Чи можна продовжувати те, що… не починалося?
3 лютого ц. р. «Вінниччина» надрукувала розповідь про сесію Оратівської селищної ради під заголовком «Оратівські «дії і протидії». Якщо коротко, йшлося про те, що депутатська меншість для тиску на депутатську більшість звезла до головного селищного адмінбудинку людей, налаштувавши кричати до опонентів «Ганьба!». А в ході сесії звезених заводили до залу (в розпал епідемії!), і ті «по ходу» допитувались, чому обранці голосують не так, як хочеться меншості і селищному голові Г. Лошак. Не обійшлося й без образ та погроз…
Звісно, більшість зажадала від Галини Василівни підготовки і проведення сесій у рамках чинного законодавства, а в разі відомостей про планування його чергових порушень вирішила не брати участі в таких «спектаклях», як щойно описаний. У свою чергу керівниця громади за звичкою через Фейсбук змалювала опонентів негативними особами, очевидно, з розрахунком на подальший тиск на них загалу. Треба віддати їй належне: до інформаційної війни підготувалася ще до виборів, що значною мірою могло вплинути на їх результати. У неї не лише майже 5 тисяч інтернетівських друзів у цій мережі, а й, схоже, діють примасковані «боти». Бо під одними й тими ж псевдо на її підтримку виступав то жіночий рід, то чоловічий. Позитив щодо неї масово поширюється, негатив – поспішно видаляється…
Тим часом активних у цій мережі з протилежного боку не було, і точки зору опонентів більшість громадян не знала. Гра в мережах, як мовиться, велася на одні ворота. За іронією долі так тривало доти, доки не набула депутатських повноважень від «Української стратегії Гройсмана» одна з колишніх учительок Г. Лошак Н. Мельничук з Човновиці. Саме Надія Володимирівна дала можливість людям об’єктивніше розібратися в ситуації. Притому якщо селищний голова і її команда діяли переважно в стилі «ми – цяця, а вони – кака!», і це, як не дивно, певною мірою спрацьовувало, то човновицька депутатка старалася будувати свої розповіді не на емоціях, а на аргументованому висвітленні конкретних фактів з посиланням на норми закону. Й опонентам здебільшого не було чим крити.
Показовий тут факт з набуттям депутатських повноважень О. Давидюк. Якщо 3 березня завдяки старанням Г.Лошак Оксану Василівну врахували в числі тих 13 депутатів, які нібито починали тоді сесію селищної ради, то чому 16 березня першим у порядку денному стояло питання визнання її повноважень?
До речі, цього разу мало не дві години часу пішло на те, щоб вирішити: продовжувати сесію чи починати? І питання вже не тільки в тому, чи мала повноваження О. Давидюк. Бо навіть разом із нею та ще одним депутатом від більшості, який прийшов, зареєструвався, побачив відсутність кворуму й подався геть, набиралася лише половина з наявних 26 депутатів. Тим часом закон гласить, що для початку роботи сесії необхідно більше половини депутатів. І тут Г.Лошак, до речі, колишня юристка райдержадміністрації, вирішила порахувати депутатом… себе. Коли ж їй елементарно довели, що право голови голосувати і бути депутатом, це різні речі, вона перешепнулася з секретарем ради Л. Ларіоновою і вже погодилася починати, а не продовжувати сесію. Навіть устигла сказати про це. Але окрик з місця депутата від меншості Юрія Виходзя одразу «все поставив на свої місця» і вкотре продемонстрував, хто тут вважає себе найголовнішим. Галина Василівна вмить послухалась, «здала назад», продовжила тривалі дебати, а потім уперто оголосила… продовження роботи сесії, «розпочатої» ще на початку місяця без кворуму. Як тут не втомишся писати про оратівські порушення?
А в ході засідання депутати від більшості дуже легко довели, що Г.Лошак просто обманювала своїх виборців, розповідаючи в мережах про їхні перспективи померти під апаратами без електроенергії. Бо виявилось, що коштів на крайню нині вистачає, але належним чином не оформлена документація лише на транспортування енергії. То вийшло, що тут питання до керівництва лікарні, а не до депутатів.
Аналогічна ситуація і щодо «нестачі коштів на інсулін». Депутатка від меншості, вона ж лікар цього профілю, К. Ярмола сказала, що грошей на нього вистачить до липня і що необхідно їх виділити ще на таблетовані цукрознижуючі препарати, відсутні у Програмі «Доступні ліки». Але як ці кошти виділити, якщо відповідної програми немає? Ось і наголошують депутати від більшості: замість того, щоб безпідставно залякувати людей, команді селищного голови краще було б допомогти Катерині Михайлівні розробити належну програму!
Чергове непорозуміння. Аби «насолити» директору КНП «Оратівський центр ПМСД» О. Галушці за підтримку депутатської більшості, Галина Василівна особисто поширилася в мережах про нібито 50 тисяч гривень його зарплати. Але представники тієї ж більшості з документами в руках доводили, що вона вдвічі менша! Теж немало? Але це дорівнює отримуваному найбільш завантаженими лікарями первинної ланки. Тим часом на цій же сесії голова селищної ради оприлюднила не місцевого, а загальнодержавного масштабу проблему: одна з шанованих лікарок-депутаток має лише 7 тисяч гривень зарплати. Якщо так, то це нікуди не годиться! Але ще раніше голова райдержадміністрації О. Чугункін звернув увагу на цифри у відкритому доступі, і вийшло, що, незважаючи на скромну оплату державою вторинного рівня медицини, головлікар Оратівської лікарні М. Садик торік отримав ушестеро (!) більше, ніж шанована колега. До того ж, його стимулюванням, за твердженням голови райдержадміністрації, Г. Лошак займалась одноосібно, не погоджуючи з депутатами. А це, на переконання Олега Павловича, кримінал, бо таким чином вона віддячує Миколі Івановичу за активну підтримку її команди. І хоча головний не є вже депутатом, але важелів впливу в нього вистачає.
Депутат селищної ради В. Новодворський переконаний, що намаганнями в усьому зробити щось погане представникам більшості команда Г.Лошак усе далі заганяє себе у глухий кут. Він розповів таку історію. Якось у справах зайшов до О. Галушки. До того саме зателефонував, їдучи з Вінниці, голова райдержадміністрації О.Чугункін, в якого до господаря кабінету були свої питання. Зайшовши і поспілкувавшись, Олег Павлович поспішав, бо його чекали люди в центрі селища. Вийшов також Валерій Миколайович, а Олег Іванович вимикав комп’ютер і збирався вже зачиняти кабінет, бо робочий час завершився. Але в цей час на всіх парах сюди прибули: особисто Г.Лошак, секретар ради Л.Ларіонова, заступник селищного голови С. Сливка, керуюча справами Н. Мельничук…
Селищний голова особисто почала знімати на смартфон кабінет, хоча підозрілого нічого не виявилось. Тоді вона наказала Лесі Володимирівні шукати по шухлядах. О.Галушка остудив порив, вимагаючи ордер і відповідну процедуру. Але в той же час навіть кілька разів пропонував здати кров на наявність алкоголю. Бачачи, що й без того «дала в штангу», керівна верхівка обмежилась зауваженнями про «неправильну лінію» цього чоловіка під час голосувань на сесіях. До того ж, В. Новодворський повернувся і зняв усе це на відео.
Давати коментарі газеті «Вінниччина» Г. Лошак категорично відмовилась ще торік, чим ускладнила мені роботу: за такої ситуації матеріали можуть виглядати однобокими. Тому вирішив звернутись за коментарями щодо несподіваного гостювання в О. Галушки до її однодумців. І ось що ми маємо…
С.Сливка: «Я зараз за кермом, то не можу говорити. Наберіть мене десь вечором» (Це при тому, що зателефонував о 12 год. 15 хв. – М. К.)
Л. Ларіонова (цитую дослівно): «Я не хочу вам нічого по цьому поводу розказувати!».
Телефон керуючої справами взагалі вперто мовчав, щоправда, то була неділя, ми працюємо без вихідних. А за дві години Надія Дмитрівна обізвалася і, якщо коротко, повідала таке. Тоді проводилося засідання комісії з надзвичайних ситуацій. О. Галушка не з’явився. Пояснення, що був у Скоморошках, не відповідало дійсності. Пізніше сказали, що бачили його біля роботи, але на телефонні дзвінки він не відповідав. Тому й приїхали. На виході зустріли О.Чугункіна і В. Новодворського. Ніякого обшуку не робили. Просто поговорили. Вважає, що Г. Лошак як керівник мала право це зробити.
А що ж каже О. Галушка?
-У Скоморошках я не міг не бути, бо вирішувалось, чи мати їм амбулаторію взагалі, якщо не зробиться пандус й інші умови для людей з обмеженими можливостями. Зателефонувати одній людині і сказати, що мене там не було, це дуже легковажно. Але я готовий як до брехні з їхнього боку, так і до провокацій. Це була одна з них. Добре, що Валерій Миколайович повернувся і все зняв на відео. Те, що Олег Павлович узагалі не вживає, думаю, вже всі в районі знають. То де логіка? Запросив голову райдержадміністрації, щоб у його присутності попити з депутатом? І це в той час, коли в Оратові таке твориться!
Виходить, замість компромісів, тут шукають лише «компру». Тепер хіба дивно, що за стосунків, які панують, близько десятка округів так і залишаються без старост? Жодного не добавила і крайня сесія. Чи зміниться щось надалі у взаєминах більшості депутатів й селищної очільниці, найбільше залежить від неї. Вона з виглядом переможниці оголошувала сесію продовженою, але будь-яка стороння людина могла б побачити в таких діях черговий крок до поразки. На жаль, не лише її особистої, а й усієї громади.
А на завершення вирішив зателефонувати до того, хто виглядав найактивнішим помічником Галини Василівни під час усієї виборчої кампанії, хто місцями хата в хату «рвав підметки» за неї. Маю на увазі В. Токарчука. Тепер же із загадкових причин «застопорився» його вступ на посаду заступника селищного голови, хоча з її подачі депутатська меншість, яка тимчасово, завдяки деяким «маневрам», умудрилась стати більшістю, проголосувала за це. Цікавлюся у Володимира Петровича причинами.
– Офіційно – не пройшов спецперевірку, – відповідає колишній перший секретар райкому комсомолу, голова колгоспу та голова районної ради, який таких перевірок «напроходився». – Але мені відомо, що сама вона мене й «зарізала». Отак «віддячила».
Якщо із своїми тут так діють, то чи може нарешті в громаді настати порозуміння з опонентами?
Микола КАВУН
Фото автора
