У нас це передбачено в освітній програмі для майбутніх бакалаврів – вчитись, як допомогти людям з наслідками поранень.

Ростислав Кравець теж наголошує, що необхідне максимальне включення таких людей у соціум, відновлення активності. Тобто інклюзія – це суть реабілітації. Треба не тільки відновити, скажімо, функцію згинання кінцівки чи ходи на протезі, а щоб ветеран зміг потім працювати, дозволити собі дозвілля, сімейний відпочинок, щоб покращилась якість його життя.

-У зв’язку з викликами війни нейрореабілітація та м’язово-скелетна реабілітація стають більш актуальними, адже поширені травми спинного мозку, контузії, черепно-мозкові травми, фантомні болі при ампутаціях, політравми (спинальна, внутрішніх органів), проблема догляду за ушкодженими тазовими органами, втрата зору та слуху… Але серцево-судинні патології та онкологічні захворювання (основні у структурі смертності населення) теж нікуди не подінуться…

Ішлося також про особистісні фактори у процесі реабілітації та про важливість мотивації пацієнта і його співпраці з лікарями та реабілітологами. Адже відповідальність покладається і на лікаря, і на мультидисциплінарну команду, і на пацієнта та його близьких. Наприклад, робити вправи, дотримуватись дієти, контролювати жировий обмін та рівень цукру у своєму організмі, кинути палити – все це у руках пацієнта.

– Реабілітація – це нова стратегія охорони здоров’я, – підсумовує професор Вадим Жебель. – Відносно нова для нашої країни, але не нова для світу. І вона буде впроваджуватись, зокрема, завдяки підготовці спеціалістів у нашому Вінницькому національному медичному університеті ім. М. Пирогова.

Спілкувався Юрій СЕГЕДА