Фотосесія з курочками
Звісно, в господарстві жительки селища Турбів Алли Андрухової не вся живність така мініатюрна та фотогенічна, як карликові кури. Але дочка Діана захоплюється фотомистецтвом і може гарно сфотографувати навіть свиню.
– Інкубатори добре пам’ятаю ще змалечку, років два-три мені було, – розповідає пані Алла. – У нас був великий інкубатор «Наседка», мама ставила його під столом. І я туди під стіл залазила, тобто буквально під стіл пішки ходила. Мама сварилася, що не можна інкубатор трусити, не можна відкривати, бо там закладені яєчка, з яких будуть маленькі курочки. Потім, як стала старша, я вже сама підкладала яйця в інкубатор, просвічувала їх. Завжди займалася інкубатором і квочками. І завжди у нас вдома були качки і кури. Спочатку прості, не породисті. Сусіди привезли звідкись чубатих курей, мама виміняла в них яйця, потім вже і до нас приходили люди, хто хотів таких яєць під квочку…
Народилась я в Турбові, батьки працювали на машинобудівному заводі. Вчилася в політехнічному інституті – пішла за направленням від машзаводу, щоб вступити на безкоштовне. Потім після навчання зразу прийшла працювати на завод.
Моя співрозмовниця каже, що після навчання вернулася «в село», маючи на увазі сільський спосіб життя, ведення присадибного господарства, вирощування птиці та інших домашніх тварин.
– У селі курка, качка повинні бути. Магазинного ми не купляємо. А я ще й люблю, щоб воно було породисте. Брала в тих, хто досвідченіший, хто окремо тримає породи. Навіть якщо в мене кури ходять у загальному стаді, то вони все одно породисті, їх можна без проблем розділити на племінний сезон і вивести чистопородну птицю. Стараюся яйця однієї породи взяти в трьох різних господарствах, щоб кров зразу була різна. От, наприклад, «борок» (курей-несучок породи борківська барвиста) я брала в трьох місцях, потім курчат покільцювала, щоб знати, що з фіолетовим кільцем у мене з Борок (Борківської дослідної станції птахівництва), з оранжевим кільцем з Дніпра, а без кільця – зі знаменитої Чорнобаївки… І люди знають, що я люблю породисту птицю звідкись привезти. Буває, десяток яєць беру за 500 чи за 800 гривень. Хоча дехто цього не розуміє.
– А як у вас з’явились ці карликові кури породи шабо? І навіщо – спеціально для фото?
– Моя молодша дочка Ілона років три тому, коли їй мало бути 10 років, каже: «А ви мені подаруєте на день народження перепілочок? Твої кури, мамо, будуть великі, а мої курочки-перепілочки будуть маленькі». На початку травня нагадує заздалегідь: «Вже купляй яйця, щоб у мене на день народження були перепілочки». І в тієї жінки, де ми замовляли інкубаційні яйця перепілок (породи селадон, яка несе яйця зеленого кольору), були також курочки шабо, і вона додала до перепелиних яйця «шабошок».
Потім дочка змусила батька зробити дерев’яний будиночок для цих курей, тому що вони повинні жити окремо. Ну а перепілки жили в клітці… У шабо осанка особлива, короткі ноги, хвостик пишний, вони дуже маленькі, курочка важить грамів 600. Наносить до десятка яєць і сідає, але під неї влазить тільки штук сім її яєчок. Принаймні у мене вони багато не несуться. Можливо, тому, що курничок дерев’яний надворі. Як були сильні морози, я їм туди пластикові пляшки з теплою водою ставила…
Оце з шабо почались у нас маленькі курочки. Дочка їх доглядала, тоді десь побачила в інтернеті інші породи: «Ще хочу таких, а ще пухових, а ще пухових голошийок, а ще карликових кохінхінів…». Тобто Ілона пішла по моїх стопах. Всі розпаковки замовлених яєць – це її, вона це проводила з захватом.
– А яка порода у вас була найпершою?
– У дитинстві були чубаті. Я тепер шукала в інтернеті: наче є такі кури – українська чубата, але на них нема стандарту породи. Пізніше сусідка звідкись привезла курей породи брама – великі, з кошлатими ногами. Це було років 30 тому. А перші мої власні породисті теж були брама. Саме брама світла, бо інших кольорів знайти було важко. Яйця я замовляла десь далеко. Потім якось поїхали на риболовлю, і я бачу: ходять біля якоїсь хати такі брами у нас в Турбові. Виявляється, один пенсіонер-відставник із Вінниці купив тут дачу і привіз цю браму. То я в нього докупляла яйця. Він раніше ніколи їх не продавав, я була перша «клієнтка». Потім ми здружилися (на жаль, він уже покійний). Він тоді платив по 15 гривень за одне яйце, а мені не хотів так дорого продавати, продавав по 5 грн. Але тоді навіть 50 грн за десяток – це була для більшості «божевільна» ціна…
Як розповіла Алла Андрухова, її чоловік Володимир підтримує захоплення птицею, домагає, робить клітки та брудери.
– Але він «не фанат», не знає, які у нас є породи. Та вже навіть я в них плутаюсь, – посміхається Алла. – А старша дочка Діана тільки фотографує. Тобто, у кожного свій напрямок. Менша захотіла фотосесію з курочками – старша придумала їй образ, чоловік повіз їх десь на природу, вони розкладали це все і фотографувалися.
Юній фотохудожниці Діані 18-й рік. Вона, як і мама свого часу, теж вчиться в «політесі» – Вінницькому національному технічному університеті.
– На Новий рік 4 роки тому ми їй подарували цифровий фотоапарат. Спочатку подружок фотографувала, потім її запросили день народження пофотографувати, потім весілля… Сподобалось, пізніше ми їй більш професійного фотоапарата купили, тепер вона вже сама збирає гроші на фототехніку. Пішла на одні курси фотографів, на другі, зараз вже робить фотоальбоми, знімає випускні з садочків, зі шкіл, на комп’ютері обробляє. Їй подобається. Тобто це теж хобі, яке може стати заробітком…
– А коні на деяких фото теж ваші?
– Ні, просто в мене була мрія покататись на конях, і Діана зробила мені подарунок на день народження. Такий сюрприз: замовила, тихенько взяла переодягнутися… Каже: «Заїдемо ще сюди, пофотографуємося». А там на нас чекало тригодинне заняття з інструктором – вчитися кататися на конях. Хоч і трохи боюсь, але завжди хотіла галопом покататися. І під кінець дня інструкторка вже дозволила мені самій так проїхатись. А завести собі коней – дуже важко, немає місця, треба випас… Ми вже кілька років плануємо зробити більший курник, бо навіть для птиці місця мало.
За словами Алли Андрухової, раніше в їхньому господарстві були і кролі рідкісних порід. Наприклад, земплінські пастелеві – цікавого рудо-коричневого окрасу. Але потім геморагічна хвороба їх дуже «викосила», тому на кролів довелося «психанути», і тепер у кролячих клітках несуться кури. Інша справа – свині. І не просто пара поросят на м’ясо, а племінні свиноматки.
– Свиней ми брали і в господарствах, і на племстанціях, – розповідає господиня. – Ними займатися більш прибутково. До повномасштабної війни у нас було 13 свиноматок, зараз тільки три великих і дві малих підростає. Багато свиноматок довелося зарізати – не встигали злучати, боргів набрали за зерно. Раніше тримали кнура, саме тоді його збули, мали міняти. Та й не злучали всіх, бо не знали, що буде…
– Свині у вас теж породисті?
– Свиноматки всі породи петрен, а запліднювали і петреном, і іншими. Свиноматка цієї породи перший раз приводить 6-8 поросят, наступного разу 10, максимум 11. Петрени маломолочні. Є свині ландрас F1, то ті й по 22 поросят приводять. Я не люблю, коли поросята кричать, б’ються за цицьку. У неї 14 цицьок, а поросят 22, як вони мають поділитися? Тим більше, свиня порційно видає молоко, не так як корова. Вона вляжеться, починає рохкати і видає молоко. Якщо спокійна, можна підійти, якесь порося забрати, якесь підсунути. А коли свиноматка агресивна, не дуже підійдеш. Певно, тому мій вибір впав на цих петренів – їм вистачає молока. У 30-денному віці поросята гарно важать, у них такі накачані задки, на вигляд гарні, тобто товарнішого вигляду… До речі, фотографії моїх свиней деякі недобросовісні продавці крадуть і на сайтах оголошень видають за свої. Це тепер я знаю, що фото треба підписувати, щоб був водяний знак…
Про деяких нечесних продавців інкубаційних яєць Алла Андрухова теж говорить добродушно і з посмішкою. Буває, каже, замовить яйця по гривень 70 за одне, а з них вилазить незрозуміло що. Наприклад, не повинні бути пухові кури з білою шкірою і червоним гребенем – ця порода чорношкіра, а гребінь має бути майже кольору шовковиці. Або купила «буцім віандота», а з тих яєць жодного віандота не вилупилось – якісь чорні кури з простими листоподібними гребенями і чорним пір’ям, а не таким «обмальованим», як у віандотів. Чи курчата з опереними ногами серед так званих орпінгтонів, тоді як у цієї породи мають бути ноги голі… Тому треба брати племінну птицю тільки в чесних перевірених людей. І самому бути чесним.
Юрій СЕГЕДА
Фото Діани АНДРУХОВОЇ
