«Хлопцям нашим від бабки Ніни і діда Саші»

Йому на новорічні свята вже виповнюється 71 рік. А пам’ятаю його ще післяармійським парубком, який до Ніночки-красуні лише залицявся. У старенькому Вовчоцькому сільському клубі, яким я, вчорашній школяр, завідував, він, син українки і удмурта, який визволяв наш край від гітлерівців, був одним з найдотепніших хлопців, доволі колоритною особистістю.

Коли ж днями друзі зателефонували і сповістили, що Олександр Харітонов нині центральна фігура у тутешньому волонтерському русі, я нітрохи не здивувався. Бо він завжди був умільцем і трудівником. А коли їхня старша донька Надійка налагодила тісні зв’язки з немирівськими, гайсинськими та іншими волонтерами на підтримку ЗСУ,  знайшлась робота і для батька. Його автоклав не встигає повністю вистигати. Тушонки, кашІ з м’ясом сходять, ніби з конвеєра.

• Закладаю їх, як правило, увечері, доганяю температуру до 120 градусів, – розповідає Олександр Костянтинович, – пів години – і вимикаю. Потім загортаю все у старий бушлат, і воно домліває. Виходить, як кажуть, і ситно, і смачно.

А якось ми з дітьми закололи і значною мірою перетопили на смалець троє домашніх свиней. Уявляєш, скільки залишилось сухеньких шкварочок. Що з ними робити? Перепускаємо через м’ясорубку, додали туди в міру перчику й особливо не пожаліли часничку. Така намазка вийшла – пальчики оближеш! Й етикетку вирішив зробити «фірмову», щоб захисникам настрій підняти. Написав: «Хлопцям нашим – від бабки Ніни і діда Саші». Після того бійці десь розшукали телефон Харітонових. Скільки вдячних дзвінків було! Як тільки запитували волонтери, що привезти, у першу чергу лунало: «Дідуньових шкварочок!».

А з Надією я познайомився, коли висвітлював історію, як жителі цього села, що через Буг від Брацлава, перестали отримувати воду з артсвердловини, яка дивним чином опинилася у розпорядженні немісцевого підприємця. І саме майбутня волонтерка стала найближчою помічницею в розв’язанні цієї проблеми односельчанину, Брацлавському селищному голові Миколі Кобринчуку. Люди скинулись коштами, зробили свою свердловину і тепер ні від кого не залежні.

У перший же день війни Надія задумалась насамперед, як підтримати бойовий дух наших захисників. Вона закуповувала й формувала набори найнеобхідніших особистих речей солдатів. Вкладала туди напис «Повернись живим! Чекаю на чай» і свій номер телефону. Той напис – ніби оберіг для бійців. Вони щиро дякували і нині час від часу телефонують, бо вже стали друзями. Адже ні для кого не секрет, наскільки обожнюють наші захисники побратимів-волонтерів.

Із самого початку повномасштабної війни Надіїн бусик не знав простоїв. Тоді особлива потреба була в маскувальних сітках, і вона налагодила їх плетення. Потім, коли до лікувальних закладів почали надходити поранені, організувала завезення їм домашніх страв. До речі, це дуже важливо для піднесення їх морального духу під час одужання. Вони мають постійно відчувати, що вся країна – з ними.

• Нині ми працюємо на замовлення, – розповідає Надія Олександрівна. – Що військовим потрібно, те й замовляють. Наприклад, женуть хлопці машини на південь чи схід. Телефонують: чи є якісь запаси? А вони завжди є. Я позичила в людей велику морозилку, встановила її в сусідньому селі Довжок. Хоч і небагато там мешкає людей, але вони, як ті бджілки, постійно заповнюють морозилку котлетами, голубцями, варениками, постійно випікають смаколики. Так от: зателефонували гінці машин – я й вивезла їм на трасу гостинців. Швиденько перевантажили – щасливої дороги, хай вас Бог береже!

Активно долучається до волонтерських справ і молодша донька Харітонових Наталія, яка проживає в Брацлаві, а завідує дитсадком у Вовчку. Ясна річ, вона відповідальна не лише за такі важливі патріотичні моменти як дитячі малюнки. Разом з колективом Вовчоцької загальноосвітньої школи вони багато допомагають. Зрештою, і всі односельці відгукуються за першим же зверненням Надії.

Очевидно, саме з цієї причини Харітонови відмовились самими фотографуватись для газети. Надія говорить:

• Коли і цілі села працюють для підтримки ЗСУ, і в Немирові справжнім тиловим підрозділом виглядає наша волонтерська організація, не хочеться самим собі видаватися якимись особливими. Бо ми такі, як усі. Тому раджу вам звернутися до нашої очільниці Віри Драч, вона вам ширше розповість про все.

І ось знайомлюся з цією доволі цікавою особистістю, яка народилася у Білогорському районі Криму, виросла у Брацлаві, а нині є жителькою Немирова.

• З Надією знайома давно, ще з тих часів, як вона працювала вихователькою в дитсадочку Брацлава, куди ходила моя дитина, – розповідає пані Віра. – Саме такі жертовні люди і згуртувалися ніби самі собою. Он, наприклад, вимушена переселенка з Харкова Таня Калина. В неї троє діток, але вона зуміла першою в наших краях освоїти виробництво бліндажних свічок й особисто вже виготовила їх понад 2 тисячі! Важливо, що вона і сама робить усе дуже якісно, й інших цьому навчає. Приміром, недосушиш картон – він може «стріляти», як ото вода в олії на сковорідці. Всі мої колеги це знають і постійно наголошують тим, хто береться за цю актуальну справу. Та й виготовленням свічок займаються всі наші, як тільки в них з’являється віконечко в постійній круговерті. А люди вже знають, по яких магазинах збирають чистенькі консервні баночки для свічок.

З наближенням зими не менш необхідною справою є виробництво «буржуйок». Ми щиро вдячні пастору церкви «Бог є любов» Ігорю Шереметі за надані приміщення як для цієї справи, так і для багатьох інших. Люди привозять на переробку старі газові балони, і з дотриманням правил техніки безпеки наші умільці перетворюють їх на джерела тепла в районі бойових дій. Вже завезли на передову більше сотні тих пічок.

Звичайно, в одній газеті неможливо широко описати ті добрі справи, що робить наш колектив за допомогою багатьох людей, насамперед учнів та педагогів обох загальноосвітніх шкіл міста. Підростаюче покоління з притаманним йому ентузіазмом заготовляє складові так званої «пасти Амосова» та «енергетичних батончиків». Тобто мед, лимони, родзинки, горіхи, різне смачне насіння… Загалом робота у продовольчому напрямку заслуговує окремої розповіді, і я сподіваюся, що ваша «Вінниччина» знайде для цього час і місце. (Від автора: неодмінно зробимо!).

Не можна не згадати про тих, хто доставляє результати нашої праці у райони бойових дій. Це водії Сергій Мінаков, Олексій Павловський, Василь Сулаков, які завжди надійні, самовіддані в роботі.

А на завершення – цікавий факт. Ми співпрацюємо з багатьма волонтерами, виручаємо одні одних за необхідності. Особлива дружба з гайсинчанами на лише завдяки дорожній географії. Свого часу Надія Харітонова працювала у Брацлавській школі-інтернаті. Там вона і стала хрещеною матір’ю вихованки Олени Тарасюк. І ось тепер похресниця нашої Надії є активною волонтеркою… Переконана: російсько-фашистські загарбники ніколи нас не переможуть!

Микола КАВУН

Фото надані Вірою Драч