«Хочеш, щоб було добре? Почни сам», –

10.11.202110.11.2021 Admin 0 коментарів

такий життєвий девіз колишнього банківського працівника та підприємця, а нині голови Козятинської міської ради Тетяни Миколаївни Єрмолаєвої.

– Комфорт, безпека і якість життя – ось три «кити», на яких має базуватись буття кожної громади, – каже Тетяна Миколаївна. – Я живу у місті з трьох років. Тут закінчила школу, працювала на різних посадах у банківських установах, займалась бізнесом, але скажу відверто, мені завжди хотілося змінити наш Козятин. Він був незручним, недоглянутим – тобто ні якості життя, ні комфорту. Ну що робити? Я ж не могла роками критикувати місцеву владу, вказувати що не так. Тим більше, що раз критикуєш, то й самому слід щось пропонувати. Саме тому й вирішила балотуватись на посаду міського голови. На вибори йшла не з порожніми руками, а запропонувала виборцям власну програму розвитку міста, яку зараз разом із депутатами крок за кроком втілюємо в життя.

– А як вам наразі працюється? Наскільки вдається знаходити спільні точки дотику з депутатами?

– Будь-яке рішення приймає депутатський корпус на сесії міської ради. Затвердження бюджету, різних програм розвитку – все приймають депутати, котрі представляють місто та п’ятнадцять населених пунктів, що увійшли до нашої громади. Перед винесенням того чи іншого питання на сесію воно спершу проходить опрацювання у комісіях, спільно знаходиться компроміс та враховується баланс інтересів. При цьому депутати мають усвідомлювати важливість та правильність своїх рішень для життя громади в цілому. Тож про авторитаризм чи якийсь диктат не йдеться. Працюємо колегіально та доволі успішно.

– Можете назвати сильні та слабкі сторони громади?

– Серед сильних: вигідне логістичне розміщення, наявність залізниці та автомобільних шляхів сполучення, потужний і серйозний аграрний сектор. Залучення компаній з іноземними інвестиціями. А раз вони тут, то це означає, що в нас сприятливий інвестиційний клімат. Одночасно головними інвесторами громади є люди, які тут живуть і працюють. Вони реінвестують у бізнес. Крім того, один із «плюсів» полягає в тому, що ми дуже компактні. Найдальше село розташоване від нас на відстані 14 кілометрів. І ми від цього тільки у виграші. А серед слабких? Залізниця завжди була одним із головних донорів. Але наразі залізнична галузь перебуває у реформі. І ми маємо певні ризики, пов’язані з цим. Тому доводиться працювати над диверсифікацією. Маю на увазі перехід на інші джерела фінансування, розширення бази оподаткування, що дозволить залучати додаткові кошти.

– Що змінилось за рік, відколи ви очолили громаду?

– За цей час відбулося чимало змін. Для прикладу, на території міста було аж три лікарні: міська, районна і залізнична (відділкова). Усі вони після адмінреформи перейшли у власність громади. Але місто не мало можливості фінансувати їх всі одразу, тому три лікарні було реорганізовано в одну. В освітній галузі завершили процес оптимізації шкіл. Сюди входить і харчування, і підвезення, і позашкілля, і спортивний розвиток дітей. Наразі ми всі ці послуги надаємо і здійснюємо контроль їхнього виконання. У результаті від держави отримали на наступний рік дуже гарне фінансування, на яке, чесно кажучи, навіть не сподівалися. Держава дала чітко зрозуміти: оптимізуйте заклади і будете мати кошти. Ніхто не буде фінансувати малокомплектні школи. Хоча головний акцент тут на іншому. Основна наша мета – якісні знання і комфорт, вузька спеціалізація, що є запорукою майбутнього успіху наших дітей.

– Окремо хочу зупинитися на житлово-комунальному господарстві, – продовжує співрозмовниця. – Ми – єдина громада на Вінниччині, де нема звичних ЖЕКів, які б займались обслуговуванням будинків. Натомість цим переймаються ОСББ, котрі взяли під свою опіку всі багатоквартирні будинки. Також ми не маємо централізованого теплопостачання. У нас кожна квартира обладнана індивідуальним опаленням. Ми самі організували самостійне опалення бюджетних закладів – так вирішила громада. Здебільшого використовуємо альтернативні види палива. І, звичайно ж, чимало уваги приділяємо енергоефективності. Ми одна з 5 громад України, яка співпрацює наразі із проєктом НЕФКО, що фінансується п’ятьма скандинавськими країнами. За допомогою проєкту громада здійснює модернізацію системи вуличного освітлення. Витрати мають окупитись впродовж чотирьох років, а це дуже короткий термін.

– Хто допомагає в роботі, що заважає і що з цим робити?

– Допомагають всі, бо все, що робиться у громаді, робиться для її мешканців. Я вже говорила про наших депутатів, котрі активно беруть участь у житті громади. Не можу сказати, що можемо задовольнити бажання всіх. Ми усі думаємо по-різному, але можемо думати разом! Звичайно, бувають ситуації, коли якісь питання викликають дебати. Але здебільшого все вирішується, підкреслюю, ще до сесійного засідання під час роботи в комісіях.

Що заважає? Відкрите небажання окремих депутатів знаходити компромісні рішення. У мене немає нездорових амбіцій, якоїсь тоталітарності у поведінці. Але раз люди вибрали мене міським головою, а на вибори, повторюю, йшла із власною програмою, зі стратегією, до розробки якої долучилися мешканці нашої громади, то тепер крок за кроком намагаюсь втілювати задумане в життя. Адже громада і найняла мене саме для цього. Водночас наш депутатський корпус доволі різноманітний: колишні кандидати на посаду міського голови, колишні міські голови, депутати попередніх скликань, у тому числі обласної та районної рад, голови бюджетних комісій. Усі вони чудово орієнтуються в темі. От саме з ними й доводиться шукати компромісні рішення. А для мене головне – якісне, безпечне та комфортне життя громади. Цьому підпорядкована уся моя робота.

– Що можете сказати про адмінреформу? Наскільки вона нині на часі?

– Адмінреформа дуже потрібна. Ви б подивились, у якому стані були деякі наші села до приєднання. Окремим сільським головам вистачало коштів тільки на зарплату та енергоносії. То про який розвиток їхніх населених пунктів могла йти мова? Крім цього, вони ще й були несамостійними у прийнятті рішень. За них все вирішувала районна рада: по освіті, культурі, медицині. Але бюджет розвитку – це найголовніший показник. Ще рік тому у Козятині він складав близько 10 мільйонів гривень, а на сьогодні – 52 мільйони гривень, що становить четверту частину усього річного бюджету. Такого в громаді не було ще ніколи. Зрозуміло, що домогтися цього було непросто. Ми шукали додаткові кошти, брали участь у різних грантових програмах, вчились на ходу, але результат говорить сам за себе.

– Чи допомагає вам у нинішній роботі попередній досвід?

– Так сталось, що мені довелось чимало років попрацювати у банківській сфері, видавати кредити, оцінювати бізнес-плани, а потім зайнятись власним бізнесом. Так що дуже добре орієнтуюсь у чинному законодавстві, фінансах, сільському господарстві, транспорті, промисловості. Словом, у всьому тому, з чим так чи інакше доводилося мати справу. Це все наразі дуже пригодилось у нинішній роботі. А коли, бува, чого не знаєш, то завжди можна проконсультуватись із фахівцями, запитати думки в колег – голів громад. Чимало з них вже мають такі напрацювання, що тобі нічого й вигадувати не потрібно. Взяв їхній досвід і запровадив у себе.

– Як у громаді відбувається розподіл коштів? Нема так, що комусь «більше», а комусь «менше»?

– Починати потрібно від «країв до центру». Для прикладу, нинішнього року в Козятині ми майже ніде нічого не освітлювали, тому що спершу є нагальна потреба облаштувати зовнішнє освітлення у навколишніх селах, а вже аж потім – у центрі. Якщо першими будуть села, то місто однаково «зробимо» за будь-яких умов, бо нам буде соромно. Тому реформи слід починати з країв до середини. Звичайно, мешканці Козятина можуть на мене ображатись, що вся увага зосереджена на селах. Але ж люди, котрі з нами об’єднались, не повинні шкодувати, що ми опинилися усі разом в одному човні. Не хочу, аби мешканці усіх п’ятнадцяти навколишніх сіл казали, що їм «до цього було краще». І зараз у селах дуже гарні зміни: працюють всі клуби, садочки, школи, облаштовуються ФАПи, прибираються кладовища. У громадах організовано централізований збір сміття, чого там не було ніколи. Так, трохи з ремонтами доріг відстали, бо був дуже складний рік, але з цим працюємо.

– Що найбільше хвилює вас як міського голову?

– Ми зараз займаємося фундаментальними речами, яких на перший погляд «не видно». Коли будуєш будинок, то ніхто ж особливо не звертає увагу на фундамент, на труби водогону чи каналізації. А громада хоче бачити «картинку»: красиві площі, освітлені й відремонтовані вулиці. І тут моє бачення таке: спершу потрібно займатися тим, що важливіше і матиме довгострокову перспективу. Для мене це залучення бізнесу та інвестицій. Саме вони створять додаткові робочі місця, дадуть відрахування до бюджету, а громада отримає чергові можливості для розвитку. Тут має бути ще, мінімум, додаткових 5-6 промислових виробництв. Вони можуть бути різні, але з високими технологіями, і там обов’язково мають працювати наші люди. Тому потрібно створити таку громаду, щоб інші люди захотіли до нас переїхати і залишитися тут жити й працювати.

– Не боїтесь якихось розчарувань чи професійного вигорання?

– Те, що я роблю, мене безмежно заряджає. Мені подобається працювати на громаду, для людей. Фактично, я займаюся тим, що я люблю. Це, якщо хочете, – моє хобі, моє захоплення. От маленький приклад: перед міською радою встановили клумби з квітами. Здавалось би, дрібниця. А люди дякують за красу, бо такого у місті досі ніколи не було. Після такої розмови вже можна не снідати (посміхається). Тож професійного вигорання у мене нема і навряд чи колись буде. Між мрією і метою є дія. У мене є мета. І я просто до неї рухаюся. Покроково. Десь швидше, десь повільніше, але я чітко знаю, що має бути в кінці. Можливо, довго запрягаю, але їдемо ми добре.

Спілкувався Олег КРИВОНОС

м. Козятин

Рядки з біографії:

Єрмолаєва Тетяна Миколаївна

Народилася 19 жовтня 1973 року у селі Непедівка Козятинського р-ну Вінницької обл.

Громадянка України.

У 1990 році закінчила ЗОШ №4 м. Козятин.

1999 рік – закінчила Одеський державний економічний університет, спеціалізація «Банківська справа», освітній ступінь – магістр економіки.

З 1992 року по 2000 рік працювала в АК АПБ «Україна», починаючи з посади касира до посади заступника головного бухгалтера м. Козятин, Вінницька обл.

З 2000 року по 2008 рік – начальник відділення АППБ «Аваль» м. Козятин, Вінницька обл.

З 2008 року по 2011 рік – начальник Базового відділення Вінницької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» м. Вінниця.

З 2011 року по 2016 рік – начальник відділення №244/01 АБ «УКРГАЗБАНК» м. Козятин, Вінницька обл.