Чи матиме Адамівка майбутнє?
Назва населеного пункту:
Адамівка Лемешівського старостинського округу
Калинівської ОТГ
Хмільницького району
Рік заснування 1928
Кількість населення 40 осіб
Відстань до обласного центру 58 км
Інфраструктура відсутня
Це про село, котре колись було багате й заможне, а зараз тихо «помирає» серед розкішної подільської природи…
Розташоване за три десятки кілометрів на північний схід від Калинівки, це невеличке сільце не може похвалитись ані давністю походження, ані якимись історичними подіями, ані архітектурними пам’ятками. Зате місцевим краєзнавцям абсолютно точно й достеменно відомий час його заснування – 1928 рік. Так само, як і ім’я засновника – ним став колишній кучер пана Якубовського із села Люлинці Адам Матвійович Карбівський.
Річ у тім, що Адам Карбівський жив доволі бідно і мав велику родину, а за лісом неподалік «гуляла» колишня панська земля. От у Карбівського й виникла ідея виклопотати ці грунти для місцевої громади. Навіть до столиці їздив. У результаті справу було залагоджено: люлинецькі селяни отримали-таки в обробіток землю пана Якубовського. І першим, хто спорудив нову хату на новому місці, звісно, став сам Адам Карбівський. Невдовзі до нього «підтяглися» й решта односельців із родинами, а новостворений населений пункт, який невдовзі нараховував аж 35 житлових споруд, отримав назву Адамівка.
Як не дивно, але колгоспно-радянська система пішла Адамівці лише на користь. Відтак, місцеві селяни не лише спільно обробляли землю, а й спромоглись виростити сад, спорудити тваринницькі ферми, конюшню, млин, комору, пасіку. Однак із настанням іншої суспільно-економічної формації омріяного кращого життя так і не настало. А після приватизації землі та колгоспного майна Адамівка стала відверто занепадати. Наразі всі тамтешні землі орендує один із крупних вітчизняних агрохолдингів.
Не краща доля спіткала й місцевих мешканців. Зокрема, в селі залишилось близько 40 осіб. Переважна більшість з них передпенсійного та пенсійного віку, а з тих, кому «до сорока», лише кілька родин.
Діти?.. Ну, звичайно, є. Одна дитина, котра ходить, чи радше сказати, їздить «шкільним автобусом» на навчання до сусідньої Лемешівки.
– А звідки ж тим дітям взятись, якщо в селі практично нема молоді, – каже виконуюча обов’язки Лемешівського старостинського округу Надія Христич. – От була там одна молода пара, та й то виїхала до Павлівки. В селі нема нічого, аби молодь там захотіла лишатись: ні клубу, ні бібліотеки, ні ФАПу, ні амбулаторії – нічого. Колись був клуб, але у середині 80 років, коли молодь почала виїжджати, то його закрили, і так аж дотепер.
– Ну а як же там живуть люди? – запитую у Надії Володимирівни. – Чим займаються, звідки беруть кошти на прожиття?
– Та живуть якось. Отримують пенсію, орендну плату, багато хто тримає господарство. У селі нема жодного магазину, то туди раз чи два на тиждень приїжджають підприємці. Привозять хліб, олію, крупи, сіль, миючі засоби. А ні, то люди ходять за три кілометри в сусідні Райки. Там є постійні магазини…
А от пересуватись доводиться на своїх двох, оскільки у транспортному відношенні Адамівка відрізана від світу. Адже сюди не завертає жоден автобус чи маршрутка. І це зрозуміло. По-перше, тут живе дуже мало людей. А, по-друге, дорога до села не асфальтна, а брукована. Так що ніхто із перевізників не хоче сюди їхати і «розтрясати» транспорт. Тож коли комусь потрібно, скажімо, до Калинівки, то спершу слід йти до вже згадуваних Райків – туди автобус навідується чотири рази на день.
…На цьому, записавши Адамівку до неперспективних і приречених до вимирання сіл, можна було б поставити крапку. Якби не усвідомлення того, що село ще можна порятувати. Допомогти у цій справі можуть три речі: адміністративно-територіальна реформа, місце розташування і навколишня природа.
До чого тут реформа, запитаєте? А до того, що Лемешівський старостинський округ увійшов до Калинівської ОТГ. Відтак, на розвиток місцевої інфраструктури стане виділятись значно більше коштів. Принаймні уже знайома нам Надія Христич на це дуже сподівається. А от місце розташування та природа можуть стати ідеальним поєднанням для розвитку «зеленого туризму».
– Якось над цим не думалось, – зазначає Надія Володимирівна, – однак це справа цілком реальна. Я вже не один раз помічала по собі: приїжджаєш в Адамівку, а тут така тиша, спокій, умиротворення. Та й люди тутешні спокійні, розважливі, без зайвих нервів та агресії. Більше того, розвитку, як ви кажете, «зеленого туризму» вже поклала початок одна родина з Вінниці. Вони тут придбали будиночок і постійно приїжджають на відпочинок. Село розташоване неподалік лісу, так що є куди піти по гриби, ягоди чи й так походити, подихати, відмежуватись від міської суєти.
Ще одним із плюсів Адамівки можна назвати газифікацію. Так-так, це невеличке село оснащене блакитним паливом. Щоправда, воно не має вуличного освітлення й водогону, однак це справа наживна. Тим більше, що, за словами Надії Христич, освітлення Адамівки, разом із Лемешівкою та Райками (ці села разом із Малими Кутищами входять до одного старостинського округу) має бути виконано до завершення нинішнього року. Так само, як і ремонти доріг. Можливо, не всі одразу, але принаймні ситуація має покращитись.
Але повернімось до Адамівки. Зрозуміло, що розвиток «зеленого туризму» виникає не на порожньому місці. Адже перед тим, як запрошувати туристів «на тихі води і ясні зорі», їх десь потрібно розмістити, створити бодай мінімальні зручності. Але якщо до цієї справи підійти з розумом, то навіть тамтешня «глушина» і віддаленість від «цивілізації» можуть зіграти на руку місцевій громаді. Адже недаремно одна розумна людина сказала: «Якщо доля підсунула тобі лимон, то слід перетворити його на лимонад».
Олег КРИВОНІС
Калинівська ОТГ
Хмільницького району
