Швейцарці пропонували трамваї… Іллінцям

Куди б не закидало нас життя, важливо йти ним лише на позитиві. Навчаючись свого часу в Іллінецькому радгоспі-технікумі, Василь Пиндус залишив тут гарний слід і як студент, і як активіст у громадських справах. Було б інакше, навряд чи став би він згодом одним з кращих керівників-аграріїв у рідному Калинівському районі, відмінно організувавши і виробництво, і переробку сільгосппродукції, і співпрацю із зарубіжжям. Та й не запропонували б йому, звісно, вже фахівцю з вищою аграрною освітою, очолити свій технікум.

Але тут потрібно було пройти через вибори. Маючи трьох опонентів, Василь Васильович озвученням своєї програми зумів прихилити до себе майже всі голоси як викладачів, так і працівників виробничої частини закладу, що й засвідчили результати таємного голосування. Це однозначно додавало впевненості. А вона була необхідна з кількох причин. Адже технікум наприкінці минулого століття перебував, як мовиться, і без надійного керма, і без піднятих вітрил, а лише із загадковими групками претендентів на лідерство. Та ще й далеко не завжди в найкращому значенні крайнього слова…

У масштабах держави обстановка також залишалась непростою. Кому, наприклад, потрібні зоотехніки, якщо тваринництво масово гине? А підготовкою одних агрономів технікум не врятуєш. Отже, необхідно було насамперед розширити діапазон цих двох спеціальностей – технологів з виробництва і переробки продукції рослинництва і таких же фахівців стосовно продукції тваринництва, що відкривало випускникам шляхи не лише на поля і поодинокі ферми, а й на промислові підприємства. До них та до фермерів наступного ж року добавилися організатори виробництва (аграрний менеджмент) та технологи консервування. Ще за пару років відкрили «Бухгалтерський облік». Не диво, що в цих заліснених краях з’явилась спеціалізація «Лісове господарство», де з часом виокремилась спеціальність «Зелене будівництво і садово-паркове господарство». Он який багатий букет!

Але справа не стільки в розширенні професійного переліку, скільки в поліпшенні якості навчального процесу, база для якого постійно зростала. На рубежі тисячоліть тут створили регіонально-практичний центр із вивчення вітчизняної і зарубіжної техніки і прогресивних технологій вирощування сільгоспкультур. Тоді ж в Іллінцях відкрили міжрайонний консультаційний відділок Українського центру підтримки та розвитку фермерства, створений на основі спільного американсько-українського проєкту.

Маючи дружні зв’язки із зарубіжжям ще до приходу в цей заклад, новий директор почав активно використовувати їх для обміну досвідом та проходження практики нашими студентами, що давало їм можливість ще й непогано заробити. Звісно, незрівнянно впевненіше за кордоном почувалися ті, хто краще знав іноземні мови. Ось чому і цьому питанню у навчальному закладі стали приділяти більше уваги.

Співпрацю розвивали з більшістю країн центру та півночі Європи. Але спершу найпліднішою вона виявилась із Швейцарією. Завдяки тому, що керівника швейцарської фермерської асоціації Райнера Закса Василь Васильович знав ще із тих «калинівських» часів, той посприяв у налагодженні співробітництва з Швейцарським аграрним коледжем у складі Бернського університету. А потім добрі справи з тієї країни посипались, ніби з рогу достатку. І не лише в питаннях аграрного виробництва. Завдяки частковому фінансуванню швейцарців чимало сіл у різних районах Вінниччини отримали питну воду, яка, на жаль, від наших селян ховається все глибше. А якось під час зустрічей у тій країні Василю Пиндусу запропонували забрати в свої Іллінці… трамваї, зняті у прекрасному стані з ліній найбільшого міста країни Цюріха тільки через те, що не відповідали вимогам перевезення людей з фізичними вадами. Оскільки наші трамваї ще дальші від тих вимог, то чому б не погодитись? Щоправда, якщо таких транспортних ліній в Іллінцях немає і не намічається в найближчій перспективі, то випало скористатись тією пропозицією Вінниці.

Але й ці тодішні плоди співпраці із швейцарцями не найважливіші. Завдяки підтримці з боку Швейцарської агенції розвитку та співробітництва в нашій країні створили асоціацію «БіоЛан Україна», яку й очолив Василь Васильович. У Києві відкрили представницький офіс, а в Іллінцях – консультаційний департамент. Іллінчани взяли участь і в створенні першого у нас сертифікаційного центру «Органікстандарт». Його послуги оцінювались порівняно недорого, але видані сертифікати визнані і за кордоном.

Директор з групою викладачів коледжу видав підручник «Основи органічного виробництва». А ось цього року за підтримки колег з Нємєшаєво випустили в світ сучасний підручник для очного і дистанційного навчання «Основи органічного рослинництва». А тоді вони ж першими в нашій державі розпочали навчання студентів цьому популярному в світі і такому важливому для здоров’я людей виробництву. Асоціація першою з України взяла участь у міжнародній виставці відповідної продукції в німецькому Нюрнберзі. До речі, саме з Німеччиною в питаннях обміну досвідом нині коледж співпрацює найбільше. Також за найактивнішої участі іллінчан щорічно організовуються виставки-продажі такої продукції в Києві…

Коли 2012 року на засіданні президії Національної академії аграрних наук розглядалось питання «Наукове забезпечення та перспективи органічного виробництва в Україні», доповідь робив директор Центру Інституту землеробства НААН України доктор сільськогосподарських наук Віктор Камінський, то співдоповідь – директор Іллінецького технікуму Василь Пиндус, який лише готувався до захисту дисертації й успішно захистив її невдовзі.

– Наше законодавство, – сказав він після засідання президії кореспонденту «Вінниччини», – поки що аж ніяк не захищає виробників органічної продукції. У нас безбожно «позичають» слово «Біо» для назв продукції навіть ті, хто встановлює рекорди врожайності за рахунок внесення рекордної кількості хімічних засобів. Вони безкарно – у подвійному матеріальному виграші, ми відповідно – у програші, але не здаємося. Члени асоціації широко проводять просвітницьку роботу і вірять, що незабаром виборці змусять запрацювати той «органічний» закон. Бо гріх – «захімічувати» настільки родючу землю, заодно вдаряючи по здоров’ю наших багатостраждальних людей.

Тим часом використання передового виробничого досвіду, запровадження нових сортів і навіть культур дозволило відчутно зміцнити економічний стан закладу, його технічну оснащеність. Вдалося націлити на результативну працю на полях, фермах і в саду студентів і весь трудовий колектив. Але ініційоване командою «зверху» перебування технікуму в «обіймах» Вінницького аграрного університету підкосило один з кращих закладів такого профілю в Україні. Важко далася Василю Васильовичу боротьба за незалежність, яка руйнувала занадто круті плани декого. «Неслухняному» директору навіть погрожували кайданками! Але він до півтора десятиліття тому вивільнив технікум з «обіймів», не давши задушити в них, як це згодом траплялося з деякими іншими закладами.

Після того доводилося переживати і зраду деяких колишніх друзів. Окремих через ту ж колишню дружбу, як мовиться, підібрав на свою голову незадовго до того на узбіччі. Ото «вдячність»! Але й це не вибило його з колії. Саме з його подальшим перебуванням на посаді в колективі пов’язують стабільність та здатність долати труднощі сьогодення, яких, на жаль, вистачає. Як і більшість українців, працівники коледжу активно долучаються до волонтерської діяльності, є вони і серед захисників України на офіцерських посадах.

Василь Васильович допомагає розв’язувати проблеми й за межами свого колективу. Не випадково його вже вкотре обирають депутатом обласної ради. Звідкіля чоловік черпає наснагу? Схоже, у нього надійні тили. І дружина Зоя Анатоліївна, і доньки Альбіна та Сніжана, і внуки Евелінка, Захарчик, Артемко додають йому творчого настрою як у роботі, так і поза нею. Бо Василь Васильович справді особистість творча. Грає на ряді музичних інструментів, пише вірші і картини. Особливі його досягнення у крайньому з цих напрямків: читальну залу Іллінецького аграрного фахового коледжу прикрашає ціла галерея його робіт. Батька й дідуся радує, що і його нащадки пробують свої сили в цих справах, також добиваються певних успіхів. А ще важливо, що працьовитими виросли доньки і своїх діток виховують такими ж.

До речі, Альбіна й Сніжана починали здобуття освіти із «батьківського» технікуму, а потім продовжили здобуття вищої освіти, як і багато хто з кращих студентів це робить, у вишах Києва, Вінниці, Одеси, Умані, Білої Церкви, Житомира… Якщо ж додати, що й мати працює в коледжі, то можна уявити, наскільки зріднилась сім’я, вся родина з цим закладом. Але й Писарівки, що за Калинівкою, не забувають, нерідко бувають там. Бо ж і вона наряду з Іллінцями виводила всіх їх у люди, на гідну дорогу.

24 грудня Василю Васильовичу Пиндусу виповнюється 60. Гарна дата гідної людини. Щиро вітаємо!

Галина БУХТА,

Микола КАВУН